Особливості уроку з комп’ютерною підтримкою: методика проведення і результативність

Учитель готується до хорошого уроку все життя.

Така духовна і філософська основа професії і технології

нашого труда: щоб дати учням іскорку знань,

учителю потрібно увібрати ціле море світла.

В. Сухомлинський

Одним із пріоритетних напрямків реформування освіти на сучасному етапі є розробка і впровадження ІКТ у навчальний процес та в управління освітою. Усе це не може не викликати змін у сфері освіти і вимагає від усіх учасників процесу освоєння ІКТ і навичок користування ними.

Щоб викладачі краще розуміли свою роль у навчальному середовищі, вони повинні розуміти процес внесення змін. У більшості закладах освіти інформація доступна; викладачам потрібна можливість знаходити цю інформацію, обговорювати її та обмінюватися своїми думками з колегами.

Для того, щоби вивчення було найбільш ефективним,

учень повинен самостійно відкрити настільки

велику частину виучуваного матеріалу,

наскільки це за цих обставин можливо.

Сказав видатний венгерський математик Д. Пойа

• Що найперше ми маємо пам’ятати про урок?

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний кон­кретний викладач визначає для себе ті форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій методиці, якій він віддає перева­гу в роботі. Саме урок — те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок — це логічно закін­чений, цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас — це дзеркало за­гальної педагогічної культури викладача, мірило його інтелекту­ального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

За попередні роки змінилося багато педагогічних цінностей. З’явилися не тільки нові завдан­ня, а й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок роз­глядають не тільки як діяльність викладача чи як форму навчання, а й як діяльність учня.

Урок — це жива клітина навчально-виховно­го процесу.

Урок — не самоціль. Це лише інструмент ви­ховання й розвитку особистості.

Урок — система соціальна, що може існувати лише за взаємодії викладача з учнями та учнів одне з одним.

Складність феномена під назвою «урок» полягає в тому, що він, відбуваючись у ПТНЗ, дуже міцно пов’язаний із педагогічними процесами під час оволодіння професією.

•  Що ж являє собою мета окремо взятого уроку?

Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уяв­лень про урок, його мета має триєдиний характер і складається з трьох взаємопов’язаних, взаємодійних аспектів: пізнавального, розвивального й виховно­го. Мета — це заздалегідь запрограмований ре­зультат, який людина має отримати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності. Чи не основна частина всіх помилок у навчанні, вихованні та управлінні ПТНЗ спричинена через нечітке уяв­лення мети діяльності, прорахунків у її формулю­ванні.

Згадаємо: «Ніщо так гарно не запам’ятовують учні, як помилки своїх викладачів»?

Тому тут треба проявити свій та­лант. А талант — це здатність роби­ти те, чого нас ніхто не вчив.

Краса — це все те, на що див­ляться з любов’ю. Тож любов учня треба завоювати. Для цього треба використовувати хоч якусь «ро­дзинку», якийсь «тік» для серця ди­тини на кожному уроці. І однією із таких родзинок і є ІКТ: мультимедіа і комп’ютери.

Використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними.

Саме новітні розробки в навчанні із застосуванням комп’ютерних технологій і методів у сукупності називають мультимедіа. Арсенал мультимедіа-технологій складає анімаційну графіку, відеофільми, звук, інтерактивні можливості, використання віддаленого доступу і зовнішніх ресурсів, роботу з базами даних тощо.

Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання.

Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використаними на різних етапах уроку:

•  під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;
• у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;
• під час закріплення та узагальнення знань;
• для контролю знань.

Серед величезного різноманіття навчальних мультимедійних систем умовно можна виокремити засоби, які є найбільш ефективними на уроках:

• комп’ютерні тренажери;
• автоматизовані навчальні системи;
• навчальні фільми;
• мультимедіа-презентації;
• відеодемонстрації.

Отже, застосування мультимедійних засобів навчання надає уроку специфічну новизну, яка за своїм змістом і формою викладення має можливість відтворити за короткий час значний за обсягом матеріал, а також подати його в незвичному аспекті, викликати в учнів нові образи, деталізувати нечітко сформовані уявлення, поглибити здобуті знання.

Нові інформаційні технології навчання надають потужні й універсальні засоби отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання різноманітної інформації, наперед розроблені засоби виконання рутинних, технічних, нетворчих операцій, пов’язаних із дослідженням різних процесів і явищ або їх моделей, розкривають широкі можливості щодо істотного зменшення навчального навантаження навчально-пізнавальній діяльності.

І ця діяльність природно приваблює молодь і притаманна їй, результати якої приносять учню задоволення, стимулюють бажання працювати, набувати нових знань.

Попередні намагання проводити навчання за допомогою комп’ютерних програм, що здійснювалися ще на початку та в середині 80-х років, закінчилися невдачею. Це було викликано тим, що недосконалість програмових засобів не дозволяло отримати явну перевагу комп’ютерних технологій перед традиційними формами навчання. Іншою важливою причиною являлося те, що комп’ютер не був доступним засобом навчання. Ні викладачі, ні учні не були готові сприйняти комп’ютер як регулярний навчальний засіб.

На даний момент ситуація змінюється, сучасні персональні комп’ютери і програми дозволяють не тільки організовувати найпростіші тести, але і моделювати навчальні ситуації, за допомогою анімації, звука, фотографічної точності.

• Які способи використання комп’ютера у навчанні?

Найприродніша форма роботи викладача – урок. Урок, на якому в якості технічного засобу навчання використовується комп’ютер, можна назвати уроком з комп’ютерною підтримкою (УКП). Такі уроки мають особливу структуру. УКП мають особливі цілі, форми і особливу методику визначення результативності. Головним завданням є організація такого уроку.

Ще одне важливе теоретичне питання: для яких категорій учнів комп’ютерні технології можуть дати найбільший ефект, а для яких використання комп’ютера не приводить до значних змін результатів навчання.

Однак використання комп’ютера в навчанні не обмежується уроками з комп’ютерною підтримкою. Уроки навіть не найважливіша частина цього процесу. Реальна перспектива – використання домашнього комп’ютера в якості навчального засобу, самостійна навчальна діяльність, активне втручання викладача в домашню освіту через персональний комп’ютер при дистанційному навчанні.

Недоліків у комп’ютерного навчання не менше, ніж переваг. Відмовлятися від комп’ютера в навчанні не можна, але не можна і зловживати комп’ютеризацією. Потрібно виробити критерії корисності використання комп’ютерів на уроці для кожної вікової групи по окремих темах, критерії оцінювання програмових засобів.

Зрозуміло, що та чи інша комп’ютерна технологія потрібна, якщо вона дозволяє отримати такі результати навчання, які не можна отримати без її використання.

• Які ж особливості уроку з комп’ютерною підтримкою?

Особливо потрібно виділити наступне: крім звичайної мети уроку, урок з комп’ютерною підтримкою має технологічну мету. Головною особливістю такого уроку є те, що перевизначаються потоки інформації на уроці – діалог викладача з учнем відбувається через комп’ютер, який виступає в ролі третього компоненту навчання, індивідуального для кожного учня.

Можна виділити три основні задачі, які необхідно розв’язати для успішного проведення комп’ютеризованого уроку:

• дидактичну,
• методичну
• організаційну.

Під дидактичним забезпеченням розуміють навчальні матеріали уроку, конкретна навчальна програма та апаратура.

Методична задача – визначення методів використання комп’ютерів при викладанні теми, аналіз результатів уроку і постановка наступної навчальної мети.

Організаційна задача, яка легко вирішується під час традиційного уроку, стає головною. Вона полягає в тому, щоб виробити і закріпити в учнів навички роботи з навчальною програмою, організувати роботу, уникаючи перевантаження учнів та нераціонального використання часу при роботі з комп’ютером.

Розглянемо деякі фактори, що найбільше впливають на побудову уроку:

• методична мета уроку і тип уроку, який нею визначається (пояснення нового матеріалу, закріплення, узагальнення матеріалу, проміжний контроль тощо);
• кількість учнів у групі і кількість комп’ютерів в навчальному кабінеті;
• гігієнічні вимоги до роботи учнів за комп’ютером;
• рівень комп’ютерної підготовки групи;
• готовність учнів до нового виду навчальної діяльності (від того, наскільки учні добре володіють прийомами роботи з комп’ютерними програмами залежить темп і успіх уроку).

Потрібно пам’ятати, що основна перевага, яку комп’ютер дає на уроці, полягає в тому, що учень сам визначає темп своєї роботи з програмою.

