ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ: КЛЮЧОВИЙ АСПЕКТ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГА У ВЗАЄМОДІЇ ЗІ СТУДЕНТАМИ

Наочним показником комунікативної культури педагога та універсальним інструментом подолання міжособистісних протиріч із студентами є педагогічний такт. Проблему професійної підготовки педагога розглядали Я. Коменський, Ф. Дістервег, К. Ушинський. Велику увагу приділяли діяльності педагога А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та інші. Дослідники зазначали, що діяльність вчителя вимагає у стосунках з студентами, батьками, колегами, адміністрацією дотримання норм моралі і педагогічної етики, прояву гідності, доброзичливості, витримки, педагогічної культури, культури спілкування.

Робота педагога вимагає дотримання етичних та моральних принципів, а також прояву толерантності, стійкості і комунікативної культури. В свою чергу, розглядаємо комунікативну культуру педагога як властивість особистості, яка проявляється в потребі взаємодіяти з іншими суб’єктами, цілісності та індивідуальності, творчому потенціалі керівника, в його здатності підтримувати доброзичливе відношення до оточуючих суб’єктів. Рівень комунікативної культури педагога знаходиться у залежності від рівня його загального розвитку, світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. Педагогічний такт є важливою складовою цього процесу, особливо в аспекті професійної взаємодії педагога. Його основна роль полягає в забезпеченні якісного спілкування і встановленні позитивних взаємин з оточенням.

Дослідники в Україні аналізували поняття «педагогічного такту» через призму комунікативних навичок педагога. За словами С. Гончаренко, педагогічний такт — це відчуття пропорції в застосуванні методів взаємодії з дітьми. Це також уміння учителя вести себе відповідно, комунікувати з учнями ясно і переконливо, поважати їхню гідність та ставити виважені та обґрунтовані вимоги. У широкому розуміння педагогічний такт, як підкреслював І. Синиця, виступає спеціальним професійним умінням педагога, який у кожному конкретному випадку застосовується до учнів і є найефективнішим у даних обставинах засобом виховного впливу. А. Макаренко вказував на те, що тактовна людина поводиться делікатно, уважно, уникаючи образ і недоречних висловлювань та дотримується основних компонентів педагогічної культури.

Аналіз психологічної, педагогічної та спеціальної літератури показав, що такт – це почуття міри, що формує вміння людини поводити себе пристойно, належним чином, а педагогічний такт – це спеціальне професійне вміння педагога, засноване на почутті міри, що ґрунтується на повазі до особистості, уважному ставленні й довірі до неї і проявляється в умінні педагога поводиться належним чином стосовно інших учасників освітнього процесу, у техніці й мистецтві взаємодії і спілкування.

Педагогічний такт проявляється в умінні викладача встановлювати з здобувачами освіти діловий та емоційний контакт з мінімальною витратою фізичних і духовних сил, що вимагає вміння регулювати свої дії і вчинки, надавати їм відповідну тональність. Головною ознакою педагогічного такту є його приналежність до моральної культури особистості викладача. Такт відноситься до моральних регуляторів педагогічного процесу і ґрунтується на морально-психологічних якостях викладача. Характерною рисою тактовної людини є життєрадісність, яка вселяє в учнів бадьорість, впевненість в своїх силах. Отже, педагогічний такт – це почуття міри в поведінці і діях викладача, що включає в себе високу гуманність, повагу гідності здобувача освіти, справедливість, витримку і самовладання у відносинах з студентами, батьками, колегами тощо.

Дослідниками виділено такі компоненти такту педагога:

1. Психологічний аспект – орієнтація на облік особистісної своєрідності суб’єктів спілкування. Специфіка такту у професійній поведінці педагога полягає у тому, що сферою його застосування є спілкування. Такт виступає умовою встановлення міжособистісних взаємин із студентами. Процес педагогічного спілкування вимагає від педагога компетентного вирішення різнопланових комунікативних завдань різного рівня проблемності.

2. Морально-етичний аспект – регулювання педагогічного спілкування, дотримання вчителем принципів та правил професійної етики та етикету. Нормою його поведінкових реакцій є людяність, поважність, ввічливість, коректність, тактовність, обов’язковість, делікатність, порядність.

3. Естетичний аспект – його складають висока культура поведінки педагога, артистизм манер, почуття гумору, творча імпровізація. Вершиною такту виступають не просто правильні дії та вчинки, а ті, що не позбавлені оригінальності, витонченості, дотепності.

