Як почати гарний день?..

 
Деякі люди вранці сповнені оптимізму, тоді як інші вважають за краще залишатися в ліжку до полудня. Більшості з нас, однак, здається, що ми здатні згорнути гори, щойно вийдемо за двері. Але, поки ми добираємося до роботи, то неминуче стикаємося зі стресом, поганою погодою, пробками та іншими факторами, що відволікають. І все це ви несете до свого офісу та ділитеся ним зі своїми співробітниками та колегами.

Але не варто лякатися, адже можна розпочати день правильно. Спробуйте один з цих способів або комбінуйте їх, щоб ваш робочий день починався на ваших умовах.

1. Плануйте напередодні.

Чому ви починаєте свій день неорганізовано? Якщо у вас є чіткий план дій, тоді ви будете спокійні та розслаблені. Присвятіть 20 хвилин на планування/підготовку, щоб заощадити 30 хвилин на вибір одягу або пошук ключів вранці. Так ви зможете уникнути непотрібної метушні і стресу, і будете сповнені сил для вирішення найважливіших питань.

2. 15 хвилин для медитації.

Деякі можуть боятися, що медитація вранці може хилити вас до сну. Але якщо ви все робите правильно, то ця вправа допомагає стимулювати ваш мозок. Медитація очищає вашу голову і допомагає позбавитися негативної енергії. Зосередьтеся на самоаналізі або молитві, і будьте відкритими для позитивної енергії, яку дає вам навколишній світ.

3. Почніть із натхненного читання.

Багато хто читає новини, які можуть негативно впливати. Купуйте кілька книг, які піднімають настрій, надихають або веселять, щоб уранці отримувати частку позитиву. Так ви зможете отримати позитивні, веселі думки, які підживлюватимуть вас протягом усього дня.

4. Розплющте очі, щоб побачити свіжі квіти.

Якщо перше, що ви бачите, коли прокидаєтеся, це темні стіни або пусте зимове подвір'я, тоді це можна виправити. Дослідження показують, що яскравий колір позитивно впливає на настрій з самого ранку. Поставте поруч із ліжком гарний букет квітів, щоб, прокидаючись, він був першим, що ви бачите.

5. Спробуйте замінити каву на зелений чай.

Кава є відмінним стимулятором, але іноді її вплив може мати негативні наслідки для вашого самопочуття. Замість нього, пийте вранці зелений чай. Ви, як і раніше, отримуватимете кофеїн, який вам потрібен, але в трохи меншій кількості, і плюс здорові антиоксиданти. Це дешевше і корисніше, ніж подвійне карамельне мокаччино.

6. Займайтеся йогою.

Фізичні вправи – це чудовий спосіб пробудження та підняття настрою. Вони добре впливають на ваше тіло, а приплив ендорфінів робить ваш розум щасливим та готовим до роботи. Але додайте до своїх кардіо-навантажень трохи йоги, щоб навчитися контролювати своє дихання, покращити розтяжку та генерувати енергію. Ваші тіло та розум будуть готові підкорювати світ.

7. Заплануйте бажану зустріч.

Перспектива важливої події у вигляді продуктивної зустрічі зазвичай змушує людей прокидатися з посмішкою і часто без будильника.

 Тільки віра дає нам ще один шанс на майбутнє... на нові зміни, на нову зустріч, надію на щастя, на ще один новий день життя... наша віра - це можливість почати все заново! Якби важко з часом не було, якби не опускалися руки, не падайте духом, вірте... у себе та свої сили... ніколи не здавайтеся, бо це найменше та найлегше, що ви можете зробити...

Юлія Барцева

Розвиток комунікативної культури керівників закладів освіти в умовах адаптивного управління

Комунікативна культура є невід’ємною частиною життя людства протягом всієї його історії. Вона тісно пов’язана з діяльністю керівника закладу професійної (професійно-технічної) освіти (ЗП(ПТ)О). Комунікативна культура є своєрідним відображенням духу епохи. Вона передає динаміку життя суспільства, відповідаючи його соціокультурним потребам та тенденціям розвитку. У зв’язку з цим питання осмислення сучасного розуміння поняття «комунікативна культура» залишається актуальним завжди.

Так, у дисертаційному дослідженні О. Гаврилюк комунікативну культуру визначено як складне динамічне особистісне утворення, що відображає соціально зумовлений рівень розвитку особистості, її готовність до комунікативної діяльності, систему поглядів і дій, які забезпечують задоволення потреб самореалізації та спосіб досягнення цілей в спілкуванні, плідну доброзичливу взаємодію людей у різних сферах життєдіяльності.

У свою чергу, розглядаємо комунікативну культуру керівників ЗП(ПТ)О як цілісне інтегральне динамічне утворення, що дозволяє керівнику ефективно опанувати соціальний та професійний досвід за допомогою комунікативної компетентності і прогнозованої іміджевої управлінської діяльності, оперативно встановлювати ділові контакти, мобільно орієнтуватись у комунікативній ситуації та бути конкурентоспроможним керівником закладу освіти.

Для формування і розвитку комунікативної культури керівників на перший план виходить розуміння такої культури в її діяльнісному вимірі. Знаходить своє вираження комунікативна культура в системі цінностей і норм поведінки, які складаються під впливом різних факторів у ЗП(ПТ)О.

У століття інформаційних технологій час вимагає зміни самих функцій керівників ЗП(ПТ)О. Тому на передній план виходить творча організаційна діяльність директора закладу освіти. Різні ситуаційні моделі підкреслюють необхідність гнучкого управління. Керівник повинен добре знати здібності підлеглих, свої власні можливості, природу завдань, потреби, повноваження, якість інформації тощо. Тому найефективнішим є такий стиль, який дає змогу орієнтуватися на реальність, тобто коли керівник підбирає стиль під конкретну ситуацію.