Викладач не може керувати комп’ютерним уроком за допомогою голосу. Вихід із цієї ситуації в тому, що учень отримує програму дій на урок.

Програма дій може бути представленою у різних формах. Для технологічно слабких учнів, які недостатньо добре вміють працювати з комп’ютером, краще запропонувати віддрукований на папері план. Для інших учнів можна підготувати спеціальний файл, який можна переглядати за допомогою текстового редактора.

На уроках з комп’ютерною підтримкою не слід принижувати значення традиційного робочого зошита. При вивченні будь-якого матеріалу за допомогою комп’ютера потрібні означення, правила, властивості та теореми необхідно записувати в зошит, як на традиційному уроці.

Розглянемо найменш сприятливу ситуацію при підготовці до уроку з комп’ютерною підтримкою: група, з якою доведеться працювати неоднорідна за навчальною підготовкою, технологічно готова погано.

Учнів можна розбити на 3 групи. Кожній групі потрібно підготувати невеличке програмне завдання, яке розраховане на 10-12 хвилин самостійної роботи з комп’ютером. До уроку кожен учень знає номер свого комп’ютера (комп’ютери в аудиторії повинні бути пронумеровані). Один і той же номер повідомляється трьом учням, що належать до різних підгруп:

Етап	1 підгрупа		2 підгрупа	3 підгрупа		Час
1.	Організаційний момент, постановка мети					2 хв.
2.	Робота з комп’ютером	Інші форми роботи			Інші форми роботи	8 хв.
3.	Інші форми роботи	Робота з комп’ютером			Інші форми роботи	10 хв.
4.	Інші форми роботи	Інші форми роботи			Робота з комп’ютером	20 хв.
5	Підведення підсумків, домашнє завдання					5 хв.

Таким чином, урок складається з п’яти етапів.

Перший етап: організаційний момент, постановка мети – починається для всіх одночасно. А ось зміна етапів для кожного учня індивідуальна. Учні другої і третьої підгруп знають послідовність своєї роботи за комп’ютером з даним номером. Як тільки учень першої підгрупи звільнив комп’ютер, за нього відразу сідає учень другої підгрупи, а потім – третій. Сильні учні звільняють робоче місце, як правило, раніше. Викладачеві доведеться прослідкувати за тим, щоб учні другої групи не затримувались за комп’ютером надто довго. Зате слабкі учні в результаті отримують більше за всіх часу для роботи з комп’ютерною програмою.

Така схема побудови уроку з успіхом виправдовує себе. На такому уроці викладач виступає в якості консультанта, а не в якості «джерела знань».

Якщо в групі є учень, що має міцні навички роботи з комп’ютером, можна залучити його до проведення уроку, як технічного консультанта.

Така схема добре зарекомендувала себе під час роботи на уроках з використанням ПК.

Якщо брати психологічний аспект такого уроку, то він може розвиватися по спіралі: від здивування до пояснення.

В даний час набуває поширення концепція компетентнісного підходу в освіті, що є основою змістовних змін по забезпеченню відповідності освіти запитам і можливостям суспільства періоду інформатизації і глобальної масової комунікації. У системі безперервної освіти дорослих компетентність є однією з основних характеристик результативності освіти в ланцюжку понять:

письменність - компетентність – культура – менталітет.

Виділення ІКТ-компетентності як окремої складової професійної компетентності викладача обумовлено активним використання ІКТ у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і в освіті.

В науковій літературі поняття ІКТ-компетентності має різноманітне трактування. Наприклад, науковці визначають: «ІКТ-компетентність як здатність індивіда вирішувати навчальні, життєві, професійні задачі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій».

Згідно наукових положень, ІКТ-компетентність викладача можна представити за такою схемою (рисунок 1).

Рисунок 1 - Структура ІКТ-компетентності

Ціннісно-мотиваційний компонент включає потреби у вдосконаленні та в здійсненні педагогічної діяльності, спрямованої на передачу суми знань і розвиток особистості учнів.

Рефлексійний компонент - аналізування своїх індивідо-психологічних особливостей та природних педагогічних задатків. Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності викладача визначається відношенням викладача до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її здійснення.

Когнітивний компонент – фонові знання, пов’язані з учбовим предметом і отримані до його вивчення із різних джерел. Когнітивний компонент повинний забезпечити вільне володіння викладачем навичками опрацювання інформації та роботи з інформаційними об’єктами.

Конативний компонент – потреба в поглибленні, розширенні, систематизації накопичених раніше знань, мотиви навчання, самостійно продумані цілі вивчення наукової дисципліни.

Афективний компонент – це емоційно-оцінювальне ставлення до предмету, його привабливість для суб’єкта навчальної діяльності

Діяльністний компонент – відповідність знань, умінь, навичок та їх реалізація в практиці. Діяльністний компонент – це активне застосування інформаційних технологій і комп’ютера в професійній діяльності як засобів пізнання і розвитку ІКТ-компетентності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей у своїх учнів.

Методичні джерела пропонують деяку градацію викладачів, що використовують комп’ютер у своїй роботі. При цьому чітко можна виділити п’ять рівнів такого користувача (рисунок 2).

Рисунок 2 - Градація викладачів, які використовують комп’ютер у своїй роботі

Рівень перший - ВИСОКИЙ СТАРТ. Використання комп’ютера в якості «друкарської машинки з пам’яттю»; більш-менш регулярна підготовка з його допомогою найпростіших дидактичних матеріалів, планів уроків, планування тощо; створення списків і картотек, шаблонових форм; формування адекватного відношення до робіт учнів, створених у комп’ютерному вигляді; елементарна систематизація документів у домашньому комп’ютері.

Рівень другий - ВІДКРИТТЯ МОЖЛИВОСТЕЙ. Досягнення даного рівня нерозривно пов’язане з виходом в Інтернет. Можливе виділення проміжного етапу - знайомство з тематичним навчальним програмним забезпеченням. Використання комп’ютера на уроках і в позаурочній діяльності створює педагогу славу людини передової й прогресивної. Учні з більшою повагою відносяться до викладачів, які володіють комп’ютером, зростає авторитет такого викладача і в очах колег. Саме на цьому етапі викладач починає залучати своїх учнів до участі в дистанційних олімпіадах і конкурсах.

Рівень третій - НА ШЛЯХУ ДО ТВОРЧОСТІ. Викладач починає опановувати технології «творіння»: йому стають доступними основні елементи комп'ютерних програм. У руки педагога потрапляють інструменти, використовуючи анімаційні можливості яких, він істотно може підсилити ефективність свого заняття. До застосування цих програм на уроці викладач уже починає виступати авторитетним консультантом у внутрішньо-навчальних проєктах. Для третього рівня характерні також спроби створення електронної бібліотеки викладача й проектів з написанням декількома педагогами загального навчального посібника.

Рівень четвертий - ПЕРШІ УРОКИ. Поступово нові інформаційні технології починають з’являтись і на «його величності» уроці. Важливо, що для викладача вже чи навряд можливий рух у зворотну сторону. Навпаки, виникає проблема систематизації створюваного матеріалу вже на якісно новому рівні.

Рівень п’ятий - ПОШУКИ СИСТЕМИ. Для педагога стає професійно необхідним навчитися сполучати власний викладацький стиль із тими технічними можливостями, які надають йому нові інформаційні технології.

Ще одним із ступенів реалізації ІКТ-компетентності викладача і розвитку пізнавальної активності учнів — це викорис­тання мультимедійних технологій, які дають змогу підвищити актив­ність і привернути увагу учнів до навчання.

Мультимедіа – сукупність програмно-апаратних засобів, що відображують інформацію в зоровому і звуковому вигляді.

Урок з використанням муль­тимедійних технологій стає ціка­вішим для учня, а тому й ефек­тивнішим для засвоєння знань, поліпшується рівень унаочнення навчального матеріалу на уроці.

Кількість мультимедійної під­тримки уроку може бути різною: від кількох хвилин до використан­ня мультимедіа впродовж цілого уроку. Під час уроку з мультиме­дійною підтримкою істотно змі­нюється роль викладача, який ви­ступає передусім організатором, координатором пізнавальної ді­яльності учнів. Проведення уроку з мультимедійною підтримкою зовсім не означає, що викладач по­збавлений можливості маневрува­ти або імпровізувати. Можливо, досвідченіший викладач подібний урок проведе цікавіше й динаміч­ніше, ніж його молодий колега, але урок з мультимедійною під­тримкою зменшить кількість по­милок у проведенні занять навіть викладачем-початківцем.

