неділю, 22 лютого 2015 р.

Підготовка викладача до професійної діяльності як складова його зростання

Працюючи над методичною темою (проблемою), необхідно використовувати не тільки рекомендації педагогічної теорії, особистий практичний досвід, а й багатий досвід педагогічного колективу навчального закладу. На педагогічних і методичних радах, засіданнях методичних комісій йде методичний пошук, під час якого педагоги отримують багату інтелектуальну поживу для роздумів, вчаться аналізувати процес навчання та виховання. 
Вивчення досвіду організації самоосвіти педагогів дає підстави виокремити низку вимог до її організації, а саме: 
1. Зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога. Результатом самоосвітньої роботи педагога має стати поліпшення якості викладання предмета, виховання та розвиток учнів за допомогою свого предмета 
2. Систематичність і послідовність самоосвіти, неперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту та форм самоосвіти. Для педагогів-практиків принцип неперервності має проявлятися в трьох напрямах: теоретична підготовка зі своєї спеціальності; практичне удосконалення методів навчання та виховання учнів; вивчення результатів свого психолого-педагогічного впливу на учнів (слухачів). 
3. Комплексний підхід до добору змісту й організації обраної теми з самоосвіти. Впровадження принципів комплексності дає педагогам змогу не замикатися на одній галузі знань (наприклад, методичній), а орієнтуватися на вивчення різних галузей науки: педагогіки, психології, фізіології, соціології, філософії, політології та інше, а також нових виробничих технологій, матеріалів, на досягнення науки і техніки. 
4. Індивідуальний характер самоосвіти – найгнучкіша форма отримання знань педагогом. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога, наявності в нього професіонально вагомих якостей, умовам його педагогічної роботи, його реальним можливостям, спрямованості його професійних інтересів, ступеню свідомості щодо необхідності самоосвіти для себе та користі її для практичної педагогічної роботи. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм роботи. 
5. Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі навчального закладу, міста, області, країни. Саме цим створюються можливості для об'єктивного аналізу досягнень і недоліків у навчально-виховній та навчально-виробничій роботі ПТНЗ з позицій сучасних вимог обміну досвідом, зближення з наукою, що допоможе самому педагогу краще зрозуміти сутність своєї роботи 
6. Створення у навчальному закладі певних умов спонукає звертання педагогів до нових методичних досягнень і фактів кращого педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування та аналіз відкритих уроків, показ позаурочної роботи з учнями (слухачами), напрацювання етичних і профорієнтаційних бесід, виступи перед роботодавцями, соціальними партнерами тощо. 
7. Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарі, інформація на засіданні методичної ради, складання реферату або доповіді, участь у педагогічних читаннях, практичних конференціях, публікація у фаховому виданні тощо). 
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність викладача і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Таким чином, творчо працюючий викладач сам собі створює особистий імідж. 
 Імідж, який сприймається – це той образ, який бачать інші. 
Організація самоосвіти залежить від багатьох факторів (рисунок 1). 

Рисунок 1 – Основні компоненти самоосвітньої діяльності 

Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку викладача постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності викладача, а саме: стан теоретичної підготовки; стан психолого-педагогічної підготовки; стан методичної підготовки; стан технологічної підготовки. 
1. Мотиви формування безперервної самоосвіти. 
Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються: 
· прагнення до постійного самовдосконалення; 
· прагнення до самовираження ; 
· прагнення самореалізації та самоствердження особистості; 
· професійне зростання; 
· розширення кругозору; 
· підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей; 
· наявність пізнавальної зацікавленості; 
· створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег; 
· підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації; 
· отримання нагород; 
· підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування. 
Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти: самосвідомість, самовиховання, самонавчання. 
2. Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності: 
· читання; 
· слухання; 
· спостереження; 
· експеримент. 
3. Уміння розумової діяльності: 
· чуттєве пізнання; 
· техніка мислення; 
· вибір проблем та шляхів рішення. 
4. Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання: 
· вибір форм самоосвіти; 
· планування; 
· організація робочого місця; самоорганізація; 
· самоаналіз; самоконтроль. 

3 Напрямки реалізації самоосвітньої діяльності викладача 


Рисунок 2 - Напрямки реалізації самоосвітньої діяльності викладача 

Висновки 
Самоосвіта викладача є необхідною умовою професійної діяльності та зростання педагога. Здібність до самоосвіти не формується у педагога разом з отриманням диплому педагогічного ВУЗу. Ця здібність визначається психологічними і інтелектуальними показниками кожного окремого викладача але не в меншому ступені ця здібність формується в процесі роботи з джерелами інформації, аналізу, самоаналізу, моніторингу своєї діяльності, діяльності колег. 
Одним із засобів підвищення професійної компетентності викладача може бути програма педагогічної самоосвіти та моніторингу профзростання. Головною метою програми є всебічний розвиток педагога для подальшого забезпечення оптимальних умов для навчання та виховання учнів. 
Основні завдання: 

1. Виявлення особистісного рівня професійної компетенції на підставі самодіагностики. 
2. Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямів розвитку освіти. 
3. Досконала організація самоосвітньої діяльності та участь у різноманітних формах методичної роботи. 
4. Проведення моніторингу професійного зростання. 
5. Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою. 
Прогнозовані очікувані результати: 
 підвищення загального рівня професійної майстерності викладача (підвищення рівня професійної підготовки, покращення усіх видів педагогічної компетентності: інтелектуальної, психологічної, управлінської, мотиваційної, комунікативної, проективної, дидактичної, методичної), моделювання особистого перспективного досвіду роботи, підвищення рівня організації навчально-виховного процесу; 
 підвищення рівня організації навчально-виховного процесу (створення соціально-педагогічних умов для встановлення особистості кожного учня, підвищення якості знань, умінь та навичок учнів, розвиток інтересу до предмета та підвищення вихованості учнів). 
При здійсненні такого плану самоосвіти важливим стає особистісна мотивація кожного педагога. Ще А. Дістервег сказав: «Як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, утворювати і виховувати інших той, хто не є сам розвиненим, вихованим і освіченим. Він лише до тих пір здатний насправді виховувати й утворювати, поки сам працює над своїм вихованням ». 
А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому ц полягає основна місія сучасного викладача. 
Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного педагога передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці. 
Бо, як говорив В.Сухомлинський "Далеко не кожен стане вченим. Письменником, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен".
Інформаційні джерела
1.     Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002.
2.     За ред.. І.П. Зерона. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи.: К. - Вінол, 2000.-636 с.
3.      Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту.//Управління школою, № 11, 2004.: «Основа».
4.     Назар В.М. Методична робота з педагогічними працівниками у міжкурсовий період// Управління школою, №34, 2003.: «Основа».
5.      Бумагіна О. Самоосвіта викладачів // Завуч. — 2002. — № 36. —с. 4
6.     Бухлова Н. В. Керівництво самоосвітньою діяльністю викладача // Педскарбниця. — 2000. — № 1-2. – с.41
7.     Соф'яниц Е. М. Основні напрямки діяльності системи післядипломної освіти педагогів у розвитку творчого потенціалу особистості фахівця // Розвиток творчого потенціалу педагогів і школярів Донеччини. Донецьк, 1999. С.31.
8.     Чернігова Л. Г. Надання допомоги педагогам у здійсненні самоосвітньої діяльності // Розвиток творчого потенціалу педагогів і школярів Донеччини. Донецьк, 1999. — С. 34.

Немає коментарів:

Дописати коментар