неділя, 22 лютого 2015 р.

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА



День, у який ви не дізналися для себе
 нічого нового, минув даремно.
Н. С. Станіславський.

Сучасна система професійно-технічної освіти спрямована на вирішення складних завдань підготовки кваліфікованих робітників відповідно до потреб економіки держави та відповідної галузі виробництва з урахуванням нахилів, уподобань, вибраного рівня кваліфікації, світогляду. Це спонукає педагогічну спільноту до пошуку нових підходів до організації навчально-виробничого процесу, удосконалення змісту та структури, форм та методів організації навально-пізнавальної діяльності майбутніх робітничих кадрів, впровадження сучасних педагогічних, інформаційних та виробничих технологій навчання.
У забезпеченні якісних результатів професійної підготовки кваліфікованих робітників особлива роль належить педпрацівнику, його професійно-педагогічній компетентності, зокрема методичній компетентності, яка поєднує професійні уміння робітника високої кваліфікації у певній галузі, технологічні знання з відповідного виробництва і майстерність педагогічної діяльності. Від викладача сьогодні чекають готовності до розроблення авторських навчальних та методичних матеріалів, які б включали інформацію про сучасний стан розвитку виробництва, використання в своїй діяльності високоефективних педагогічних засобів і прийомів, інноваційних технологій, організації дослідної роботи, організації й аналізу її результатів, конструктивних дій у різноманітних педагогічних ситуаціях, досконалої комунікативної поведінки.
Зважаючи на це, актуалізується потреба у виявленні та практичній реалізації механізмів, форм і методів, засобів розвитку методичної компетентності викладача, яка закладає основу формування професійної компетентності, поступово вибудовуючи індивідуальний педагогічний стиль педагога.
Викладач навчального закладу має надзвичайні потенційні можливості впливати на формування особистості, світогляду, політичних переконань, настроїв і моралі підростаючого покоління. Але реалізація цих можливостей залежить в кожному окремому випадку від особистих якостей педагога; реальну роль відіграють його талант, любов до дітей, бажання працювати. Окрім цього, височінь соціального положення професії педагога, її престиж залежить від тієї системи суспільних відносин, у якій живе і працює викладач. Це добре розуміли в усі часи.
В Україні в освітянській галузі близько третини педпрацівників мають низький рівень професійної компетентності. Основними причинами такого стану є:
Ø    невідповідність між швидкими змінами суспільної свідомості, зміною цінностей і пріоритетів суспільного життя та тяжінням професійної свідомості педагогів (у своїй більшості) до настанов. З одного боку, ми можемо спостерігати достатньо динамічне становлення в суспільній свідомості таких понять, як планетарне мислення, ринок, соціальна і професійна успішність, індивідуалізація мислення і діяльності, адаптивність поведінки, діалог і прагнення до заключення конвенції тощо. Однак, з іншого боку, наріжним каменем педагогічної традиції продовжує залишатися пріоритет колективного   над   індивідуальним,   прийняття   ідей   професійної   конкуренції,   авторитаризму, невизнання особистої відповідальності, що, у свою чергу, призводить до збереження верховенства репродуктивно-монологічних методів навчання і виховання, до відторгнення учнями особистості педагога;
Ø    ізоляція педагогічної громадськості від кращих зразків світового педагогічного досвіду, що до цього часу продовжується. У крайньому разі педагоги знайомі з педагогічним досвідом на рівні теоретичних відомостей,  що не дозволяє говорити про інтеграцію  на практичному рівні,  про можливість реально використовувати досягнення світової громадськості;
Ø    інерційність традиційної системи педагогічного освіти: зміни, що відбуваються в ній останнім часом, або мають характер "зміни вивісок", або ж спрямовані на зміну змісту освіти за принципом відновлення навчальної інформації. Цей шлях традиційний і вже тому – малопродуктивний. Нова навчальна інформація, враховуючи динамізм соціальних процесів, застаріває, як правило, на рівні розробки навчальних програм.
Підсумовуючи викладене, необхідно відзначити, що сфера освіти, починаючи з Я.А. Коменського, базувалась на таких основних категоріях, як знання, вміння і навички. Професійна сфера сьогодні повинна працювати з іншими категоріями – компетенціями. У цьому розумінні професія дає відповідь на те, якою компетентністю повинна володіти людина, або яка ж сфера її компетенції. Тому професійна сфера оперує компетенціями, а освіта - знаннями, вміннями, навичками. І якщо педагогічний процес не задіює своїх суб'єктів у продуктивній діяльності, то вони стають просто споживачами.