На уроці з метою максималь­ної візуалізації навчального про­цесу краще використовувати один комп’ютер і мультимедійний проектор. Це розв’язує багато про­блем, пов’язаних із використання комп’ютерної техніки:

• використання проектора дає змогу ефективніше керувати на­вчальним процесом. Коли викладач відвертається до дошки, він мимо­волі втрачає контакт із аудиторією, ін­коли навіть чує шум за спиною. В режимі мультимедійного супрово­ду викладач може постійно бачити реакцію учнів, вчасно реагувати на ситуацію, що змінюється.
• проблему збереження здо­ров’я учнів (великий екран знімає проблему обмеження роботи учня перед екраном монітора).

Згадаємо слова К. Ушинського:

«Дитяча природа ясно потребує наочності. Вчіть дитину якимось п'ятьом не відомим їй словом, і вона буде довго і марно мучитися над ними; але зв'яжіть з картинками двадцять таких слів і дитина засвоїть їх на льоту. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і вона вас не розуміє; ви пояснюєте тій же дитині складну картину, і вона вас розуміє швидко... Якщо ви входите до класу, від якого важко домогтися слів.., почніть показувати картинки, і клас заговорить, а головне, заговорить вільно..».

Використання на уроках комп’ютерів має свої плюси та міну­си. Плюси впровадження інформа­ційних технологій уже розглянуто.

• Які ж мінуси цього впровадження?

Звісно підготовка викладача до такого уроку — це трудомісткий процес, який потребує навичок володіння комп’ютерною технікою, а також більше часу для підготовки. Як ві­домо, доступ до технічних засобів у викладача-предметника обмеженіший, ніж у викладача інформатики. Вра­ховуючи що урок з використанням інформаційних технологій від­різняється від традиційного уроку, виникає запитання: як часто можна використовувати комп’ютер на уро­ках інших предметів, крім інформатики? Відповісти на таке запитання однозначно дуже складно. Мабуть, по – перше, це залежить від можли­востей конкретного викладача, тобто від кількості уроків, які він зможе підготувати і провести з викорис­танням інформаційних технологій. Це визначають специфіка предмет­ної галузі зміст конкретного уроку, дидактичні можливості програмних засобів, створені для цього предме­та, якості технічних засобів та воло­діння викладача цими засобами.

По-друге, це залежить від необ­хідності проведення такого уроку. Можливо, що проведення уроку з конкретної теми буде ефективні­шим у традиційній формі і тому не слід його перевантажувати техніч­ними засобами. Аргументами дня проведення такого уроку можуть бути: дефіцит джерел навчального матеріалу, можливість демонстру­вання в мультимедійній формі уні­кальних інформаційних матеріалів (картин, рукописів, відеоматеріалів тощо), візуалізація досліджу­ваних явищ, процесів тощо.

Підготовка мультимедійного уроку потребує ретельнішої підготовки, ніж традиційний урок. Сце­нарій уроку, його режисура — важлива складова підготовки до такого заняття.

«Коли говорять, — писав психолог С.Л. Рубінштейн, — що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання..., то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все-таки відкрити або навіть «перевідкрити». Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею»

Розробка уроку з використан­ням інформаційних технологій можлива тільки за наявності пев­ного електронного ресурсу, або педагогічного програмного засобу, або власної презентації, або мате­ріалів з мережі Інтернет (викладач повинен мати можливість виходу в мережу Інтернет).

Отже готуючи навчальний епі­зод (кадр) і розглядаючи його як дидактичну одиницю, розробник повинен чітко уявляти, яку на­вчальну мету він цим переслідує, якими чином він досягне реаліза­ції поставленої мети.

Як би ретельно не було роз­роблено мультимедійний урок, багато що залежить від підготов­ки викладача. Проведення такого заняття схоже на роботу ведучого телевізійної передачі. Викладач му­сить не тільки впевнено володіти комп’ютером, знати зміст уроку, а й вести його в хорошому темпі, невимушено, постійно залучаючи учнів до пізнавального процесу. Необхідно продумати зміну ритму, урізноманітнити форми навчаль­ної діяльності, як забезпечити по­зитивний емоційний фон уроку.

Отже, для розв’язання багатьох навчальних та виховних завдань нам необхідно будувати свою педагогічну діяльність так, щоб на запитання про доцільність використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі відповідей «Так» було більше, ніж відповідей «Ні».

Одна з найбільших іроній нашого життя: працюючи у сфері викладання та навчання, навчальні заклади зовсім не вміють вчитися один в одного. Якщо вони колись зрозуміють, як це робити, успіх їм буде гарантовано.

Інформаційно-комунікаційні технології та сучасний урок/ О. В. Пищик // Педагогічна майстерня. - 2011. - № 1. - С. 15-20 ; Педагогічна майстерня. - 2011. - № 2. - С. 27-29

https://scholar.google.ru/citations?user=I5vwsS8AAAAJ&hl=uk 

ОН-ЛАЙН ІНСТРУМЕНТИ ЦИФРОВОГО НАСТАВНИЦТВА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

На сучасному етапі спостерігається всебічне масове впровадження інформаційних технологій в усі сфери освіти. Все частіше у засобах масової інформації згадується поняття «цифрове наставництво». Зміна феномена наставництва під впливом інформаційних та цифрових перетворень відбилася в роботах зарубіжних учених A. A. Golden, Y. Bogan, L. Brown, O.Onwukwe, S. Stewart, S. Mendez, V. Martin Conley, R. Keith, C. Haynes and R. Gerhardt, V.Cornelius, L. Wood, J. Lai та ін. Дослідниками зазначається, що цифрові навички потребують постійного покращення.

Глобальне оцифрування та пошук методів, що сприяють самоосвіті молоді усіма спектрами доступних цифрових інструментів робить питання наставництва дуже актуальним. В умовах впровадження в педагогічну практику цифрової освіти слід говорити про новий метод адаптації учнів до цифрового середовища – цифрове наставництво, яке своїми ідеями повторює традиційне наставництво. Наставник представляє учню знання, поради та підтримку у його прагненні стати повноправним членом певної сфери, професії, середовища.

У наставництві важливий двосторонній характер відносин. 

Саме в такій продуктивній, конструктивній взаємодії наставник і той, хто навчається, отримують максимальний ефект: учень набуде найбагатшого практичного досвіду з достовірного джерела, а наставник – натхнення на подальшу творчу роботу. 

Отже, цифрове наставництво – перспективний формат взаємодії вчителя та учня, який у ході особистісного спілкування дозволяє на новому рівні вирішувати завдання навчання та виховання сучасних учнів – представників цифрового покоління. 

Як найважливіші результати наставницької діяльності називають: 

• продуктивну діяльність підопічного, його поведінку та вчинки; 
• психологічні установки та формування позитивного ставлення до справи; збереження здоров’я молодих спеціалістів; 
• мотивацію та конструктивні міжособистісні відносини; 
• мотивацію та конструктивні цільові установки молодих; 
• професійне та кар’єрне зростання.

Останнім часом помітно зростає кількість он-лайн ресурсів для підвищення рівня цифрової грамотності в освітньому процесі: з’являються спеціалізовані портали, освітні програми, курси підвищення кваліфікації, відбуваються цифрові он-лайн навчання для різних категорій громадян. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій призводить до гострої дискусії про місце і роль соціальних мереж в сучасному освітньому процесі. Зауважимо, що сьогодні мова ведеться вже про дистанційне, мобільне або віртуальне навчання, тобто про зміну освітньої парадигми в цілому, про настання так званої епохи електронної педагогіки. Відповідно наставник покликаний координувати, стимулювати освітній процес, керувати ним, використовуючи сучасні методи навчання. Перелічені ознаки підтверджують значущість цифрового наставництва для становлення особистості учня, його дієвість та освітню цінність в умовах цифровізації соціальної сфери.

Основними процедурами цифрового наставництва визначено інструктаж, пояснення та розвиток. Ці форми взаємодії педагога та учня можуть ефективно використовуватись у цифровому наставництві, поряд з особистим прикладом, інформуванням та консультуванням Це означає, що необхідні організаційні зміни в усіх напрямках діяльності закладу освіти, які забезпечують введення сучасних технологій в систему освітньої, виховної, методичної та управлінської діяльності, формування інформаційного освітнього мережевого середовища.