Наприклад, європейці перебувають під впливом традицій і більше тяжіють до авторитарного управління, ніж американці. А японці дуже широко використовують участь працівників у прийнятті рішень, хоча сама по собі японська культура більше цінує традицію. В Україні складається певне поєднання європейського стилю управління, в основі якого лежить застосування елементів автократичного і демократичного стилів, з прийняттям колективних рішень, які чергуються з індивідуальною ініціативою керівника.

Ведучи мову про діяльність керівника, у наукових дослідженнях часто звертаються до поняття «управління». Зазначимо, що воно запозичене з латинської мови (походить від «administratio»), і згідно з у тлумачним словником сучасної української мови, означає «спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; спрямовувати хід, перебіг якогось процесу; впливати на розвиток, стан чого-небудь».

Для забезпечення успішності діяльності закладу освіти, на думку З. Рябової, система управління ним повинна враховувати, що заклад функціонує в умовах постійних змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, й своєчасно реагувати на ці зміни. До зовнішніх – можна віднести рівень моральності і моралі в суспільстві, рівень умов праці та якості життя людей, який залежить від реалізації соціальної та кадрової політики держави, від рівня освіти, процесу професіоналізації кадрів, від професійної соціалізації тощо. Внутрішні чинники залежать від наявності розвиненого професійного середовища ЗП(ПТ)О, яке складають як мінімум дві ланки: інтегральний соціальний ресурс закладу освіти та система управління, як закладу в цілому, так і управління учасниками освітнього процесу та персоналом, зокрема.

Наукові дослідження школи людських відносин, що розвивалася на тлі розвитку поведінкових наук, створили наукове підґрунтя для виділення адаптивного управління. Важливою віхою в розвитку адаптивних засад управління були здобутки Г. Єльникової, так провідною ознакою адаптивного управління, на думку науковця, є взаємопристосування та органічне поєднання мети керівника і прагнення виконавця на основі вироблення гнучких моделей діяльності. Рушійним фактором розвитку такої управлінської системи є баланс інтересів усіх її учасників і підструктур.

Західні вчені теж розглядають зміни в управлінні організаціями з позицій адаптивності. Так англійські дослідники Т. Берне та Г. Сталкер досліджували взаємозв’язок між організаційною структурою підприємства й швидкістю змін довкілля. Вони доводять, що рухомість зв’язків забезпечується не тільки адаптивними структурами, але й гнучким керівництвом, що набуває адаптивного характеру. Адаптивне керівництво розглядається як здатність керівника обирати й поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації. При цьому підвищення адаптивності керівництва досягається шляхом переформування творчих груп, перепроєктування завдань або модифікації посадових повноважень.

На думку Г. Єльникової, адаптивне управління з’явилося як об’єктивна необхідність для узгодження різноспрямованих впливів в умовах розвитку ринкової економіки. Появу адаптивного управління вона пов’язує з необхідністю врахування ситуацій нестабільності при розвитку ринково-економічних відносин. На думку авторки, ці ситуації активізують комунікативні стосунки й змінюють внутрішні механізми управлінського процесу.

Внутрішнє середовище ЗП(ПТ)О є свого роду основою зародження та розвитку комунікативної культури. Суб’єктами комунікативної культури виступають: керівник закладу, лінійні керівники, а об’єктами її є педагоги і здобувачі освіти, хоча вони своєю чергою можуть виступати стосовно самих себе як суб’єкти комунікативної культури. Дуже важливо при процесі комунікації налагоджувати інтерсуб’єктивну (суб’єктно-суб’єктну) взаємодію, засновану на розвиненій комунікативній компетенції.

Одним з істотних елементів комунікативної культури є комунікативна компетентність. З точки зору системного підходу комунікативна компетентність у ЗП(ПТ)О буде представляти систему взаємодій суб’єктів комунікативної культури для побудови ефективних форм комунікацій, як на різних рівнях управління (по вертикалі і горизонталі), так і у процесі виконання педагогами своїх посадових обов’язків, а також у більш широкому колі неформальних зв’язків.

Комунікативна компетентність керівників ЗП(ПТ)О складається зі здібностей: давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій має відбутися спілкуватися; соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування у комунікативній ситуації.

Особлива роль у процесі ефективної комунікації належить керівнику ЗП(ПТ)О. Саме він – відповідальна особа у процесі налагодження позитивних комунікацій у колективі. Сходинки формування у керівників ЗП(ПТ)О комунікативної компетенції представлено на рисунку 1.

Рис. 1. Структура комунікативної компетентності керівників ЗП(ПТ)О

На базисному рівні (рис. 1) для керівників ЗП(ПТ)О є важливим мати певний особистісно-професійний потенціал, який дозволив би їм у процесі його реалізації стати носіями високого рівня комунікативної культури у закладі освіти. Сам процес активізації комунікативного потенціалу в особистісно-професійній структурі керівників ЗП(ПТ)О передбачає розвиток цілого комплексу вмінь і навичок, таких як:

- уміння виявляти ініціативу в спілкуванні і вибудовувати емоційний контакт з учасником спілкування;

- уміння контролювати свій емоційний настрій;

- уміння та навички розуміти стан «іншого»;

- уміння вибудовувати свій позитивний імідж в особі співрозмовника;

- уміння вчасно змінити розмову на погоджувальне спілкування.

При цьому керівник повинен володіти культурою мови. Під культурою мови розуміють сукупність таких якостей, які здійснюють найкращий вплив на адресата із врахуванням конкретних обставин і відповідно до поставленої мети: багатство (різноманітність) мови, її чистота, виразність, ясність і зрозумілість, точність і правильність. Поняття «культура мови» тісно пов’язане із закономірностями та особливостями розвитку та функціонування мови, а також і мовною діяльністю в усьому її різноманітті.

Основою мови є слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. При цьому мова керівника ЗП(ПТ)О повинна бути: змістовною, точною, логічною, лексично і граматично правильною, позитивно-емоційною, досить гучною та неквапливою. Своєю промовою, стилем спілкування керівник задає тон усьому в інтегративній комунікативній поведінці колективу.

