Лідерство в освіті починається не лише з управління командою — воно починається з уміння керувати собою.

У своїй статті звертаю увагу на два взаємопов’язані чинники ефективного освітнього лідерства: самоменеджмент і комунікативну культуру.

Сучасний керівник закладу освіти щодня працює в умовах великої кількості завдань, відповідальності, змін і необхідності швидко приймати рішення. Тому вміння визначати цілі, планувати, розставляти пріоритети, підтримувати самомотивацію та здійснювати самоконтроль стає не додатковою компетентністю, а необхідною складовою професійної діяльності.

Не менш важливою є комунікативна культура. Саме якість комунікації значною мірою визначає психологічний клімат у колективі, рівень довіри, залученість працівників і здатність команди ефективно взаємодіяти та розвиватися.

Лідерство в освіті сьогодні — це не лише професійні знання чи формальна управлінська позиція. Це здатність працювати із собою, будувати продуктивні взаємовідносини та створювати середовище, у якому люди готові брати відповідальність, співпрацювати й рухатися до спільної мети.

Детальніше у статті:

https://doi.org/10.32405/2411-1317-2024-2-224-231

Від класу С. Френе до цифрової майстерні у професійній освіті

Ми багато говоримо про цифрові інструменти в освіті. Платформи, ШІ, інтерактивні дошки, відео, застосунки…

Але є просте питання, яке часто губиться за всім цим: що в цей момент робить сам здобувач освіти?

Якщо він просто натискає, дивиться, копіює готову відповідь — освіта від цього цифровішою стає, але навчання кращим не обов’язково.

Саме з цього питання почалося дослідження «Від класу С. Френе до цифрової майстерні у професійній освіті».

Мені цікаво було подивитися на педагогіку Селестена Френе через те, що відбувається в цифровому середовищі сьогодні.

У класі Френе дитина не була пасивним слухачем. Вона створювала, досліджувала, співпрацювала, висловлювала власну думку, поверталася до зробленого й могла його змінити.

У професійній освіті логіка дуже близька.

Майбутньому фахівцю мало знати правильну відповідь. Потрібно вміти зробити, перевірити, помилитися, змінити рішення і знову спробувати.

Тому в дослідженні цифрові засоби розглядаються саме з цієї позиції: чи допомагають вони авторству, співпраці, професійній дії та коригуванню власних рішень.

На цій основі запропоновано модель цифрової майстерні — середовища, у якому технологія не забирає роботу в здобувача освіти, а допомагає йому працювати самостійніше.

Окремо визначено місце генеративного ШІ. І тут мені здається важливим не питання «чи дозволяти ШІ?», а інше: де закінчується допомога і починається виконання роботи замість людини?

У дослідженні розроблено матрицю відповідностей між педагогікою С. Френе та цифровими практиками, структуру цифрової майстерні й критерії добору цифрових засобів.

Це поки теоретична модель. Її ще потрібно перевірити в реальному освітньому процесі. І саме це — наступний цікавий етап.

Бо хороша ідея в освіті перевіряється не тим, наскільки красиво вона звучить у статті.

А тим, що відбувається з людиною, яка навчається, коли ця ідея приходить у майстерню, лабораторію чи навчальний кабінет.

📚 Стаття опублікована у журналі «Педагогіка і психологія професійної освіти», 2026, № 4 (229), с. 80–85.

Читати статтю «Від класу С. Френе до цифрової майстерні у професійній освіті»