Різноманітні питання стосовно формування та розвитку мережевого суспільства розглянуті в працях таких вчених: М. Кастельс, Д. Белл, А. Турен, А. Тоффлер, Дж. Гэлбрейт, Р. Інгельгарт. Наукові праці дослідників присвячені основним положенням та принципам використання соціальних мереж і прогнозування подальшого розвитку цієї форми взаємодії людей у Інтернет-просторі та процесі освіти. Отже, соціальна мережа — це сервіс для підтримки соціальних зв’язків в Інтернеті. Важливим елементом соцмережі є контент (зміст, інформація), створений користувачами для комунікації.

Найбільш залученими Інтернет-користувачами є представники молодого покоління. На жаль, їх більше приваблюють не навчальні матеріали, а сайти, які мають розважальну спрямованість, до яких можна віднести і соціальні мережі.

Основне завдання цифрового наставництва засобами комунікативної діяльності для всіх учасників процесу взаємодії позиціонується у дотриманні таких правил комунікації, що сприяють взаєморозумінню між людьми у процесі спілкування під час навчання й виховання та взаємозбагаченню духовними цінностями. 

У свою чергу, ми розглядаємо комунікативну діяльність наставника як властивість особистості, яка проявляється в потребі взаємодіяти з іншими суб’єктами, цілісності та індивідуальності, творчому потенціалі викладача, в його здатності підтримувати доброзичливе відношення до оточення засобами он-лайн інструментів. Щоразу, коли викладач намагається вступити у комунікацію, реалізувати власну мету в ній, він формулює висловлювання і прогнозує його вплив на суб’єкта комунікації, розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки. Тому він, як відправник інформації, має усвідомлювати свою відповідальність за наслідки акту он-лайн комунікації.

Саме тому надважливо розуміти суть соцмереж, щоб опубліковувати достовірні повідомлення та не потерпати від неправдивої інформації від інших. Наразі найпопулярнішими соцмережами є Facebook — найбільша у світі соціальна мережа, YouTube — сервіс для публікації та обговорення відео, Instagram — сервіс для публікації та обговорення зображень, Twitter — сервіс для публікації користувачами коротких публічних повідомлень, LinkedIn — сервіс для розміщення свого резюме та комунікації із роботодавцями тощо. Важливо звернути увагу на те, що кожна соцмережа має свій напрям діяльності — відео, фото, довгий чи короткий текст. Чому це важливо? А тому, що тип інформації, під який закладена мережа, визначає, як ефективно донести усім глядачам чи читачам бажане повідомлення, візуальне чи текстове.

Дидактичні можливості використання сучасних соціальних мереж, з одного боку, і нові освітні завдання, які стоять сьогодні перед педагогами, з іншого боку, вже не дозволяють орієнтуватися тільки на лекційні заняття, які складають основу традиційного процесу навчання учнів та недооцінка цієї обставини може позбавити вітчизняну освіту стратегічної переваги.

Безумовно, сьогодні ні в кого не викликає сумніву той факт, що учні замість виконання домашнього завдання або підготовки до занять значну кількість вільного часу проводять в різних соціальних мережах: спілкуються, переглядають фотографії своїх знайомих, читають стрічку оновлень у спільнотах та групах, а також використовують ігрові програми. Тому не випадково викладачі задумалися про можливість використання соціальних мереж у процесі навчання, щоб наблизити до себе учнів та підготувати їх до самоосвіти.

Використовуючи соціальні мережі у процесі навчання, вчителі повинні передусім дотримуватись етичних стандартів та ретельно перевіряти інформацію. Щоб зацікавити учня через соціальну мережу, варто враховувати деякі особливості цих платформ. Так, наприклад, важливо знати, за яким критерієм мережа Facebook розміщує посилання, поширені вашими друзями. Першими у стрічці новин вашого друга з’являться пости з відео, далі – з ілюстраціями, а вже в останню чергу – суто текстові повідомлення.

Резюмуючи вищесказане, ще раз зазначимо основні позитивні моменти застосування соціальних мереж в освітньому процесі. Одним з них визначаємо потенційну безперервність процесу освіти, оскільки з’явилася можливість тривалої взаємодії викладачів та учнів в будь-який зручний для цього час. Педагог має можливість організувати та направляти пізнавальну і творчу участь кожного як в групі, як і індивідуально. Інформаційна підтримка освітньої програми в соціальній мережі дозволяє учню, який пропустив заняття, студентам-заочникам або учням на індивідуальному навчанні не відставати від освітнього процесу, отримувати консультацію викладача та самостійно виконувати завдання. Теми та питання, які не були розкриті повністю під час лекції, можуть знайти продовження у спільному діалозі.

Серед недоліків використання соціальних мереж в освітньому процесі можна вказати неготовність деяких викладачів віддавати значну кількість свого вільного часу та сил з метою організації безперервності навчання, слабка цифрова компетенція викладачів з багаторічним досвідом роботи, утруднений доступ до соціальних мереж через персональний комп’ютер у освітніх закладах, недостатня безпека соціальних мереж на предмет проникнення інформації, що не допустимо для сприйняття неповнолітніми учнями.

Отже, розвиток цифрової грамотності всіх учасників освітнього процесу безпосередньо з готовністю педагогів до цього виду діяльності. Активність педагогів у розвитку цифрової грамотності учнів залежить від рівня їхньої готовності до цифрового наставництва – методу підготовки молоді до використання цифрових технологій у навчанні та повсякденній діяльності, заснованому на демонстрації позитивного досвіду, що має зворотний зв’язок.

Із розвитком науково-технічної бази з’являються нові інструменти для організації пізнавальної активності здобувачів освіти, в якості яких можна використовувати соціальні мережі. Багато методистів скептично ставляться до використання даного об’єкта інформаційних технологій як педагогічного засобу навчання, оскільки у традиційному уявленні соціальна мережа розглядається як антагоніст освіти, середовище для відпочинку, легковажності та розваг. Однак, з їх допомогою можливе вирішення ряду завдань, таких як дистанційна організація спільної роботи навчального колективу, тривала наукова/проєктна діяльність, проведення вебінарів та онлайн-консультацій (індивідуальних і масових), що вельми корисно для розвитку інтелектуального та творчого потенціалу учнів.

Тут і зараз

Чи були у вас такі відчуття: ви робите одну справу, а думки про іншу справу і в іншому місці, ви ніби губитеся? Наприклад, читаєте книгу, але не можете запам'ятати, що там написано, сконцентруватися? Потрібну кількість сторінок ви прочитали, але відчуття створюється, що абсолютно марно. Чи йдете вулицею, а у вас якась невиправдана тривога чи занепокоєння? Начебто все добре, нічого не відбувається, але відчуття не залишає.

А може завтра у вас є дуже важлива справа, а сьогодні ви пішли вечеряти з другом. І ось ви сидите, спілкуєтеся, все добре, але всі ваші думки про завтрашній день, на який у цю хвилину ви не можете ніяк вплинути, як мінімум, тому що зараз у вас інша справа. І що виходить? Повна неефективність. Ви не з другом, і не в завтрашньому дні. З другом не поспілкувалися, не приділили йому час, на завтра ніяк не вплинули. Чи таке часто у вас було?

Інший приклад. Ви прийшли працювати. Ви працюєте, але всі ваші думки зайняті чимось іншим (можливо відпочинком). У цю хвилину ви працюєте. У результаті, ви робите роботу неякісно, ​​починає страждати за вашу поточну справу: вас відчитали на роботі, звільнили, або просто незадоволені вами, тому що ви «літаєте в хмарах».

Якщо у вас це було - значить, ви живете не зараз, ваш розум відлітає або в минуле, або в майбутнє. Звідси народжується тривога, занепокоєння, пригніченість, неефективність у справах, неуважність.

Що ж це таке – «БУТИ У МОМЕНТІ»?

Бути в моменті - зосередитися на поточній дії, що відбувається в цю секунду, повністю віддатися йому - на 100%. Але робити справу, не поринаючи в нього з головою. Не поринати у справу з головою – це не недбале ставлення до справи, а усвідомлений підхід, спостереження. Коли ви займаєтеся справою, і всі ваші думки та дії зосереджені саме на цій справі. У цю секунду ви читаєте ці рядки, і більше з вами нічого не відбувається. Основна суть така, що в нинішньому поточному моменті часу нічого зайвого не відбувається саме ЗАРАЗ.

Багато людей занепокоєні лише тому, що думають або про минуле, або про майбутнє. Якщо ви перебуваєте зі своєю сім'єю – будьте саме з ними. Не просто в одній кімнаті, за одним столом, а повністю – на 100% подумки та фізично з ними. На пряме спілкування ви будете витрачати менше часу, ніж зазвичай. Неефективні 2 години можуть бути замінені на ефективні 30 хвилин «в моменті».