Під комунікативною поведінкою у ЗП(ПТ)О розуміємо процес професійного спілкування – передачі, приймання та обробки інформації, організації комунікативної взаємодії, створення позитивно-продуктивного фону спілкування. Весь цей процес відбивається на стилі, організації та результативності роботи персоналу. Комунікативна поведінка ґрунтується на системі традицій та норм поведінки, характерних для ЗП(ПТ)О. Для того, щоб комунікативна діяльність будувалася на принципах системності, цілісності, оперативності, необхідно долати комунікативні бар’єри у процесі реалізації професійної діяльності.

Розглянемо діяльність у ЗП(ПТ)О, які бар’єри, дійсно, перешкоджають ефективності та результативності в роботі, не сприяють створенню високої комунікативної культури в організації. У рамках дослідження проводився моніторинг проблеми розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О. Опитування керівників ЗП(ПТ)О показало, що бар’єром на шляху реалізації їх професійної діяльності виступає низький рівень професіоналізму (рис.2).

Рис 2. Оцінка рівня професіоналізму керівників ЗП(ПТ)О

Результати оцінки рівня професіоналізму керівників ЗП(ПТ)О (рис. 2) виявили, що 39,8% респондентів «швидше низький, ніж високий» рівень професіоналізму, а 12,1% – стверджують, що він просто низький. Саме непрофесіоналізм у роботі є основним проблемним чинником у роботі керівників ЗП(ПТ)О і він не сприяє формуванню їх організаційної та комунікативної культури, тобто створює труднощі, як у реалізації їх професійної діяльності, так і налагодженні дієвих комунікацій. Керівникам ЗП(ПТ)О не вистачає і високих особистісних і моральних якостей для того, щоб проявити високий рівень культури, у тому числі і комунікативної. Окрім того, великий відсоток опитаних серед керівників ЗП(ПТ)О відзначають, що є істотні проблеми в побудові погоджувальних комунікативних зв’язків і відносин. І як наслідок цих процесів є потреба в оволодінні комунікативною культурою (11,7% керівників ЗП(ПТ)О це відзначили).

На важливість розвитку здатності відчувати ціннісні орієнтації іншої людини у процесі спілкування звертав увагу В. Сухомлинський: «умій відчувати поруч із собою людину, вмій розуміти його душу, бачити в його очах складний духовний світ». У подоланні комунікативних бар’єрів необхідно підвищувати рівень професіоналізму та компетентності керівників ЗП(ПТ)О і одночасно створювати всі умови для залучення на роботу фахівців з високими моральними якостями. Комунікативну культуру керівників ЗП(ПТ)О необхідно розвивати і цьому повинні сприяти всі способи та шляхи підвищення професійного розвитку у системі післядипломної педагогічної освіти. Комунікативна освіта повинна стати частиною цього процесу.

Розвиток комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О у системі післядипломної педагогічної освіти визначено як складний інтегрований процес, під час якого відбувається професійне становлення особистості керівника, що володіє комунікативними знаннями, уміннями, навичками. Післядипломна педагогічна освіта визначає мету й завдання розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О в умовах забезпечення інтеграції, мобільності й духовності особистості як критеріїв її розвитку та комунікативної діяльності.

За результатами дослідження позиціоновано шляхи удосконалення розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О: забезпечення керівного складу ЗП(ПТ)О знаннями із психології спілкування керівників (через відповідні методичні ресурси: методичні рекомендації «Розвиток комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О» та мережевий довідник «Педагогічний органайзер»); формування комунікативної компетентності засобами електронного навчально-методичного комплексу «Основи комунікативної культури педагога»; важливим вектором ефективного розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О є організована самоосвіта, що використовується для розв’язання широкого спектру проблем в освітній сфері, і може бути вдало адаптована у процесі розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О.

Для розвитку комунікативної культури процес підвищення освітнього і морального рівня керівників ЗП(ПТ)О повинен вміло поєднуватися з продуманою соціальною і кадровою політикою, а також з дієвою системою управління закладом освіти. Потрібно зауважити, що для створення ефективних комунікацій у ЗП(ПТ)О необхідно: оптимальна організаційна структура; ясні, чіткі і визначені цілі; конкретизація цілей та підцілей кожного рівня управління; чітка регламентація основних видів робіт підрозділів; нормативи оцінки контрольних показників; доступна і зрозуміла система контролю виконання рішень.

Щоразу, коли керівник намагається вступити у комунікацію, реалізувати власну мету в ній, він формулює висловлювання і прогнозує його вплив на суб’єкта комунікації, розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки. Тому він, як відправник інформації, має усвідомлювати свою відповідальність за наслідки акту комунікації. Постійно орієнтуючись на реакцію суб’єкта комунікації, керівник розвиває власну комунікативну культуру.

Ефективна комунікативна культура ЗП(ПТ)О залежить від багатьох факторів і, у першу чергу, від професіоналізму керівництва, рівня їх комунікативної компетентності, від системи управління закладом освіти, від залучення до освітньої діяльності грамотних і високо культурних, моральних працівників, від внутрішнього і зовнішнього середовища закладу освіти тощо.

Отже, комунікативну культуру керівника ЗП(ПТ)О в умовах адаптивного управління закладом освіти можна розглядати як складний соціально-педагогічний феномен, що утворюється з декількох взаємопов’язаних компонентів: знання про комунікативну культуру (знання психолого-педагогічних закономірностей спілкування, етики спілкування, теорії загальної і педагогічної комунікації); його комунікативних настанов та комунікативних умінь. Комунікативну культуру в ЗП(ПТ)О слід розуміти як одну з умов ефективності професійної діяльності та як мету професійного самовдосконалення керівників.

Організаційно-методичний супровід розвитку комунікативної культури керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Підвищення якості професійної підготовки керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ЗПО) тісно пов’язане з пошуками ефективних шляхів активізації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, що значною мірою зумовлюється ґрунтовною розробкою організаційно-методичного супроводу цього процесу у відповідності зі специфікою розвитку комунікативної культури керівників.