1 Поняття професійної компетентності педагога

Поняття "компетентність " (лат. competens – відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі.
Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості викладача, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.
Педагогічна компетентність викладача – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично-орієнтованого мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретично-практичні і методичні знання.
Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).
Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога.
Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити – діяти – мислити", що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на чотири групи.
1. Уміння "переводити" зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання, що домінує.
2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.
3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості учня, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку навчального закладу із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів.
4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності викладача; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.
Уміння педагогічного спілкування – це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до групи й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у групі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів.

2 Поняття компетентності й компетентнісного підходу в освіті
…Освіта сьогодні не робить різниці між тими,
хто прагне вгору, і тими, хто ходить по землі.
Воно всім дає ходулі і каже: ходи…


Необхідність розгляду проблем освіти з точки зору компетентнісного підходу викликана загальноєвропейською й світовою тенденцією інтеграції, глобалізації світової економіки, стандартизацією європейської освіти на засадах Болонської угоди. Істотним, як зазначає І. Зимня, є й той факт, що універсалізація перетворень у галузі освіти, забезпечення учнівської й викладацької мобільності, міжнародне визнання ступенів, уведення освітніх кредитів, – все це передбачає також певну термінологічну уніфікацію. Це стосується й поняття компетентності. Крім того, необхідність уведення поняття компетентності й компетентнісного підходу в освіті визначається зміною освітньої парадигми – сукупності переконань, цінностей, технічних засобів тощо.
Оскільки  сформованість  кожного  компоненту  професійної  компетентності  можна  оцінити,  то  її розгляд та оцінювання повинні здійснюватись за допомогою певних критеріїв.
Загальновідомо,  що  критерії  повинні  відображати  основні  закономірності  формування  певного явища,  існуючі  взаємозв’язки  між  компонентами  в  моделі,  динаміку  явища,  що  вивчається. О.І. Локшина  зазначає,  що  критерій – набір  якісних  характеристик,  які  використовуються  для винесення судження щодо виконання, продукту виконання або як інструмент оцінювання.
Якщо  критерій  розглядається  як  основа  для  оцінки  сформованості  певного  явища,  то  показник відноситься до якісної та кількісної характеристики сформованості явища, якості, властивості, тобто свідчить про ступінь сформованості того чи іншого критерію.
В якості критеріїв сформованості професійної компетентності викладача нами було виділено наступні (рис 1).