Запам'ятайте: 

СВІДОМІСТЬ – це спостереження за собою, здатність усвідомлювати свої думки і дії, можливість не занурюватися з головою в ситуацію, втрачаючи над нею контроль, а спостерігати за собою «з боку».

Зверніть увагу, як часто протягом дня ви «засинаєте», вимикається усвідомленість, просто тому, що у вас ще немає ЗВИЧКИ ТРИМАТИ СВІДОМІСТЬ, немає ЗВИЧКИ ПАМ'ЯТАТИ. Над цим необхідно працювати та розвивати. Звертайте увагу під час своїх справ, чи кудись відлітають ваші думки, чи робите ви дії машинально? Чи думаєте ви про справу чи вже заплуталися у своїх думках?

Задавайте ці питання, і ви побачите, як до вас прийде спокій, справи будуть йти ефективніше і якісніше, жити стане легше, негативу буде менше. Ви почнете помічати багато нового та цікавого навколо, насолоджуючись життям. Це просто практика.

Техніка «Тут і зараз»

Як навчитися бути «тут і зараз»? І як це робити легко?

Головною необхідною умовою є ваша СВІДОМІСТЬ. 

Необхідно постійно усвідомлювати, що ВИ САМІ ЗАДАЄТЕ РИТМ та якість свого життя. 

реба розуміти, що ви творите своє життя своїми думками, не приймаючи при цьому негативну інформацію ззовні. Контроль у ваших руках, у вашій голові. Ця техніка буде швидко підвищувати вашу усвідомленість. 

Де б ви не знаходилися – приділіть техніці кілька хвилин або секунд. Зупиніться та поспостерігайте за собою та світом. Зрозумійте, де ви зараз знаходитесь, що робите, про що думаєте (чи відлетіли ваші думки?). Відчуйте своє тіло: воно ніколи не біжить уперед вас, а завжди живе зараз. 

"Відчуйте свої відчуття". 

Найчастіше вся «гонка» життя може бути лише нав'язана зовнішніми чинниками, а насправді ви спокійні, просто ваш мозок кудись біжить.

Що потрібно робити?

Протягом усього дня запитуйте себе:

• Чи я зараз у моменті?
• Де я знаходжусь і що бачу?
• Що я чую довкола себе?
• Що я відчуваю? (аромати та запахи, смак, відчуття тіла)
• Про що саме я зараз думаю?

Зробіть техніку щонайменше 6 разів на день. Чим частіше ви її робитимете, тим швидше виробиться звичка повертатися в даний момент часу - значить і жити в усвідомленому стані. Якщо забуваєте - включіть будильник або намалюйте щось на руці =))).

Як почати гарний день?..

 
Деякі люди вранці сповнені оптимізму, тоді як інші вважають за краще залишатися в ліжку до полудня. Більшості з нас, однак, здається, що ми здатні згорнути гори, щойно вийдемо за двері. Але, поки ми добираємося до роботи, то неминуче стикаємося зі стресом, поганою погодою, пробками та іншими факторами, що відволікають. І все це ви несете до свого офісу та ділитеся ним зі своїми співробітниками та колегами.

Але не варто лякатися, адже можна розпочати день правильно. Спробуйте один з цих способів або комбінуйте їх, щоб ваш робочий день починався на ваших умовах.

1. Плануйте напередодні.

Чому ви починаєте свій день неорганізовано? Якщо у вас є чіткий план дій, тоді ви будете спокійні та розслаблені. Присвятіть 20 хвилин на планування/підготовку, щоб заощадити 30 хвилин на вибір одягу або пошук ключів вранці. Так ви зможете уникнути непотрібної метушні і стресу, і будете сповнені сил для вирішення найважливіших питань.

2. 15 хвилин для медитації.

Деякі можуть боятися, що медитація вранці може хилити вас до сну. Але якщо ви все робите правильно, то ця вправа допомагає стимулювати ваш мозок. Медитація очищає вашу голову і допомагає позбавитися негативної енергії. Зосередьтеся на самоаналізі або молитві, і будьте відкритими для позитивної енергії, яку дає вам навколишній світ.

3. Почніть із натхненного читання.

Багато хто читає новини, які можуть негативно впливати. Купуйте кілька книг, які піднімають настрій, надихають або веселять, щоб уранці отримувати частку позитиву. Так ви зможете отримати позитивні, веселі думки, які підживлюватимуть вас протягом усього дня.

4. Розплющте очі, щоб побачити свіжі квіти.

Якщо перше, що ви бачите, коли прокидаєтеся, це темні стіни або пусте зимове подвір'я, тоді це можна виправити. Дослідження показують, що яскравий колір позитивно впливає на настрій з самого ранку. Поставте поруч із ліжком гарний букет квітів, щоб, прокидаючись, він був першим, що ви бачите.

5. Спробуйте замінити каву на зелений чай.

Кава є відмінним стимулятором, але іноді її вплив може мати негативні наслідки для вашого самопочуття. Замість нього, пийте вранці зелений чай. Ви, як і раніше, отримуватимете кофеїн, який вам потрібен, але в трохи меншій кількості, і плюс здорові антиоксиданти. Це дешевше і корисніше, ніж подвійне карамельне мокаччино.

6. Займайтеся йогою.

Фізичні вправи – це чудовий спосіб пробудження та підняття настрою. Вони добре впливають на ваше тіло, а приплив ендорфінів робить ваш розум щасливим та готовим до роботи. Але додайте до своїх кардіо-навантажень трохи йоги, щоб навчитися контролювати своє дихання, покращити розтяжку та генерувати енергію. Ваші тіло та розум будуть готові підкорювати світ.

7. Заплануйте бажану зустріч.

Перспектива важливої події у вигляді продуктивної зустрічі зазвичай змушує людей прокидатися з посмішкою і часто без будильника.

 Тільки віра дає нам ще один шанс на майбутнє... на нові зміни, на нову зустріч, надію на щастя, на ще один новий день життя... наша віра - це можливість почати все заново! Якби важко з часом не було, якби не опускалися руки, не падайте духом, вірте... у себе та свої сили... ніколи не здавайтеся, бо це найменше та найлегше, що ви можете зробити...

Юлія Барцева

Розвиток комунікативної культури керівників закладів освіти в умовах адаптивного управління

Комунікативна культура є невід’ємною частиною життя людства протягом всієї його історії. Вона тісно пов’язана з діяльністю керівника закладу професійної (професійно-технічної) освіти (ЗП(ПТ)О). Комунікативна культура є своєрідним відображенням духу епохи. Вона передає динаміку життя суспільства, відповідаючи його соціокультурним потребам та тенденціям розвитку. У зв’язку з цим питання осмислення сучасного розуміння поняття «комунікативна культура» залишається актуальним завжди.

Так, у дисертаційному дослідженні О. Гаврилюк комунікативну культуру визначено як складне динамічне особистісне утворення, що відображає соціально зумовлений рівень розвитку особистості, її готовність до комунікативної діяльності, систему поглядів і дій, які забезпечують задоволення потреб самореалізації та спосіб досягнення цілей в спілкуванні, плідну доброзичливу взаємодію людей у різних сферах життєдіяльності.

У свою чергу, розглядаємо комунікативну культуру керівників ЗП(ПТ)О як цілісне інтегральне динамічне утворення, що дозволяє керівнику ефективно опанувати соціальний та професійний досвід за допомогою комунікативної компетентності і прогнозованої іміджевої управлінської діяльності, оперативно встановлювати ділові контакти, мобільно орієнтуватись у комунікативній ситуації та бути конкурентоспроможним керівником закладу освіти.

Для формування і розвитку комунікативної культури керівників на перший план виходить розуміння такої культури в її діяльнісному вимірі. Знаходить своє вираження комунікативна культура в системі цінностей і норм поведінки, які складаються під впливом різних факторів у ЗП(ПТ)О.

У століття інформаційних технологій час вимагає зміни самих функцій керівників ЗП(ПТ)О. Тому на передній план виходить творча організаційна діяльність директора закладу освіти. Різні ситуаційні моделі підкреслюють необхідність гнучкого управління. Керівник повинен добре знати здібності підлеглих, свої власні можливості, природу завдань, потреби, повноваження, якість інформації тощо. Тому найефективнішим є такий стиль, який дає змогу орієнтуватися на реальність, тобто коли керівник підбирає стиль під конкретну ситуацію.