Під поняттям «комунікативна культура керівників ЗПО» розуміється цілісне інтегральне динамічне утворення, що дозволяє керівнику ефективно опанувати соціальний і професійний досвід за допомогою комунікативної компетентності та прогнозованої іміджевої управлінської діяльності, оперативно встановлювати ділові контакти, мобільно орієнтуватись у комунікативній ситуації та бути конкурентоспроможним керівником сучасного закладу освіти.

В основі комунікативної культури лежить загальна культура керівників ЗПО, яка виражається в системі потреб, соціальних якостей, у стилі діяльності й поведінки особи. Тому комунікативна культура людини максимально включає сутнісні особистісні характеристики, а саме: здібності, знання, уміння, навички, ціннісні орієнтації, установки, особливості характеру. Це означає, що керівники ЗПО повинні розвивати свій комунікативний потенціал, тобто природну світоглядну позицію, інтелектуальну одержимість; розвивати естетичну насолоду від спілкування з природою і людьми; удосконалювати творче уміння, спрямоване на перетворення освітнього середовища згідно з законами організації соціального життя .

Стрижнем комунікативних умінь, що об’єднує всі складові комунікативної компетентності керівників ЗПО, є комунікативна культура та вміння знаходити оптимальні форми спілкування з партнерами, колегами. Розвиток комунікативної культури керівників ЗПО визначено як складний інтегрований процес, під час якого відбувається формування особистості керівника, що володіє комунікативними знаннями, уміннями і навичками.

Отже, з огляду на проведений теоретичний аналіз і з урахуванням методичних підходів, аналізу сутності функціональних обов’язків керівників, нами позиціоновано відповідний організаційно-методичний супровід послідовного операційного впливу на процес розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Організаційно-методичний супровід ґрунтується на науково-теоретичних основах розвитку комунікативної культури керівників ЗПО з урахуванням європейського досвіду освіти дорослих. Основою розробки є потреби освітньої практики, які зумовлюють не тільки необхідність опанування керівниками ЗПО сукупності знань і вмінь, а й набуття досвіду в комунікативній діяльності у певному ціннісному контексті. Такий організаційно-методичний супровід передбачає поєднання змісту курсів підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти та науково-методичної роботи у міжкурсовий період, використання інтерактивних технологій професійного зростання керівників ЗПО.

Підвищення професійної педагогічної кваліфікації – це процес, який стимулюється мотивами самоосвіти, необхідністю атестації. Потреби в удосконаленні майстерності керівника розвиваються за певних умов організації й контролю їхньої діяльності у цілеспрямовано організованому процесі післядипломної педагогічної освіти. Тому основною метою кваліфікаційного процесу залишається формування життєвої позиції керівників ЗПО, зростання їх професійної компетентності та моральної готовності до раціонального, іноді нестандартного розв’язання управлінських завдань.

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, професійних компетентностей, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей у здобувачів освіти є більш ефективними, якщо в освітньому процесі використовуються інтерактивні форми і методи. Як зазначає В. Бевз «…систему методів, форм і засобів навчання, які визначаються його цілями і змістом, а також знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємодії між собою, будемо називати організаційно-методичним інструментарієм навчання».

Здійснення організаційно-методичного супроводу розвитку комунікативної культури керівників ЗПО у системі підвищення кваліфікації включає інноваційні форми навчання, що позиціонувались для керівників ЗПО: вебінари, дистанційна освіта, онлайн-консультації тощо; методи брейнштормінгу, тренінгові комунікативні вправи, дискусія, комунікаційна сітка та «case-study»; 

відповідні методичні ресурси: розроблений спецкурс «Комунікативна культура керівника», навчальний посібник «Комунікативна культура керівників закладу освіти», методичний посібник «Міжособистісні комунікації», робочий зошит «Основи комунікативної культури», методичні рекомендації «Розвиток комунікативної культури керівників професійно-технічних навчальних закладів» та мережевий довідник «Педагогічний органайзер».

З огляду на вище зазначене, під організаційно-методичним супроводом у розвитку комунікативної культури керівників ЗПО будемо розуміти систему методів, форм і засобів навчання, а також інтерактивних технологій професійного зростання, які перебувають у діалектичній взаємозалежності досягнення цілей і завдань освіти щодо ефективного розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Отже, організаційно-методичний супровід розвитку комунікативної культури керівників ЗПО передбачає наявність значної кількості оновлених освітніх планів, форм та методів навчання для кожної категорії керівників, що дає їм можливість обрати прийнятні для себе варіанти. Необхідною умовою запровадження такого організаційно-методичного супроводу є дотримання стандартів післядипломної педагогічної освіти та чітких критеріїв для визначення результату навчання, адже кожен із варіантів має забезпечувати необхідний рівень розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Помните – главное применение полученных знаний!

Чтобы что-то сделать, человеку нужно знать, с чего начинать, куда продолжать и как заканчивать. Это и есть знания – сведения о предметах и процессах. Причём, чем сложнее дело, тем больше знаний нужно. Чтобы выкопать канаву, знаний нужно мало. А вот сделать водопровод – это уже серьёзная задача. 

Человек периодически терпит неудачи. Если посмотреть с точки зрения навыков и умений, то либо он не заботится о том, чтобы обрести умение, либо он не оттачивает свои навыки.

Одна из основных способностей разума — это видеть различия, и чем более схожие оттенки человек отличает, тем лучше. Порой не задумываешься, что на первый взгляд синонимы могут серьезно отличаться.

Давайте посмотрим на основные дефиниции в энциклопедическом словаре 2009 г.:

• УМЕНИЕ — это способность выполнять какую-либо работу, делать что-либо, приобретённая в результате обучения, опыта и т.п.
• НАВЫК — это умение, приобретённое упражнениями, созданное привычкой.

Несмотря на то, что в словаре «навык» определяется, как «умение», мы видим, что умение — это нечто большее. Оно подразумевает конечный результат, который формируется из целого ряда навыков.

