Коротка історія для душі

Сьогодні хочу нагадати одну притчу Бруно Ферреро: «Відчувши себе потрібними, ми починаємо жити».

... На торгах розпорядник підняв догори скрипки. Були вони подряпані, понищені, а струни порозтягувалися й обвислі. Торговець вважав, що не варто марнувати час на старі скрипки, проте показав їх усім, посміхаючись: «Скільки за них дасте? Почнемо від...ста тисяч лір».

«Сто п’ять!», - обізвався якийсь голос. Потім сто десять. 115 – вигукнув інший . Потім 120. «120 тисяч - раз, сто двадцять тисяч –два,120 тисяч ...»

Тут якийсь сивоголовий чоловік із кінця зали піднявся зі свого місця і підійшов ближче. Чоловік узяв до рук смичок. Хустинкою витер стареньку скрипку, наладнав розтягнені струни, енергійно торкнув їх – і залунала дивовижна чиста мелодія, подібна до ангельських співів. Коли він перестав грати, торговець спокійним низьким тоном  запитав: „Скільки хто пропонує за стару скрипку?

Мільйон! А хто два мільйони? Два мільйони – раз, три  мільйони – два, три мільйони – три! Продано!”, - проказав торговець. Люди стали аплодувати.

Хтось запитав: „Що так змінило вартість скрипки?”. І пролунала відповідь: „Дотик майстра”...

Усі ми – наче старі інструменти, запиленні, понищені. Але можемо зіграти божественну мелодію. Досить лишень одного дотику Майстра.

Пишаймося, бо ми є Майстрами!

Пишаймося, бо це про нас! І біймося, бо, мабуть, душ тих, хто так низько цінує працю вчителя, не торкнувся Майстер!!!