Наприклад, європейці перебувають під впливом традицій і більше тяжіють до авторитарного управління, ніж американці. А японці дуже широко використовують участь працівників у прийнятті рішень, хоча сама по собі японська культура більше цінує традицію. В Україні складається певне поєднання європейського стилю управління, в основі якого лежить застосування елементів автократичного і демократичного стилів, з прийняттям колективних рішень, які чергуються з індивідуальною ініціативою керівника.

Ведучи мову про діяльність керівника, у наукових дослідженнях часто звертаються до поняття «управління». Зазначимо, що воно запозичене з латинської мови (походить від «administratio»), і згідно з у тлумачним словником сучасної української мови, означає «спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; спрямовувати хід, перебіг якогось процесу; впливати на розвиток, стан чого-небудь».

Для забезпечення успішності діяльності закладу освіти, на думку З. Рябової, система управління ним повинна враховувати, що заклад функціонує в умовах постійних змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, й своєчасно реагувати на ці зміни. До зовнішніх – можна віднести рівень моральності і моралі в суспільстві, рівень умов праці та якості життя людей, який залежить від реалізації соціальної та кадрової політики держави, від рівня освіти, процесу професіоналізації кадрів, від професійної соціалізації тощо. Внутрішні чинники залежать від наявності розвиненого професійного середовища ЗП(ПТ)О, яке складають як мінімум дві ланки: інтегральний соціальний ресурс закладу освіти та система управління, як закладу в цілому, так і управління учасниками освітнього процесу та персоналом, зокрема.

Наукові дослідження школи людських відносин, що розвивалася на тлі розвитку поведінкових наук, створили наукове підґрунтя для виділення адаптивного управління. Важливою віхою в розвитку адаптивних засад управління були здобутки Г. Єльникової, так провідною ознакою адаптивного управління, на думку науковця, є взаємопристосування та органічне поєднання мети керівника і прагнення виконавця на основі вироблення гнучких моделей діяльності. Рушійним фактором розвитку такої управлінської системи є баланс інтересів усіх її учасників і підструктур.

Західні вчені теж розглядають зміни в управлінні організаціями з позицій адаптивності. Так англійські дослідники Т. Берне та Г. Сталкер досліджували взаємозв’язок між організаційною структурою підприємства й швидкістю змін довкілля. Вони доводять, що рухомість зв’язків забезпечується не тільки адаптивними структурами, але й гнучким керівництвом, що набуває адаптивного характеру. Адаптивне керівництво розглядається як здатність керівника обирати й поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації. При цьому підвищення адаптивності керівництва досягається шляхом переформування творчих груп, перепроєктування завдань або модифікації посадових повноважень.

На думку Г. Єльникової, адаптивне управління з’явилося як об’єктивна необхідність для узгодження різноспрямованих впливів в умовах розвитку ринкової економіки. Появу адаптивного управління вона пов’язує з необхідністю врахування ситуацій нестабільності при розвитку ринково-економічних відносин. На думку авторки, ці ситуації активізують комунікативні стосунки й змінюють внутрішні механізми управлінського процесу.

Внутрішнє середовище ЗП(ПТ)О є свого роду основою зародження та розвитку комунікативної культури. Суб’єктами комунікативної культури виступають: керівник закладу, лінійні керівники, а об’єктами її є педагоги і здобувачі освіти, хоча вони своєю чергою можуть виступати стосовно самих себе як суб’єкти комунікативної культури. Дуже важливо при процесі комунікації налагоджувати інтерсуб’єктивну (суб’єктно-суб’єктну) взаємодію, засновану на розвиненій комунікативній компетенції.

Одним з істотних елементів комунікативної культури є комунікативна компетентність. З точки зору системного підходу комунікативна компетентність у ЗП(ПТ)О буде представляти систему взаємодій суб’єктів комунікативної культури для побудови ефективних форм комунікацій, як на різних рівнях управління (по вертикалі і горизонталі), так і у процесі виконання педагогами своїх посадових обов’язків, а також у більш широкому колі неформальних зв’язків.

Комунікативна компетентність керівників ЗП(ПТ)О складається зі здібностей: давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій має відбутися спілкуватися; соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування у комунікативній ситуації.

Особлива роль у процесі ефективної комунікації належить керівнику ЗП(ПТ)О. Саме він – відповідальна особа у процесі налагодження позитивних комунікацій у колективі. Сходинки формування у керівників ЗП(ПТ)О комунікативної компетенції представлено на рисунку 1.

Рис. 1. Структура комунікативної компетентності керівників ЗП(ПТ)О

На базисному рівні (рис. 1) для керівників ЗП(ПТ)О є важливим мати певний особистісно-професійний потенціал, який дозволив би їм у процесі його реалізації стати носіями високого рівня комунікативної культури у закладі освіти. Сам процес активізації комунікативного потенціалу в особистісно-професійній структурі керівників ЗП(ПТ)О передбачає розвиток цілого комплексу вмінь і навичок, таких як:

- уміння виявляти ініціативу в спілкуванні і вибудовувати емоційний контакт з учасником спілкування;

- уміння контролювати свій емоційний настрій;

- уміння та навички розуміти стан «іншого»;

- уміння вибудовувати свій позитивний імідж в особі співрозмовника;

- уміння вчасно змінити розмову на погоджувальне спілкування.

При цьому керівник повинен володіти культурою мови. Під культурою мови розуміють сукупність таких якостей, які здійснюють найкращий вплив на адресата із врахуванням конкретних обставин і відповідно до поставленої мети: багатство (різноманітність) мови, її чистота, виразність, ясність і зрозумілість, точність і правильність. Поняття «культура мови» тісно пов’язане із закономірностями та особливостями розвитку та функціонування мови, а також і мовною діяльністю в усьому її різноманітті.

Основою мови є слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. При цьому мова керівника ЗП(ПТ)О повинна бути: змістовною, точною, логічною, лексично і граматично правильною, позитивно-емоційною, досить гучною та неквапливою. Своєю промовою, стилем спілкування керівник задає тон усьому в інтегративній комунікативній поведінці колективу.

Під комунікативною поведінкою у ЗП(ПТ)О розуміємо процес професійного спілкування – передачі, приймання та обробки інформації, організації комунікативної взаємодії, створення позитивно-продуктивного фону спілкування. Весь цей процес відбивається на стилі, організації та результативності роботи персоналу. Комунікативна поведінка ґрунтується на системі традицій та норм поведінки, характерних для ЗП(ПТ)О. Для того, щоб комунікативна діяльність будувалася на принципах системності, цілісності, оперативності, необхідно долати комунікативні бар’єри у процесі реалізації професійної діяльності.

Розглянемо діяльність у ЗП(ПТ)О, які бар’єри, дійсно, перешкоджають ефективності та результативності в роботі, не сприяють створенню високої комунікативної культури в організації. У рамках дослідження проводився моніторинг проблеми розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О. Опитування керівників ЗП(ПТ)О показало, що бар’єром на шляху реалізації їх професійної діяльності виступає низький рівень професіоналізму (рис.2).

Рис 2. Оцінка рівня професіоналізму керівників ЗП(ПТ)О

Результати оцінки рівня професіоналізму керівників ЗП(ПТ)О (рис. 2) виявили, що 39,8% респондентів «швидше низький, ніж високий» рівень професіоналізму, а 12,1% – стверджують, що він просто низький. Саме непрофесіоналізм у роботі є основним проблемним чинником у роботі керівників ЗП(ПТ)О і він не сприяє формуванню їх організаційної та комунікативної культури, тобто створює труднощі, як у реалізації їх професійної діяльності, так і налагодженні дієвих комунікацій. Керівникам ЗП(ПТ)О не вистачає і високих особистісних і моральних якостей для того, щоб проявити високий рівень культури, у тому числі і комунікативної. Окрім того, великий відсоток опитаних серед керівників ЗП(ПТ)О відзначають, що є істотні проблеми в побудові погоджувальних комунікативних зв’язків і відносин. І як наслідок цих процесів є потреба в оволодінні комунікативною культурою (11,7% керівників ЗП(ПТ)О це відзначили).

На важливість розвитку здатності відчувати ціннісні орієнтації іншої людини у процесі спілкування звертав увагу В. Сухомлинський: «умій відчувати поруч із собою людину, вмій розуміти його душу, бачити в його очах складний духовний світ». У подоланні комунікативних бар’єрів необхідно підвищувати рівень професіоналізму та компетентності керівників ЗП(ПТ)О і одночасно створювати всі умови для залучення на роботу фахівців з високими моральними якостями. Комунікативну культуру керівників ЗП(ПТ)О необхідно розвивати і цьому повинні сприяти всі способи та шляхи підвищення професійного розвитку у системі післядипломної педагогічної освіти. Комунікативна освіта повинна стати частиною цього процесу.