Что это может дать с практической точки зрения? Ну начнем с того, что эти понятия взаимозависимы, и если человек хочет приобрести какое-то умение, качественно доводить работу до конца, то ему необходимо оттачивать навыки. Отточенность тех или иных навыков приводит к умению.

Умение - выполнение действия (дела, задачи) с надлежащим качеством. Это освоенный человеком способ выполнения действия, способность человека продуктивно, с должным качеством и в соответствующее время выполнять работу в новых условиях. Любое умение включает в себя представления, понятия, знания, навыки концентрации, распределения и переключения внимания, навыки восприятий, мышления, самоконтроля и регулирования процесса деятельности.

Умение – практическое приложение знания в жизни. При этом, в отличие от навыка, это осознанный процесс, требующий включения головы. То есть я не просто знаю, как научиться читать – я уже учусь. Но пока, прежде чем открыть книгу я анализирую, интересна мне эта тема, тот ли это автор и так далее. При дальнейшем упражнении умение может перейти в навык.

Важно различать первичное умение (до-навык) и настоящее умение. Первичное умение (до-навык) - умею делать это уверенно, но только в заданной привычной ситуации и мне нужно за своими действиями следить (МЕС: Могу, Если Сосредоточусь). Настоящее умение (после-навык) – в отличие от первичного умения, легко воспроизводится разными способами и в широком круге ситуаций. 

«Если я умею, я умею это всегда и везде».

Следует лишь определится с тем, какое нужно умение, затем оттачивать необходимые навыки. Как говорил Л. Рон Хаббард «Когда все силы собраны в один кулак, можно развить невероятную мощь».

Так что сфокусируйтесь на главном, соберите свои силы в кулак. Посмотрите, сколько уходит времени на те вещи, которые не ведут вас к вашей заветной мечте, к вашей цели.

Для нас навык равен цели. Изучение и освоение навыка равносильно достижению любой цели. Допустим вы решили научиться изготовлять кондитерские изделия и художественно оформлять их. Может ли изготовление торта и быть результатом кондитерского мастерства и являться целью? Да, может. Может свободное владение кондитерским искусством являться навыком? Да, может. Все зависит от вашего желания и правильного выбора. 

Все люди каждый день делают ВЫБОР.

Не ждите… Не ждите пока кто-либо придет и скажет вам какое умение или навык необходимо изучать. Это ваша жизнь, и только вам решать какие навыки осваивать, какие цели достигать. Не ждите инструкций! Их нет. Если бы в этом мире были конкретные инструкции для всех людей, то давно уже выпустили бы такую книгу – Инструкция для жизни каждого человека на земле, которая стала бы бестселлером, и вручалась бы при рождении каждому новому человеку… Но, такой книги нет, и это хорошо! Вы вольны выбирать! Не позволяйте никому навязывать вам свои правила жизни. Всегда слушайте только тех людей, у кого есть результат в той области жизни, которая вам на данный момент нужна для развития.

Достижение целей с привязкой по времени. 

Любые цели и навыки достигаются путем конкретных поэтапных действий. Иногда мы знаем план, иногда нет. Если вы составили план – действуйте. Если у вас нет плана – действуйте. Благодаря действиям вы придете либо к цели, либо к правильному плану, который в свою очередь приведет вас к цели. У многих людей не хватает привычки поэтапных действий, или просто отсутствует самоконтроль. Его необходимо развивать. Лучше всего для этого подходит достижение цели с привязкой по времени. Если вам трудно ежедневно уделять внимание своей цели просто так – сделайте себе привязку по времени.

Пример: Цель – изучение технологии приготовления кондитерских изделий благодаря ознакомлению со специальной литературой или просмотром видео с практическим отработкой рецептур. Каждый день вы будете уделять чтению (просмотру) определенный отрезок времени. Допустим 60 минут – один час. Необходимо запланировать это на каждый день до тех пор, пока цель не будет реализована. Теперь остается только действовать. Каждый день вы уделяете этому действию ровно час. Отключаете телефон, интернет, уходите туда, где вас не будут беспокоить, и, занимаетесь реализацией цели отведенный отрезок времени. В это время вы не отвлекаетесь на другие дела. И конечно на 100% эффективно отдаетесь делу. По прошествии часа вы завершаете дело и приступаете к нему на следующий день. Так вы делаете до тех пор, пока цель не будет достигнута.

Уберите фразы:

• у меня нет времени…
• меня постоянно отвлекают…
• это не для всех…
• я так точно не смогу…

И так далее…

Помните – кто хочет, найдет способ, почему это получится сделать. Кто не хочет – найдет причину, почему это не получится сделать.

Достижение целей с привязкой к мини результату. 

Следующая эффективная модель достижения цели – с привязкой к мини результату. В данном случае вы не выделяете конкретное время, а планируете конкретный результат.

Пример: Цель – приготовление кондитерских изделий благодаря практическим отработкам. Кондитерских изделий множество от простых до шедевров искусства. Проанализировав ситуацию, вы поняли, что эффективно за один день вы можете приготовить печенье, потом пирожное, а там и торт не за горами. Таким образом на достижение данной цели у вас уйдет неделя или месяц. Ежедневная мини цель – один вид полуфабриката или простое изделие. Каждый день вы будете отрабатывать практические навыки или читать профессиональную литературу, знакомиться с видеосюжетами мастеров своего дела. Главное – результат!

И снова - необходимо запланировать это на каждый день до тех пор, пока цель не будет реализована. Остается только действовать. Каждый день вы прочитываете 40 страниц или готовите одно изделие, не обращая внимания на то, сколько времени это заняло. Главное – результат в день. Конечно, вы отключаете телефон, интернет, уходите туда, где вас не будут беспокоить, и реализуете свою мини цель. Опять же - в это время вы не отвлекаетесь ни на какие другие дела. И конечно на 100% эффективно отдаетесь делу. По достижению мини цели вы завершаете дело и приступаете к нему на следующий день. Так вы делаете до тех пор, пока цель не будет достигнута.

