«Вихователь не чиновник; а якщо він чиновник, то він не вихователь »
«Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою легкою ... Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; деякі думають, що для нього потрібні вроджена здатність і вміння, тобто навик; але деякі прийшли до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності та навички, необхідні ще й спеціальні знання»
«У викладача середнього навчального закладу знання предмета далеко не становить головного досягнення. Чи важко знати який-небудь один предмет в межах гімназичного курсу? Чи важко знати три, чотири такі предмета, займаючись ними виключно рік або два? Але головне досягнення гімназійного викладача полягає в тому, щоб він умів виховувати учнів своїм предметом »
«Вихователь не повинен ніколи хвалити дитину в порівнянні з іншими, але тільки в порівнянні з його власною колишньою недосконалістю або, ще краще, в порівнянні з нормою тієї досконалості, яка досягається »
«Голова, наповнена уривчастими, нескладна знаннями, схожа на комору, в якій все безладно і де сам господар нічого не відшукає; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо »
«Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворити характер »
Воспитание не только должно развить разум человека, но должно зажечь в нем жажду серьёзного труда, без которого жизнь его не может быть ни достойною, ни счастливою.
Воспитание оценившее вполне важность привычек и навыков и строящее на них свое здание, строит его прочно. Только привычка открывает воспитателю возможность вносить те или другие свои принципы в самый характер воспитаника, в его нервную систему, в его природу. Старая поговорка недаром говорит, что привычка есть вторая природа но, прибавим мы, природа, послушная искусству воспитания.
Главнейшая дорога человеческого воспитания есть убеждение.
Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство ... воно (християнство) і повинно служити для кожного християнського народу джерелом усякого світла і істини. Це невгасимий світоч, що йде вічно, як вогняний стовп у пустині, попереду людини і народів, за ним повинен прямувати розвиток усякої народності і всяке справжнє виховання, що йде разом з народністю.
Для того чтобы воспитание могло создать для человека вторую природу, необходимо, чтобы идеи этого переходили в убеждение воспитанников, убеждения и привычки.
Якщо медикам ввіряємо наше здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої Вітчизни.
Духовний розвиток, духовне виховання людини зокрема і народу взагалі здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями : природою, життям, наукою і релігією.
Лише вічні істини природи, розуму, історії й християнства, яке стоїть над усякими сектами, мають право ввійти в народну школу й стати основами людського розвитку в дітях; в цьому й полягає та святість дитинства, в яку повинна вірити людина, що починає велику справу виховання.
Основне завдання у вихованні української молоді є виховання волі і характеру під високим гаслом : Служба Богові і Батьківщині.
Слухняність у дітей необхідна: слухняність є моральність дітей, справедливо говорить Гегель.
Тверезий і вихований релігією та освітою розум народу – краща запорука благоденства держави, її спокою, сили і багатства. Релігійне і моральне виховання має бути головним завданням підготовчої вчительської школи.
Що головна мета вихованя полягає в щасті виховання і що його не можна приносити в жертву ніяким стороннім розрахункам – у цьому, звичайно не може бути сумніву. Це основна думка християнського виховання, бо християнство ставить індивідуальну душу людини вище від усього світу.
Ушинський К. Д. Виховання повинно просвітити свідомість людини, щоб перед очима лежав ясний шлях добра. Як немає без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини
Системи громадянського виховання в усіх європейських народів являють собою, при першому погляді велику схожість. Проте неважко помітити, що не всі риси цієї схожості можна пояснити розумністю і що багато які з них указують на історичну єдність походження педагогічних систем Європи. І справді, звертаючись до історії ми бачимо, що всі ці різнорідні системи - гілки однієї могутньої рослини, насіння якої було посіяно спільною для всіх християнською церквою.
Шкільне виховання далеко не становить усього виховання народу. Релігія, природа, сім'я, перекази, поезія, закони, промисловість, література, все, з чого складається історичне життя народу,– становить його справжню школу, перед силою якої сила навчальних закладів, особливо побудованих на засадах штучних, зовсім не значна.
Ушинський К. Д. Сила характеру, незалежно від його змісту, – скарб, який нічим не замінити. Вона почерпується єдино з природних джерел душі, і виховання повинно над усе берегти цю силу, як основу всякої людської гідності.
Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворити характер.
Беручись до святої справи виховання дітей, ми повинні глибоко усвідомлювати, що наше виховання було аж ніяк не бездоганним, що результати здебільшого сумні й мізерні й що, в кожному разі, нам треба добирати способи зробити дітей наших кращими за нас.
Захоплюючись реальними й соціальними цілями, ми знехтували вихованням насамперед людини у вихованці – і це справді стільки ж вимога християнства й сучасності, скільки й вимога розумної педагогіки, що грунтується на психології, радить нам розвивати душу людини, відповідно її природи, а душа людини, за чудовим виразом Орігена, народжується християнкою і це і є та її гуманність, про яку найбільше зобов'язане дбати істинне виховання.
Знаючи людську природу, розуміючи добре, що задоволення матеріальних потреб не є ще задоволенням усіх потреб людини, вихователь не залишить нерозвиненими... душевні й духовні потреби людини і зробить дивізом своєї виховної діяльності слова Спасителя: "не хлібом єдиним живий будеш".
Істина не може бути шкідливою: це одне найсвятіших переконань людини, і вихователь, у якого похитнулося це переконання, повинен кинути справу виховання. Язичеський бог обдурює, хитрує, прикидається, бо він сам – витвір людської уяви, хриятиянський Бог – сама істина.
Ми добре усвідомлюємо, що виховання у вузькому розумінні цього слова, як навмисна виховна діяльність - школа, вихователь і наставники otticio – зовсім не єдині вихователі людини і що такими ж сильними, а можливо і значно сильнішими вихователями його є вихователі не навмисні і природа, сім'я, суспільство, народ, його релігія і його мова, словом, природа та історія в найширшому розумінні цих обширних понять.
Угадувати душевний настрій суспільства і керувати ним є головним завданням політики, але сприяти утворенню в душі дитини такого корінного ладу, який гідний людини, – ось найбільше завдання виховання і вихователя.
Вихователь, який стоїть на рівні з сучасним ходом виховання, почує себе живим, діяльним членом великого організму, що бореться з неуцтвом та пороками людства, посередником між усім що було благородного й високого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і благо.
Немає коментарів:
Дописати коментар