 Рисунок 1 – Критерії сформованості професійної компетентності викладача
Ціннісна  педагогічна  орієнтація  викладача    усвідомлення  особистісної  та  суспільної  значущості професії,  інтерес  до  всіх  складових  професійної  компетентності  та  їх  використання, наявність мотивів та потреб у формуванні професійної компетентності. Показниками даного критерію є цілі, мотиви та інтереси формування професійної компетентності.
Когнітивний    знання  про  сутність  професійної  компетентності,  усвідомлення  її  значущості  для підготовки  педагога  в  умовах  переходу  до  інформаційного  суспільства,  володіння системою знань, необхідною та достатньою для успішного формування професійної компетентності. Виділяємо  такі  показники:  знання  з  предмету  спеціалізації,  соціальні  знання,  комунікативні знання, методичні знання, знання комп’ютерних технологій.
Суб’єктність  позиції  та  діяльності  викладача    сукупність  професійних  умінь  (гностичних, комунікативних,  дидактичних,  організаційних,  проективних,  конструктивних,  управлінських); активне використання інформаційних технологій та комп’ютера в професійній діяльності, як засобу пізнання  та  розвитку  професійної  компетентності,  самовдосконалення  та  творчості,  а  також виховання подібних якостей у своїх учнів. До показників даного критерію відносимо: вміння формувати позитивне ставлення до предмету, вміння  використовувати  ігрові  моменти  під  час  навчального  процесу  із  залученням  комп’ютера, вміння  управляти  якістю  та  результативністю  навчально-пізнавальної  діяльності,  вміння  грамотно використовувати комп’ютер при проведенні уроків з інформатики, комунікація як взаємодія людини з комп’ютером та іншою людиною в процесі навчання.
Особистісний – професійно важливі якості особистості. Показники:  організаторські  (механізм  діяльності),  гнучкість  мислення  і  поведінки    самостійне перенесення  раніше  засвоєних  знань,  умінь,  способів  діяльності  в  нові  ситуації,  бачення  проблеми, що виникає, з різних рольових позицій, комбінування раніше відомих способів у новий; емпатійність – уміння поставити себе на місце учня, поглянути на подію з його позиції, емоційно відгукнутись на його проблеми, педагогічний такт.
Педагогічна рефлексія – розуміння власної значущості в колективі та розуміння результатів своєї діяльності,  відповідальності  за  результати  своєї  діяльності,  пізнання  себе  і  самореалізації  в професійній діяльності.
Проблема узгодження вітчизняної педагогічної термінології й науки загалом із компетентнісним підходом полягає в тому, що науковці переважно користуються традиційною й зрозумілою тріадою "знання – уміння – навички", з якої виходить ціла низка категорій і понять. При цьому поняття компетенції також закономірно випливає зі співвідношення знань, умінь і навичок у певній галузі професійної діяльності.
Наразі на сторінках науково-педагогічних видань ведеться дискусія про співвідношення понять компетенція й компетентність. Розглянувши основні підходи до їхнього розуміння, ми дійшли висновку, що професійна компетенція це професійно-статусні можливості по здійсненню людиною державних, соціальних й особистісних повноважень у професійній діяльності.
Можна констатувати існування як широкого, так і більш вузького тлумачення поняття "компетентність".
 У широкому сенсі компетентність в основному розуміється як ступінь соціальної й психологічної зрілості людини, яка передбачає певний рівень психічного розвитку особистості, психологічну готовність до певного виду діяльності, що дозволяє індивіду успішно функціонувати в суспільстві та інтегруватися в нього. У вузькому сенсі компетентність розглядається в якості діяльнісної характеристики, як міра інтегрованості людини в діяльність. А це передбачає певну світоглядну спрямованість особистості, ціннісне ставлення до діяльності та її предметів.
Отже, компетентність є готовністю та здатністю людини діяти в будь-якій сфері. Вона передбачає володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до предмета діяльності. Компетентнісна в окремій галузі людина володіє певними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю галузь й ефективно діяти в ній. Важливим при цьому є не протиставляти компетентність знанням або умінням, оскільки перше поняття більш широке, ніж поняття "знання" або "уміння". Компетентність є готовністю та здатністю людини діяти в будь-якій сфері. Вона передбачає володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до предмета діяльності. Таким чином, компетентність виражає значення традиційної тріади "знання – уміння – навички", інтегруючи їх у єдиний комплекс. Крім того, компетентність визначається як поглиблене знання предмета або освоєне уміння.
 Компетентність передбачає спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок.
Зручність компетентностного підходу полягає в тому, що він дозволяє зберігати гнучкість і автономію в архітектурі навчального плану. Умовою створення європейської освітньої системи є її прозорість і легкість у розумінні й застосуванні. Розвиток компетентності спеціаліста тут пов’язується з інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних, естетичних, політичних аспектів знань та умінь. Професійна компетентність у контексті зазначеної концепції включає знання й уміння з різних сфер життєдіяльності людини, які необхідні для формування умінь і навичок здійснення діяльності творчого рівня.

3 Шляхи формування та вдосконалення  професійної компетентності педагога
Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Кожен, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Ззовні вона може отримати тільки збудження ... Тому самодіяльність - засіб і одночасно результат освіти ... А. Діcтepверг
Реформування освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем, пов'язаних з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Ці зміни стосуються створення нових освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання.
Стає очевидним, що досягнення мети сучасної освіти пов'язане з особистісним потенціалом викладача, його загальною та професійною культурою, без яких неможливе вирішення наявних проблем навчання та виховання відповідно до нових освітніх парадигм.
Сучасному викладачеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. Основні якості сучасного викладача визначено на рис 2.
А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Ця проблема зафіксована у державній національній програмі "Освіта", де наголошується, що один з головних шляхів реформування освіти полягає в необхідності "підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня" .
Рисунок 2  – Основні якості сучасного педагога
На професійний розвиток викладача впливають зовнішня та внутрішня сфери.
Внутрішня сфера складається з п'яти «само-»: -самоосвіти;                                   -самовдосконалення; -саморозвитку; -самовиховання; -самоаналізу. «Якщо людина не знає, до якої мети вона рухається, для неї жоден вітер не буде попутним» - сказав Сенека. Ці слова дуже вдало розкривають зміст самоосвіти педагогів. Самоосвіта викладача є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдоско-налення. Механізм самоосвіти – це само формування (яким я себе зроблю, яким я себе уявляю). Самоосвіта – це усвідомлений рух від: «Я» РЕАЛЬНЕ - «Я»ІДЕАЛЬНЕ - «Я» СФОРМОВАНЕ.
Зовнішня сфера – це педагогічні поради, постійно діючі семінари, методичні об'єднання, творчі групи та інші форми методичної роботи.
На формуванні творчої компетенції позначається те, що в ній педагогічні вміння невіддільні від знань основ виробництва, психології, педагогіки. Педпрацівник має усвідомити, що в процесі навчання треба намагатися формувати свої практичні вміння та навички, розвивати творчі задатки й здібності, готуватися бути раціоналізатором  своєї праці