Коллективное достижение целей. 

Вы не одиноки. Просто еще не нашли таких же сумасшедших, как и вы. Кто ищет тот всегда найдет. Найдите таких же, как и вы. Найдите тех, кому интересно тоже, что и вам. Создавайте команды, достигайте цели вместе. Вы будете мотивировать друг друга. Собирайтесь и действуйте! Занимайтесь выпечкой, читайте книги вместе. Ваши соратники будут подгонять вас, напоминать вам о вашей же цели. Вы в свою очередь сможете вдохновлять других. Вместе можно придумывать интересные пути реализации цели. Включайте фантазию!

Но помните – создание команд не обязательный фактор достижения цели. Вы сильны в своем единстве без всех. Для достижения результатов вам могут не понадобится другие люди. Просто признайте и примите ту силу, которая есть в вас.

Нет никаких секретов. Такими моделями можно достигать любые цели. Включайте свое воображение и мыслите шире, применяя полученные знания.

При формировании нужной позиции необходимые умения формируются у участников автоматически в случае, когда они оказываются в той ситуации, где этот навык востребован. Более того, с вполне достаточной степенью уверенности можно гарантировать возникновение и применение нужного навыка в нужной ситуации. Причём применения близкого к автоматизму.

Умением может быть не только выполнение внешнего действия с надлежащим качеством, умение может относиться и к внутренним действиям и состояниям. Например: «Я уже увереннее в счастье, мое счастье становится моей привычкой».

Важно помнить, вне целенаправленной деятельности ни умения, ни тем более составляющие их навыки формироваться не могут.

Высший уровень развития умения – это мастерство. Когда человек легко, быстро и качественно выполняет сложную работу, мы понимаем – он мастер. Чтобы стать мастером, нужно много трудиться, но результат себя, безусловно, окупает.

Досягнення мети: сьогодні чи вчора?

 

Щоб опанувати будь-яку НОВУ СПРАВУ — отримати базові навички, НЕОБХІДНО ВСЬОГО 20 ГОДИН. Для цього — вам слід виділити приблизно 45 ХВИЛИН в день для цілеспрямованої конкретної роботи над будь-яким умінням, не відриватися та використовувати час максимально ефективно. Швидше за все, ви чули, що вивчити будь-яку навичку повністю можна за 10 000 годин. Дане правило стало популярним після книги Малкольма Гладуелл «Outliers: The Story of Success» («Генії та аутсайдери»). АЛЕ — це не повністю вірогідна інформація!

На відео Джоша Кауфмана «20 годин», яке було записано на всесвітньо відомій конференції «TED» показано наочний приклад вивчення будь-якої навички за 20 годин, а також роз'яснюється помилка теорії 10 000 годин. Адже ваша реалізація в будь-якій справі залежить тільки від навичок і умінь в тій чи іншій області та поетапної роботи. 

Інвестуючи свій час у вивчення нової справи всього 45 хвилин в день, ви зможете стати дуже компетентною людиною в досліджуваному питанні вже через пів року. Виберіть собі будь-які необхідні уміння і присвятіть їм мінімум 20 годин!

ТОП-10 навичок у 2025 році:

• аналітичне мислення та інноваційність;
• активне навчання та стратегії навчання;
• розв’язання складних проблем;
• критичне мислення та аналіз;
• креативність, оригінальність та ініціативність;
• лідерство та соціальний вплив;
• використання технологій, моніторинг та контроль;
• створення технологій та програмування;
• витривалість, стресостійкість та гнучкість;
• логічна аргументація, розв’язання проблем та формування ідей.

Ми живемо в історичному часопросторі з циклами криз і відроджень, супутніми проблемами. Тож нікуди не подітися від того, що ці проблеми ми будемо розв’язувати, а історичний процес скеровувати в певному напрямку, адже в природі немає відповіді на те, якими мають бути наступний рівень і нова мета людства. Тож як би не аранжувалися назви й переліки навичок, у будь-якому разі вони будуть крутися навколо вже згаданих базових елементів.

Що точно можна стверджувати – нам необхідно постійно вдосконалюватися і ставати кращої версією себе. Адже, повторюся, у природі немає відповідей, як підтримувати рівновагу в тій складній системі, яку ми самі ж створили.

І, нарешті: текст згаданого звіту дає підказку, що робити на системному рівні: 

“Розвиток та посилення людських навичок та здатностей завдяки освіті, навчання та змістовна робота є ключовими рушіями економічного успіху, індивідуального добробуту та згуртованості в суспільстві”.

Тобто, не просто розвиток, але й посилення, або зміцнення, навичок. І не самих тільки навичок, але і здатностей чи спроможностей. Не лише через освіту й навчання (ці поняття тут не зливаються в одне), але й через meaningful work. Тобто – змістовну, або ж наповнену значенням роботу.

Менше роздумів - більше справи. ЕНЕРГІЯ народжується У РУСІ. Ваші питання будуть вирішуватися просто у процесі вашого руху вперед.

Особливості формування комунікативної культури педагогічних працівників засобами дискурсивного спілкування

Велика кількість інформації, стертий кордон у спілкуванні між різними культурами, присутність різних джерел інформації – це особливості сучасності. Але на цьому тлі, навіть пересічна людина може помітити, що формуванню комунікативної культури особистості приділяється значно менше уваги, ніж формуванню знань, умінь та навичок. Низький рівень сформованості комунікативної культури призводить до пасивності, невміння вести конструктивний діалог, налагоджувати взаємодію і, як наслідок, безініціативності й бездіяльності. Важливість комунікативної культури в професійній діяльності та особистому житті потребує її розвитку.

