ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ: КЛЮЧОВИЙ АСПЕКТ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГА У ВЗАЄМОДІЇ ЗІ СТУДЕНТАМИ

Наочним показником комунікативної культури педагога та універсальним інструментом подолання міжособистісних протиріч із студентами є педагогічний такт. Проблему професійної підготовки педагога розглядали Я. Коменський, Ф. Дістервег, К. Ушинський. Велику увагу приділяли діяльності педагога А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та інші. Дослідники зазначали, що діяльність вчителя вимагає у стосунках з студентами, батьками, колегами, адміністрацією дотримання норм моралі і педагогічної етики, прояву гідності, доброзичливості, витримки, педагогічної культури, культури спілкування.

Робота педагога вимагає дотримання етичних та моральних принципів, а також прояву толерантності, стійкості і комунікативної культури. В свою чергу, розглядаємо комунікативну культуру педагога як властивість особистості, яка проявляється в потребі взаємодіяти з іншими суб’єктами, цілісності та індивідуальності, творчому потенціалі керівника, в його здатності підтримувати доброзичливе відношення до оточуючих суб’єктів. Рівень комунікативної культури педагога знаходиться у залежності від рівня його загального розвитку, світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. Педагогічний такт є важливою складовою цього процесу, особливо в аспекті професійної взаємодії педагога. Його основна роль полягає в забезпеченні якісного спілкування і встановленні позитивних взаємин з оточенням.

Дослідники в Україні аналізували поняття «педагогічного такту» через призму комунікативних навичок педагога. За словами С. Гончаренко, педагогічний такт — це відчуття пропорції в застосуванні методів взаємодії з дітьми. Це також уміння учителя вести себе відповідно, комунікувати з учнями ясно і переконливо, поважати їхню гідність та ставити виважені та обґрунтовані вимоги. У широкому розуміння педагогічний такт, як підкреслював І. Синиця, виступає спеціальним професійним умінням педагога, який у кожному конкретному випадку застосовується до учнів і є найефективнішим у даних обставинах засобом виховного впливу. А. Макаренко вказував на те, що тактовна людина поводиться делікатно, уважно, уникаючи образ і недоречних висловлювань та дотримується основних компонентів педагогічної культури.

Аналіз психологічної, педагогічної та спеціальної літератури показав, що такт – це почуття міри, що формує вміння людини поводити себе пристойно, належним чином, а педагогічний такт – це спеціальне професійне вміння педагога, засноване на почутті міри, що ґрунтується на повазі до особистості, уважному ставленні й довірі до неї і проявляється в умінні педагога поводиться належним чином стосовно інших учасників освітнього процесу, у техніці й мистецтві взаємодії і спілкування.

Педагогічний такт проявляється в умінні викладача встановлювати з здобувачами освіти діловий та емоційний контакт з мінімальною витратою фізичних і духовних сил, що вимагає вміння регулювати свої дії і вчинки, надавати їм відповідну тональність. Головною ознакою педагогічного такту є його приналежність до моральної культури особистості викладача. Такт відноситься до моральних регуляторів педагогічного процесу і ґрунтується на морально-психологічних якостях викладача. Характерною рисою тактовної людини є життєрадісність, яка вселяє в учнів бадьорість, впевненість в своїх силах. Отже, педагогічний такт – це почуття міри в поведінці і діях викладача, що включає в себе високу гуманність, повагу гідності здобувача освіти, справедливість, витримку і самовладання у відносинах з студентами, батьками, колегами тощо.

Дослідниками виділено такі компоненти такту педагога:

1. Психологічний аспект – орієнтація на облік особистісної своєрідності суб’єктів спілкування. Специфіка такту у професійній поведінці педагога полягає у тому, що сферою його застосування є спілкування. Такт виступає умовою встановлення міжособистісних взаємин із студентами. Процес педагогічного спілкування вимагає від педагога компетентного вирішення різнопланових комунікативних завдань різного рівня проблемності.

2. Морально-етичний аспект – регулювання педагогічного спілкування, дотримання вчителем принципів та правил професійної етики та етикету. Нормою його поведінкових реакцій є людяність, поважність, ввічливість, коректність, тактовність, обов’язковість, делікатність, порядність.

3. Естетичний аспект – його складають висока культура поведінки педагога, артистизм манер, почуття гумору, творча імпровізація. Вершиною такту виступають не просто правильні дії та вчинки, а ті, що не позбавлені оригінальності, витонченості, дотепності.

4. Технологічний (чи інструментально-педагогічний) аспект – це вибір педагогічних засобів, методів, форм взаємодії зі студентами.

Отже, характеризуючи педагогічний такт як інтегративну компетентність, слід зазначити, що у реальних ситуаціях спілкування відбувається з різних сторін – психологічної чи моральної, естетичної чи технологічної. Мабуть, саме тому буває таким суперечливим тлумачення сутності такту. У перекладі з латинського «такт» (tactus) означає «дотик». Тактовний вчитель має тонкий і дієвий вплив на емоційну, інтелектуальну та вольову сферу студента. Значення педагогічного такту у системі професійної майстерності проявляється з усією очевидністю у гострих проблемних ситуаціях. Дисгармонія у взаєминах, розрив міжособистісних зв’язків бувають наслідком порушення міри – психологічної чи морально-етичної, естетичної чи технологічної. Наприклад, в ситуації конфлікту між студентами, тактовний вчитель не просто вирішить проблему на рівні правил та норм, але і зрозуміє емоційний стан кожного учасника, використовуючи свої комунікативні навички для згладження конфлікту.