Розвиток комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О у системі післядипломної педагогічної освіти визначено як складний інтегрований процес, під час якого відбувається професійне становлення особистості керівника, що володіє комунікативними знаннями, уміннями, навичками. Післядипломна педагогічна освіта визначає мету й завдання розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О в умовах забезпечення інтеграції, мобільності й духовності особистості як критеріїв її розвитку та комунікативної діяльності.

За результатами дослідження позиціоновано шляхи удосконалення розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О: забезпечення керівного складу ЗП(ПТ)О знаннями із психології спілкування керівників (через відповідні методичні ресурси: методичні рекомендації «Розвиток комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О» та мережевий довідник «Педагогічний органайзер»); формування комунікативної компетентності засобами електронного навчально-методичного комплексу «Основи комунікативної культури педагога»; важливим вектором ефективного розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О є організована самоосвіта, що використовується для розв’язання широкого спектру проблем в освітній сфері, і може бути вдало адаптована у процесі розвитку комунікативної культури керівників ЗП(ПТ)О.

Для розвитку комунікативної культури процес підвищення освітнього і морального рівня керівників ЗП(ПТ)О повинен вміло поєднуватися з продуманою соціальною і кадровою політикою, а також з дієвою системою управління закладом освіти. Потрібно зауважити, що для створення ефективних комунікацій у ЗП(ПТ)О необхідно: оптимальна організаційна структура; ясні, чіткі і визначені цілі; конкретизація цілей та підцілей кожного рівня управління; чітка регламентація основних видів робіт підрозділів; нормативи оцінки контрольних показників; доступна і зрозуміла система контролю виконання рішень.

Щоразу, коли керівник намагається вступити у комунікацію, реалізувати власну мету в ній, він формулює висловлювання і прогнозує його вплив на суб’єкта комунікації, розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки. Тому він, як відправник інформації, має усвідомлювати свою відповідальність за наслідки акту комунікації. Постійно орієнтуючись на реакцію суб’єкта комунікації, керівник розвиває власну комунікативну культуру.

Ефективна комунікативна культура ЗП(ПТ)О залежить від багатьох факторів і, у першу чергу, від професіоналізму керівництва, рівня їх комунікативної компетентності, від системи управління закладом освіти, від залучення до освітньої діяльності грамотних і високо культурних, моральних працівників, від внутрішнього і зовнішнього середовища закладу освіти тощо.

Отже, комунікативну культуру керівника ЗП(ПТ)О в умовах адаптивного управління закладом освіти можна розглядати як складний соціально-педагогічний феномен, що утворюється з декількох взаємопов’язаних компонентів: знання про комунікативну культуру (знання психолого-педагогічних закономірностей спілкування, етики спілкування, теорії загальної і педагогічної комунікації); його комунікативних настанов та комунікативних умінь. Комунікативну культуру в ЗП(ПТ)О слід розуміти як одну з умов ефективності професійної діяльності та як мету професійного самовдосконалення керівників.

Організаційно-методичний супровід розвитку комунікативної культури керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Підвищення якості професійної підготовки керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ЗПО) тісно пов’язане з пошуками ефективних шляхів активізації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, що значною мірою зумовлюється ґрунтовною розробкою організаційно-методичного супроводу цього процесу у відповідності зі специфікою розвитку комунікативної культури керівників.

Під поняттям «комунікативна культура керівників ЗПО» розуміється цілісне інтегральне динамічне утворення, що дозволяє керівнику ефективно опанувати соціальний і професійний досвід за допомогою комунікативної компетентності та прогнозованої іміджевої управлінської діяльності, оперативно встановлювати ділові контакти, мобільно орієнтуватись у комунікативній ситуації та бути конкурентоспроможним керівником сучасного закладу освіти.

В основі комунікативної культури лежить загальна культура керівників ЗПО, яка виражається в системі потреб, соціальних якостей, у стилі діяльності й поведінки особи. Тому комунікативна культура людини максимально включає сутнісні особистісні характеристики, а саме: здібності, знання, уміння, навички, ціннісні орієнтації, установки, особливості характеру. Це означає, що керівники ЗПО повинні розвивати свій комунікативний потенціал, тобто природну світоглядну позицію, інтелектуальну одержимість; розвивати естетичну насолоду від спілкування з природою і людьми; удосконалювати творче уміння, спрямоване на перетворення освітнього середовища згідно з законами організації соціального життя .

Стрижнем комунікативних умінь, що об’єднує всі складові комунікативної компетентності керівників ЗПО, є комунікативна культура та вміння знаходити оптимальні форми спілкування з партнерами, колегами. Розвиток комунікативної культури керівників ЗПО визначено як складний інтегрований процес, під час якого відбувається формування особистості керівника, що володіє комунікативними знаннями, уміннями і навичками.

Отже, з огляду на проведений теоретичний аналіз і з урахуванням методичних підходів, аналізу сутності функціональних обов’язків керівників, нами позиціоновано відповідний організаційно-методичний супровід послідовного операційного впливу на процес розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Організаційно-методичний супровід ґрунтується на науково-теоретичних основах розвитку комунікативної культури керівників ЗПО з урахуванням європейського досвіду освіти дорослих. Основою розробки є потреби освітньої практики, які зумовлюють не тільки необхідність опанування керівниками ЗПО сукупності знань і вмінь, а й набуття досвіду в комунікативній діяльності у певному ціннісному контексті. Такий організаційно-методичний супровід передбачає поєднання змісту курсів підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти та науково-методичної роботи у міжкурсовий період, використання інтерактивних технологій професійного зростання керівників ЗПО.

Підвищення професійної педагогічної кваліфікації – це процес, який стимулюється мотивами самоосвіти, необхідністю атестації. Потреби в удосконаленні майстерності керівника розвиваються за певних умов організації й контролю їхньої діяльності у цілеспрямовано організованому процесі післядипломної педагогічної освіти. Тому основною метою кваліфікаційного процесу залишається формування життєвої позиції керівників ЗПО, зростання їх професійної компетентності та моральної готовності до раціонального, іноді нестандартного розв’язання управлінських завдань.

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, професійних компетентностей, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей у здобувачів освіти є більш ефективними, якщо в освітньому процесі використовуються інтерактивні форми і методи. Як зазначає В. Бевз «…систему методів, форм і засобів навчання, які визначаються його цілями і змістом, а також знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємодії між собою, будемо називати організаційно-методичним інструментарієм навчання».

Здійснення організаційно-методичного супроводу розвитку комунікативної культури керівників ЗПО у системі підвищення кваліфікації включає інноваційні форми навчання, що позиціонувались для керівників ЗПО: вебінари, дистанційна освіта, онлайн-консультації тощо; методи брейнштормінгу, тренінгові комунікативні вправи, дискусія, комунікаційна сітка та «case-study»; 

відповідні методичні ресурси: розроблений спецкурс «Комунікативна культура керівника», навчальний посібник «Комунікативна культура керівників закладу освіти», методичний посібник «Міжособистісні комунікації», робочий зошит «Основи комунікативної культури», методичні рекомендації «Розвиток комунікативної культури керівників професійно-технічних навчальних закладів» та мережевий довідник «Педагогічний органайзер».

З огляду на вище зазначене, під організаційно-методичним супроводом у розвитку комунікативної культури керівників ЗПО будемо розуміти систему методів, форм і засобів навчання, а також інтерактивних технологій професійного зростання, які перебувають у діалектичній взаємозалежності досягнення цілей і завдань освіти щодо ефективного розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Отже, організаційно-методичний супровід розвитку комунікативної культури керівників ЗПО передбачає наявність значної кількості оновлених освітніх планів, форм та методів навчання для кожної категорії керівників, що дає їм можливість обрати прийнятні для себе варіанти. Необхідною умовою запровадження такого організаційно-методичного супроводу є дотримання стандартів післядипломної педагогічної освіти та чітких критеріїв для визначення результату навчання, адже кожен із варіантів має забезпечувати необхідний рівень розвитку комунікативної культури керівників ЗПО.

Помните – главное применение полученных знаний!

Чтобы что-то сделать, человеку нужно знать, с чего начинать, куда продолжать и как заканчивать. Это и есть знания – сведения о предметах и процессах. Причём, чем сложнее дело, тем больше знаний нужно. Чтобы выкопать канаву, знаний нужно мало. А вот сделать водопровод – это уже серьёзная задача. 