Тож надзвичайно актуальною постає сьогодні проблема підготовки педагога в органічній єдності якостей спеціаліста й особистості, у якої сформовані пізнавальна, практично-діяльнісна, інтелектуально-творча, професійна та самоосвітня діяльність. Саме ці складові готують педагога нової формації, здатного орієнтуватися в соціокультурному просторі сьогодення.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства при дефіциті духовності та кризі цінностей, все більшої гостроти набуває проблема комунікативної культури, посилення її актуалізації.

Комунікативна культура – явище набагато ширше, ніж правильність мовлення, в основі якої лежить дотримання мовної норми, як складової на фонетичному, лексичному, словотворчому, граматичному рівнях. Велике значення для удосконалення комунікативної культури педагогів має комунікативна доцільність спілкування. Для працівника освіти недостатньо правильно говорити та писати, треба ще вміти вживати слова та вирази відповідно до комунікативної ситуації, дотримуючись точності, логічності, доречності, багатства та різноманітності мовлення.

Вважаємо, що розв’язання проблеми формування комунікативної культури педагогічних працівників засобами дискурсивного спілкування передусім потребує окреслення та визначення кола й осмислення змісту понять, які є основою дослідження нашого предмета. Такими є поняття «культура», «комунікація» та «дискурс».

Термін «культура» походить від латинського cultura – обробка, виховання, освіта. Одне із загальних визначень феномена культури – це сукупний результат продуктивної діяльності людей, а також сам процес творення матеріальних і духовних цінностей.
Мова і культура є невід’ємними складовими духовного життя кожної людини. Беззаперечною є істина, що низька культура мови виразно свідчить про загальну бездуховність особи. Як відомо, між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури є чітка залежність.

Ми розділяємо думку В. Греченка, В. Кушнерук, В. Режка та І. Чорного, які вважають, що культура людини передбачає єдність, гармонію тіла й душі (психіки), розвиток раціональних здібностей особистості, що супроводжується генезисом її морально-ціннісної та художньо-естетичної сфер.

Враховуючи переконливі доводи сучасних дослідників можемо стверджувати, що культура особистості – це максимально якісні здобутки людини у матеріальній і духовній сфері та необхідний процес упровадження набутих цінностей у життєдіяльність суспільства з дотриманням гармонійності та духу культури попередніх поколінь.
Культура професійної діяльності, поведінки й мови, зразковий зовнішній вигляд – тільки таким має бути представник освіти.

Педагогічні і науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю. Крім того, Законом України «Про загальну середню освіту» зазначено, що: педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах.

Педагогічний працівник під час виконання своїх обов’язків повинен розвивати комунікативні здібності та дотримуватися вимог поведінки персоналу закладу освіти, має бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти професійну честь, поважати гідність інших людей, уміло поєднувати повсякденну вимогливість з дотриманням прав і свободи учнів.

Потрібно пам’ятати, що спілкування – один з головних показників культури педагога у навчально-виховному процесі закладу освіти, адже спілкування важливим процесом. Кожний фахівець у своїй діяльності постійно відчуває проблеми комунікації. Уміння продуктивно й безконфліктно спілкуватися – не тільки важлива професійна якість сучасного фахівця, але й необхідна складова загальної культури людини.

У вітчизняній літературі поняття «спілкування» і «комунікація» дуже часто вживаються як синоніми, хоча при більш уважному підході між ними з’являються деякі розбіжності.

Комунікація в широкому сенсі (лат. communico – роблю загальним) означає обмін інформацією між індивідами за допомогою загальної системи символів, що здійснюється вербальними і невербальними засобами.
В англомовній літературі термін «комунікація» розуміється як обмін думками й інформацією у формі мовленнєвих чи писемних сигналів, що є синонімом до терміну «спілкування».
У свою чергу, слово «спілкування» означає процес обміну думками, інформацією, емоційними переживаннями між людьми. На цій підставі спілкування являє собою соціально обумовлений процес обміну думками й почуттями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової та творчої діяльності, реалізований головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації. На відміну від нього, комунікація – це соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації як у міжособистісному, так і в масовому спілкуванні по різних каналах за допомогою різних вербальних і невербальних комунікативних засобів.

Таким чином, поняття «спілкування» і «комунікація» мають як спільні, так і відмінні ознаки. Будемо вважати, що за спілкуванням в основному закріплюються характеристики міжособистісної взаємодії, а за комунікацією закріплюється додаткове значення – інформаційний обмін у суспільстві

Комунікація та спілкування є найважливішою частиною людського життя, а значить, і частиною культури. Підкреслюючи їх важливість, багато дослідників прирівнюють культуру до спілкування (комунікації). Найбільший американський фахівець з міжкультурної комунікації Е. Холл стверджує, що культура – це комунікація, а комунікація – це культура .

 

Щоразу, коли педагогічний працівник намагається вступити у комунікацію, реалізувати власну мету в ній, він формулює висловлювання і прогнозує його вплив на суб’єкта комунікації, розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки. Тому він, як відправник інформації, має усвідомлювати свою відповідальність за наслідки акту комунікації. Постійно орієнтуючись на реакцію суб’єкта комунікації, педагог розвиває власну комунікативну культуру.

На основі наукових досліджень комунікативну культуру розглядають як багатопланове явище установлення і розвитку зв’язків з людьми, що передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, спрямування і взаєморозуміння між суб’єктами спілкування; регулятор поведінки, гарант шанобливого ставлення особистості до інших, їх розуміння, терплячості та взаємоповаги; один із механізмів гармонізації особистих і громадських інтересів.

В свою чергу, ми розглядаємо комунікативну культуру педагога як властивість особистості, яка проявляється в потребі взаємодіяти з іншими суб’єктами, цілісності та індивідуальності, творчому потенціалі керівника, в його здатності підтримувати доброзичливе відношення до оточуючих суб’єктів.
Рівень комунікативної культури педагога знаходиться у залежності від рівня його загального розвитку, світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. Щодо сутності досліджуваної проблеми, то ми вбачаємо корисним трактування відповідних понять, ознак, характеристик в освітньому дискурсивному просторі де позиціонують свої наукові доробки вітчизняні та зарубіжні вчені.