Розвиток педагога його комунікативних умінь і його комунікативна культура зумовлюють високий рівень педагогічного спілкування. У більшості сучасних вчителів орієнтація на демократичний стиль спілкування з студентами є нормою. Однак у повсякденній практиці рівнопартнерство студента з викладачем декларується часто, але не завжди відображається. Вчителі часто прагнуть домінувати у діалозі з студентами. Характерними ознаками педагога, який домінує, є наступні: зловживання тривалими та гучними висловлюваннями; нав’язування власної думки та готових рішень; низька толерантність до інакомислення; відмова вислухати та зрозуміти погляди співрозмовника до кінця; бажання підкорити незгодного «на місце»; зловживання зауваженнями, які пригнічують мовну активність партнера.

Інтегральною часткою контексту комунікативної культури педагога є спори, під час яких він змушений «заперечувати комусь, доводити щось». Тільки висока культура такого діалогу запобігає перетворенню його на сварку, тобто «стан взаємної ворожнечі». Слід відзначити, що конфліктність характерна не лише для предметної, але і для комунікативної сфери спілкування. Зазвичай інформація, яку викладачі надають студентам, може викликати у них сумніви. У освітньому процесі не часто виникає «когнітивний дисонанс», коли наукове знання відкидається здобувачами освіти, що суперечить їхнім переконанням, настановам та досвіду. Дискусії, а саме громадське обговорення проблем, зазвичай сприяють спільному пошуку істини, а не протистоянню сторін.

Дотримання наступних педагогічних правил забезпечує культуру спору:

1. Прийняття незгоди студентів як природної реакції на критичне ставлення до інформації.

2. Децентрація – сприйняття спірного питання очима опонента.

3. Облік глибинних мотивів конфронтації студентів, таких як потреби в особистісному самовираженні, підвищення статусу серед однолітків, образи, емоційна збудливість, психологічний дискомфорт та інші.

4. Вираз незмінної доброзичливості стосовно опонента, незважаючи на його репутацію та статус.

5. Підкреслення коректності навіть у гострих моментах конфронтації, використання загальноприйнятих етикетних норм, готовність визнати помилки і вибачитися за них.

6. Готовність виконувати прохання студентів, враховуючи їхні інтереси і потреби, а також готовність до компромісів.

7. Посилення спільних рис, що об’єднують педагога та здобувачів освіти.

8. Терпимість та контроль над емоційною тональністю спору, щоб запобігти його перетворенню на сварку.

9. Стимулювання самооцінки студентів і заохочення їх до виявлення власних поглядів.

10. Дисциплінування групи здобувачів освіти за допомогою непрямих впливів, таких як перемикання уваги і жарти.

11. Дотримання виразного оптимізму.

Отже, спілкування в освітньому процесі часто супроводжується конфліктами та розбіжностями між педагогами та студентами. Щоб забезпечити культурний та ефективний діалог, важливо дотримуватися ряду педагогічних принципів. Вони включають в себе взаємоповагу, глибоке розуміння мотивів опонента, терпимість, готовність до компромісу та інші. Дотримання цих правил допоможе не лише уникнути негативних конфліктів, але і сприятиме позитивному освітньому процесу.

Нерідко мовчання педагога також може мати різне смислове навантаження. Мовчання може бути важливою частиною взаємодії педагога з студентами і виконувати різноманітні функції (табл. 1).

Таблиця 1

Функція	Ознака
Контактна	мовчання може бути вказівником близькості та взаєморозуміння в ситуаціях, коли слова стають зайвими.
Дисконтактна	відсутність слів може свідчити про відчуженість і відсутність взаєморозуміння між комунікантами
Емоційна	мовчання може передавати різні емоційні стани, такі як страх, подив, захоплення, радість тощо.
Інформативна	мовчазність може бути сигналом згоди чи незгоди, схвалення чи несхвалення, бажання чи небажання вчинити певну дію.
Стратегічна	відсутність слів може використовуватися як спосіб досягнення певних цілей, таких як не виявлення своєї обізнаності.
Риторична	тиша може бути способом привернення уваги і надання важливості наступному висловлюванню.
Оцінна	мовчання може бути реакцією на дії та слова співрозмовника
Акціональна	відсутність слів може використовуватися для вираження вибачення, прощення, примирення, і часто супроводжується жестами та мімікою.

Отже, усі ці функції мовчання педагога (табл.1) залежать від його особистісних якостей, професійних навичок та того, як він їх використовує на практиці. Зокрема, серед особистісних якостей педагога можуть бути: здатність «заряджати» інших своєю енергією; вибірковість в сприйнятті і реакції на поведінку інших людей; критичне мислення та здатність бачити недоліки в діях інших; самостійність та ініціатива; спостережливість і самовладання; доброта, великодушність та толерантність. Ці якості педагога грають важливу роль у взаєминах з студентами і впливають на успішність навчання та спілкування.

Таким чином, викладач має бути ключовою фігурою в освітньому процесі і відповідно мати високий рівень комунікативної культури. Він повинен взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу, розуміти їх мову та інтереси. Педагог має бути не просто експертом у своїй галузі, а й відданим професіоналом, який постійно розвивається. Його підготовка має бути комплексною: від глибоких педагогічних знань до практичних навичок і педагогічного такту. Він також має знати психологію студентів і бути в курсі сучасних педагогічних методик та теорій.

Отже, педагогічна етика служить моральним компасом для викладача, стимулюючи його професійне та моральне зростання. Педагогічний такт не є лише окремими елементами поведінки, а складовою всього стилю роботи викладача. Він є ключовим для гуманістичного підходу в навчанні та професійних взаємовідносинах. Етика викладача є фундаментальною частиною його професійної культури і позитивно впливає на взаємодію між всіма учасниками освітнього процесу та колегами. Це також покращує емоційний клімат в освітньому закладі і зміцнює взаємовідносини між студентами і педагогами.