 


 
Рисунок – Шляхи забезпечення компетентності
Основними шляхами підвищення професійної компетентності педагогів є:
1.Формування методичного середовища або професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності навчального закладу (молодого викладача, педагогічного досвіду, професійної майстерності), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових рольових іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналізі ситуацій, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних навичок, захисті творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання друкованих видань.
2.Формування гнучкої системи безперервної освіти педагога:
- інноваційний підхід педагога до вдосконалення рівня професійної компетентності як у атестаційний, так і в міжатестаційний період. Робота в міжатестаційний період може бути врахована під час атестації педагога ( участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо);
- самоосвітня діяльність (епізодична і планова) викладача, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «викладач живе доти, доки він учень»;
 - складання плану самовдосконалення професійної компетентності: вивчення передового досвіду колег,  проведення відкритих уроків,  самоаналіз уроків,  обговорення відвіданих уроків,  участь у конкурсах тощо;
- цілеспрямована систематична робота над методичною темою,
- збір та укладання творчого портфоліо викладача - колекція власної бази кращих уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці й позаурочній діяльності, власних засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля викладача, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми. У портфоліо включаються зразки робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, щоденник рефлексії, зразки дитячих робіт, фотографії компонентів навчального процесу;
- самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;                                       
- рефлексія власної діяльності (через об'єктивну оцінку прийти до самореалізації); ведення щоденника рефлексії, в якому викладач, залишаючись сам-на-сам, обмірковує власний досвід, види діяльності, визначає нові шляхи втілення творчих планів, прогнозує стратегії для покращення діяльності, визначає успіхи й невдачі, визначає комунікативну стратегію уроку тощо;
- самокорекція; виконання завдань у міжатестаційний період.
З. Створення інформаційно-освітнього простору з рівноправним доступом всіх педагогів до інформаційно-освітніх ресурсів: бібліотека;  інтернет; медіа- та відеотека педагогічного досвіду, реєстр програмних педагогічних засобів навчання.
4. Готовність до інноваційної діяльності, пріоритет освітніх технологій:
Ø    апробація   сучасних   науково-методичних   концепцій,   виявлення   та   впровадження   освітніх продуктивних технологій навчання і виховання, які допоможуть учням з успіхом виконувати навчальні завдання;
Ø    переведення  навчального  процесу  на технологічний рівень,  тобто  попереднього  проектування процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння;
Ø    забезпечення методичного супроводу навчально-виховного процесу: розробка авторських програм, спеціальних і факультативних курсів;
Ø    системне    використання    міжпредметних    зв'язків    і міжпредметної    інтеграції,    тобто інтегративного підходу;
Ø    поповнення   власного   арсеналу   інноваційними   формами   уроків:    урок-тренінг,    урок-дослідження,   урок-пошук,    урок-мандрівка,    урок-практикум,   урок-діалог, урок тематичної атестації, активізована лекція,та ін.;
Ø    організація творчого педагогічного процесу,  оскільки підвищення фахової підготовки можливе тільки   у   творчості.   Творча  робота   викладача   можлива  як   результат   самостійного   навчання   з обов'язковим цілепокладанням та врахуванням можливостей, здобутків, інтересів самого викладача.