При дослідженні сутності поняття «дискурс» ми виходитимемо з того, що як самостійний науковий термін він з’явився в середині XX століття, отже, це поняття достатньо нове для педагогічної науки.
Як відомо, що термін «дискурс» походить від латинського «discurrere» – «обговорення», «переговори» або «сварка». Дане поняття найчастіше ототожнюється з «мовою у використанні» та описує текст у безпосередньому комунікативному контексті.
Дискурс також розуміють як мовлення, що вписано в комунікативну ситуацію. Згідно з Н. Арутюновою, – це мовлення, занурене в життя. Для педагогіки наведений афоризм можна переформулювати таким чином: дискурс – це мовлення, занурене в педагогічні ситуації.
Базуючись на дослідженнях закономірностей руху інформації в межах комунікативної ситуації, актуальним і важливим є дослідження комунікативного дискурсу в навчальній діяльності, як складової дискурсивного простору формування комунікативної культури педагогічних працівників.

Термін дискурсивний простір вживається для позначення прагматичної форми контексту, що структурує знання, котрі містяться у дискурсі. Термін дискурсивний простір був уперше описаний Бернардом Муленом на Третій міжнародній конференції із концептуальних структур ІССS, що відбулась у м.Санта-Круз (Каліфорнія, США) у 1995 році. Згідно з доповіддю Мулена, «дискурсивні простори створюються, оновлюються та викликаються агентом як результат спроб генерування чи розуміння дискурсу».
Дискурсивний простір функціонує як розгортання реальності існуючих елементів у процесі їх зіткнення в результаті системи взаємодій, взаємозалежностей та взаємовпливу. Межі дискурсивного простору окреслюються тематикою конкретного дискурсу .

Перебуваючи у дискурсивному просторі, педагогічний працівник знаходиться в освітньому середовищі, котре включає також усі продукуванні ним раніше дискурси з визначеної тематики та в подальшому є важливою умовою творення якісних освітніх послуг. Кожне конкретне слово, що вживається у дискурсі, потрапляє у дискурсивне оточення, де знімається його багатозначність та відбувається конкретизація значення. Дискурсивне оточення слова диктує наші уявлення про чисельність його значень і навіть – певною мірою – дозволяє їх формалізувати.

У сучасній науці дискурс визначають як складне комунікативне явище, що, окрім тексту, включає ще й екстралінгвістичні фактори (знання та уявлення про світ, установки, цілі адресата), необхідні для відповідного розуміння тексту. Дискурс є, насамперед, зразком реалізації певних комунікативних намірів у контексті конкретної комунікативної ситуації та стосовно певного партнера, представника іншої культури, вираженої доречними в цій ситуації мовними та позамовними засобами. При цьому адекватність мовленнєвої поведінки учасників комунікативного дійства визначається успішністю мовленнєвої взаємодії, тобто досягненням комунікативної мети, а також відповідністю правилам вербальної та невербальної поведінки, характерними для певної лінгвокультурної спільноти.

Комунікативна культура є більш широким полем діяльності, яка, окрім суто лінгвістичних умінь і навичок, передбачає володіння соціокультурним регістром, який можна визначити як сукупність типових або специфічних мовленнєвих формул, комунікативних моделей або структур, апробованих соціально і таких, що концентрують у собі мовленнєвий досвід учасників комунікації – педагогічних працівників.

Комунікативна культура – це культура людських взаємин, в основі якої лежить культура особистості, що включає наступні особистісні характеристики: здібності, знання, вміння, навички, ціннісні орієнтації, установки. Основу комунікативної культури формують комунікабельність, комунікативні якості та комунікативні вміння педагога.

Під комунікабельністю розуміють такі риси особистості, які дають їй змогу легко вступати в контакт з іншими людьми і відчувати задоволення від спілкування з ними.

Комунікативні якості є первісними рисами характеру; внутрішньою основою для утворення інтелектуальних, вольових та емоційно-мотиваційних властивостей людини; базисом для організації продуктивного процесу спілкування.

Під комунікативним умінням педагога розуміють цілий комплекс професійних умінь, що дозволяють ефективно реалізовувати процес професійного спілкування, а саме: уміння соціальної перцепції (тобто вміння сприймати й розуміти партнерами один одного); уміння саморегуляції (тобто вміння керувати собою на основі сприймання актів своєї поведінки та власних психічних процесів); уміння вербального (мовного) і невербального (немовного) контактів; уміння «читати» по обличчю й адекватно моделювати особистість співрозмовника; уміння «подавати себе» в спілкуванні й оптимально будувати свою мову в психологічному плані.

Уміння говорити полягає у відсутності помилок у вимові, у правильному доборі й наголошенні слів, у відсутності штампованих стереотипних фраз, у багатстві професійного словника педагога, у вмінні точно формулювати власні думки і викладати їх доступною для співрозмовника мовою. Значно доповнюють вербальний контакт невербальні засоби спілкування: міміка, жести, рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, просторова організація спілкування. Вони нерозривно поєднані з психічним станом педагогічного працівника, посилюють емоційну близькість сказаного, підтримують психологічну близькість між співрозмовниками, виступають як показник статусно-рольових стосунків та є більш правдивими, ніж слова.

Отже, формування педагогічними працівниками навичок комунікативної культури засобами дискурсивного спілкування розв’яже чимало проблем на етапі розвитку сучасної освіти, у міжособистісних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому. Для формування комунікативної культури необхідно створювати сприятливі дидактичні умови, використовувати особистісну індивідуалізацію, що припускає врахування контексту діяльності педагога, його життєвого досвіду, сфери його інтересів, бажань, духовних потреб, світогляду, емоційно-почуттєвої сфери й статусу особистості в колективі.

Джерело: Пищик О. В. Особливості формування комунікативної культури педагогічних працівників засобами дискурсивного спілкування / О. В. Пищик // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія : Педагогічні науки. 2017. Вип. 142. С. 137-141. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP_2017_142_32