Человек периодически терпит неудачи. Если посмотреть с точки зрения навыков и умений, то либо он не заботится о том, чтобы обрести умение, либо он не оттачивает свои навыки.

Одна из основных способностей разума — это видеть различия, и чем более схожие оттенки человек отличает, тем лучше. Порой не задумываешься, что на первый взгляд синонимы могут серьезно отличаться.

Давайте посмотрим на основные дефиниции в энциклопедическом словаре 2009 г.:

• УМЕНИЕ — это способность выполнять какую-либо работу, делать что-либо, приобретённая в результате обучения, опыта и т.п.
• НАВЫК — это умение, приобретённое упражнениями, созданное привычкой.

Несмотря на то, что в словаре «навык» определяется, как «умение», мы видим, что умение — это нечто большее. Оно подразумевает конечный результат, который формируется из целого ряда навыков.

Что это может дать с практической точки зрения? Ну начнем с того, что эти понятия взаимозависимы, и если человек хочет приобрести какое-то умение, качественно доводить работу до конца, то ему необходимо оттачивать навыки. Отточенность тех или иных навыков приводит к умению.

Умение - выполнение действия (дела, задачи) с надлежащим качеством. Это освоенный человеком способ выполнения действия, способность человека продуктивно, с должным качеством и в соответствующее время выполнять работу в новых условиях. Любое умение включает в себя представления, понятия, знания, навыки концентрации, распределения и переключения внимания, навыки восприятий, мышления, самоконтроля и регулирования процесса деятельности.

Умение – практическое приложение знания в жизни. При этом, в отличие от навыка, это осознанный процесс, требующий включения головы. То есть я не просто знаю, как научиться читать – я уже учусь. Но пока, прежде чем открыть книгу я анализирую, интересна мне эта тема, тот ли это автор и так далее. При дальнейшем упражнении умение может перейти в навык.

Важно различать первичное умение (до-навык) и настоящее умение. Первичное умение (до-навык) - умею делать это уверенно, но только в заданной привычной ситуации и мне нужно за своими действиями следить (МЕС: Могу, Если Сосредоточусь). Настоящее умение (после-навык) – в отличие от первичного умения, легко воспроизводится разными способами и в широком круге ситуаций. 

«Если я умею, я умею это всегда и везде».

Следует лишь определится с тем, какое нужно умение, затем оттачивать необходимые навыки. Как говорил Л. Рон Хаббард «Когда все силы собраны в один кулак, можно развить невероятную мощь».

Так что сфокусируйтесь на главном, соберите свои силы в кулак. Посмотрите, сколько уходит времени на те вещи, которые не ведут вас к вашей заветной мечте, к вашей цели.

Для нас навык равен цели. Изучение и освоение навыка равносильно достижению любой цели. Допустим вы решили научиться изготовлять кондитерские изделия и художественно оформлять их. Может ли изготовление торта и быть результатом кондитерского мастерства и являться целью? Да, может. Может свободное владение кондитерским искусством являться навыком? Да, может. Все зависит от вашего желания и правильного выбора. 

Все люди каждый день делают ВЫБОР.

Не ждите… Не ждите пока кто-либо придет и скажет вам какое умение или навык необходимо изучать. Это ваша жизнь, и только вам решать какие навыки осваивать, какие цели достигать. Не ждите инструкций! Их нет. Если бы в этом мире были конкретные инструкции для всех людей, то давно уже выпустили бы такую книгу – Инструкция для жизни каждого человека на земле, которая стала бы бестселлером, и вручалась бы при рождении каждому новому человеку… Но, такой книги нет, и это хорошо! Вы вольны выбирать! Не позволяйте никому навязывать вам свои правила жизни. Всегда слушайте только тех людей, у кого есть результат в той области жизни, которая вам на данный момент нужна для развития.

Достижение целей с привязкой по времени. 

Любые цели и навыки достигаются путем конкретных поэтапных действий. Иногда мы знаем план, иногда нет. Если вы составили план – действуйте. Если у вас нет плана – действуйте. Благодаря действиям вы придете либо к цели, либо к правильному плану, который в свою очередь приведет вас к цели. У многих людей не хватает привычки поэтапных действий, или просто отсутствует самоконтроль. Его необходимо развивать. Лучше всего для этого подходит достижение цели с привязкой по времени. Если вам трудно ежедневно уделять внимание своей цели просто так – сделайте себе привязку по времени.

Пример: Цель – изучение технологии приготовления кондитерских изделий благодаря ознакомлению со специальной литературой или просмотром видео с практическим отработкой рецептур. Каждый день вы будете уделять чтению (просмотру) определенный отрезок времени. Допустим 60 минут – один час. Необходимо запланировать это на каждый день до тех пор, пока цель не будет реализована. Теперь остается только действовать. Каждый день вы уделяете этому действию ровно час. Отключаете телефон, интернет, уходите туда, где вас не будут беспокоить, и, занимаетесь реализацией цели отведенный отрезок времени. В это время вы не отвлекаетесь на другие дела. И конечно на 100% эффективно отдаетесь делу. По прошествии часа вы завершаете дело и приступаете к нему на следующий день. Так вы делаете до тех пор, пока цель не будет достигнута.

Уберите фразы:

• у меня нет времени…
• меня постоянно отвлекают…
• это не для всех…
• я так точно не смогу…

И так далее…

Помните – кто хочет, найдет способ, почему это получится сделать. Кто не хочет – найдет причину, почему это не получится сделать.

Достижение целей с привязкой к мини результату. 

Следующая эффективная модель достижения цели – с привязкой к мини результату. В данном случае вы не выделяете конкретное время, а планируете конкретный результат.

Пример: Цель – приготовление кондитерских изделий благодаря практическим отработкам. Кондитерских изделий множество от простых до шедевров искусства. Проанализировав ситуацию, вы поняли, что эффективно за один день вы можете приготовить печенье, потом пирожное, а там и торт не за горами. Таким образом на достижение данной цели у вас уйдет неделя или месяц. Ежедневная мини цель – один вид полуфабриката или простое изделие. Каждый день вы будете отрабатывать практические навыки или читать профессиональную литературу, знакомиться с видеосюжетами мастеров своего дела. Главное – результат!

И снова - необходимо запланировать это на каждый день до тех пор, пока цель не будет реализована. Остается только действовать. Каждый день вы прочитываете 40 страниц или готовите одно изделие, не обращая внимания на то, сколько времени это заняло. Главное – результат в день. Конечно, вы отключаете телефон, интернет, уходите туда, где вас не будут беспокоить, и реализуете свою мини цель. Опять же - в это время вы не отвлекаетесь ни на какие другие дела. И конечно на 100% эффективно отдаетесь делу. По достижению мини цели вы завершаете дело и приступаете к нему на следующий день. Так вы делаете до тех пор, пока цель не будет достигнута.

Коллективное достижение целей. 

Вы не одиноки. Просто еще не нашли таких же сумасшедших, как и вы. Кто ищет тот всегда найдет. Найдите таких же, как и вы. Найдите тех, кому интересно тоже, что и вам. Создавайте команды, достигайте цели вместе. Вы будете мотивировать друг друга. Собирайтесь и действуйте! Занимайтесь выпечкой, читайте книги вместе. Ваши соратники будут подгонять вас, напоминать вам о вашей же цели. Вы в свою очередь сможете вдохновлять других. Вместе можно придумывать интересные пути реализации цели. Включайте фантазию!

Но помните – создание команд не обязательный фактор достижения цели. Вы сильны в своем единстве без всех. Для достижения результатов вам могут не понадобится другие люди. Просто признайте и примите ту силу, которая есть в вас.

Нет никаких секретов. Такими моделями можно достигать любые цели. Включайте свое воображение и мыслите шире, применяя полученные знания.

При формировании нужной позиции необходимые умения формируются у участников автоматически в случае, когда они оказываются в той ситуации, где этот навык востребован. Более того, с вполне достаточной степенью уверенности можно гарантировать возникновение и применение нужного навыка в нужной ситуации. Причём применения близкого к автоматизму.

Умением может быть не только выполнение внешнего действия с надлежащим качеством, умение может относиться и к внутренним действиям и состояниям. Например: «Я уже увереннее в счастье, мое счастье становится моей привычкой».

Важно помнить, вне целенаправленной деятельности ни умения, ни тем более составляющие их навыки формироваться не могут.

Высший уровень развития умения – это мастерство. Когда человек легко, быстро и качественно выполняет сложную работу, мы понимаем – он мастер. Чтобы стать мастером, нужно много трудиться, но результат себя, безусловно, окупает.