ВИСНОВОК
Більше приносить користі розгляд одного і того ж предмета з десяти різних сторін, ніж навчання десяти різних предметів з одного боку. Не в кількості знань полягає освіта, але в повному розумінні і майстерному застосуванні всього того, що знаєш.
А. Дистерверг

Аналіз  моделі  професійної  компетентності  та  умов,  що  стимулюють
професійне зростання педагога дають можливість більш цілісно вивчити процес
удосконалення  професійно-педагогічної  майстерності  викладача,  розглянути освітню ситуацію в різних аспектах та ракурсах, визначити цілі та завдання, відповідно до яких має відбуватися процес підготовки педагога, а самому ж учителю – визначити власний рівень професійної компетентності, створити індивідуальну  траєкторію  професійного  зростання,  спрогнозувати  програму
самотворення,  саморозвитку  та  самореалізації,  оскільки  професійна компетентність  викладача    це  результат  творчої  професійної  діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності педагога. 
Таким чином, формування компетентності входить у загальний контекст формування особистості. Тому важливим аспектом розуміння компетентності є її оцінно-світоглядна спрямованість, що характеризує людину як суб’єкта спеціалізованої діяльності в системі суспільного розвитку праці. Тут враховується здатність людини давати кваліфіковані судження, приймати адекватні та відповідні рішення в проблемних ситуаціях, планувати та здійснювати дії, які призводять до раціонального й успішного досягнення поставлених цілей. Тому під компетентністю може розумітися стійка здатність виконувати певний вид діяльності, яка включає такі аспекти, як: глибоке розуміння сутності виконуваних завдань і вирішуваних проблем; гарне знання досвіду, який є в цій галузі, активне оволодіння його найкращими досягненнями; вміння обирати засоби та способи дії, адекватні конкретним обставинам місця й часу; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і вносити корективи в процес досягнення цілей. Такий підхід ми окреслюємо в нашому дослідженні як діяльнісний. У межах цього підходу поєднуються, зокрема, поняття "компетентність" і "готовність", які визначаються не як тотожні, а як зв’язок між внутрішнім потенціалом та реальним його втіленням (внутрішньою сутністю й зовнішнім виявом). Отже, професійна компетентність може розумітися як один із структурних компонентів професійної готовності до конкретного виду діяльності.

Учитель – автор, але його слухачі і глядачі не аплодують йому.
Він – скульптор, але його праці ніхто не бачить.
Він – лікар, але його пацієнти рідко дякують йому за лікування і не завжди хочуть лікуватися.
Де ж йому взяти сила для щоденного натхнення?
Лише в самому собі, лише в усвідомленні величі своєї праці.
С. Соловейчик

 
ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА
1.     Педагогічна  майстерність:  підручник  /  І.А.Зязюн,  Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; за ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 2004. – 286 с. Професійна освіта: словник: навч. посібник / уклад. С.У.Гончаренко та ін.; за ред. Н.Г.Ничкало. – К.: Вища школа, 2000. – 380 с.
2.     Скворцова  С.О.  Професійна  компетентність  вчителя:  зміст  поняття  / С.О.Скворцова // Наука і освіта. – 2009. – № 4. – С. 93-94.
3.     Біляковська О.О. Професійна компетентність учителя як складова ефективної педагогічної діяльності УДК 37.013-051 
4.     Базарова Т. Ю. Век живи, век учись // Психологическая газета. – 1999. – №6. – С. 12-13.
5.     Методичний посібник: Нестерова Л.В., Лузан   П.Г.,   Манько   В.М.,   Герлянд   Т.М.,   Петрова   М.Я.,   Романенко   Л.В., Слатвінська   О.А.,   Шевчук   Л.І.,   Шимановський   М.М.   /   Наукова   редакція  Нестерової Л.В., Герлянд Т.М. – К: ІПТО НАПН України, 2012. – 264 с. 
6.     Н.Ф.Сергієнко, Професійна компетентність сучасного вчителя УДК 371.133 // http://tme.umo.edu.ua/docs/5/11sercmt.pdf
7.     Професійна компетентність учителя, Бібліотека Уманського педагогічного університету// http://library.udpu.org.ua/chytachevi/bibliohrafichni-ohliady/21-profesiina-kompetentnist-uchytelia
8.     Петрікова Н.І. Професійна компетентність учителя - важлива складова якісної освітиhttp://osvita.ua/school/lessons_summary/administration/34011/
9.     Бойчук Н.І. Професійна компетентність вчителя як запорука успішність успішності суспільства. // http://intkonf.org/boychuk-ni-profesiyna-kompetentnist-vchitelya-yak-zaporuka-uspishnosti-suspilstva/