4. Технологічний (чи інструментально-педагогічний) аспект – це вибір педагогічних засобів, методів, форм взаємодії зі студентами.

Отже, характеризуючи педагогічний такт як інтегративну компетентність, слід зазначити, що у реальних ситуаціях спілкування відбувається з різних сторін – психологічної чи моральної, естетичної чи технологічної. Мабуть, саме тому буває таким суперечливим тлумачення сутності такту. У перекладі з латинського «такт» (tactus) означає «дотик». Тактовний вчитель має тонкий і дієвий вплив на емоційну, інтелектуальну та вольову сферу студента. Значення педагогічного такту у системі професійної майстерності проявляється з усією очевидністю у гострих проблемних ситуаціях. Дисгармонія у взаєминах, розрив міжособистісних зв’язків бувають наслідком порушення міри – психологічної чи морально-етичної, естетичної чи технологічної. Наприклад, в ситуації конфлікту між студентами, тактовний вчитель не просто вирішить проблему на рівні правил та норм, але і зрозуміє емоційний стан кожного учасника, використовуючи свої комунікативні навички для згладження конфлікту.

Розвиток педагога його комунікативних умінь і його комунікативна культура зумовлюють високий рівень педагогічного спілкування. У більшості сучасних вчителів орієнтація на демократичний стиль спілкування з студентами є нормою. Однак у повсякденній практиці рівнопартнерство студента з викладачем декларується часто, але не завжди відображається. Вчителі часто прагнуть домінувати у діалозі з студентами. Характерними ознаками педагога, який домінує, є наступні: зловживання тривалими та гучними висловлюваннями; нав’язування власної думки та готових рішень; низька толерантність до інакомислення; відмова вислухати та зрозуміти погляди співрозмовника до кінця; бажання підкорити незгодного «на місце»; зловживання зауваженнями, які пригнічують мовну активність партнера.

Інтегральною часткою контексту комунікативної культури педагога є спори, під час яких він змушений «заперечувати комусь, доводити щось». Тільки висока культура такого діалогу запобігає перетворенню його на сварку, тобто «стан взаємної ворожнечі». Слід відзначити, що конфліктність характерна не лише для предметної, але і для комунікативної сфери спілкування. Зазвичай інформація, яку викладачі надають студентам, може викликати у них сумніви. У освітньому процесі не часто виникає «когнітивний дисонанс», коли наукове знання відкидається здобувачами освіти, що суперечить їхнім переконанням, настановам та досвіду. Дискусії, а саме громадське обговорення проблем, зазвичай сприяють спільному пошуку істини, а не протистоянню сторін.

Дотримання наступних педагогічних правил забезпечує культуру спору:

1. Прийняття незгоди студентів як природної реакції на критичне ставлення до інформації.

2. Децентрація – сприйняття спірного питання очима опонента.

3. Облік глибинних мотивів конфронтації студентів, таких як потреби в особистісному самовираженні, підвищення статусу серед однолітків, образи, емоційна збудливість, психологічний дискомфорт та інші.

4. Вираз незмінної доброзичливості стосовно опонента, незважаючи на його репутацію та статус.

5. Підкреслення коректності навіть у гострих моментах конфронтації, використання загальноприйнятих етикетних норм, готовність визнати помилки і вибачитися за них.

6. Готовність виконувати прохання студентів, враховуючи їхні інтереси і потреби, а також готовність до компромісів.

7. Посилення спільних рис, що об’єднують педагога та здобувачів освіти.

8. Терпимість та контроль над емоційною тональністю спору, щоб запобігти його перетворенню на сварку.

9. Стимулювання самооцінки студентів і заохочення їх до виявлення власних поглядів.

10. Дисциплінування групи здобувачів освіти за допомогою непрямих впливів, таких як перемикання уваги і жарти.

11. Дотримання виразного оптимізму.

Отже, спілкування в освітньому процесі часто супроводжується конфліктами та розбіжностями між педагогами та студентами. Щоб забезпечити культурний та ефективний діалог, важливо дотримуватися ряду педагогічних принципів. Вони включають в себе взаємоповагу, глибоке розуміння мотивів опонента, терпимість, готовність до компромісу та інші. Дотримання цих правил допоможе не лише уникнути негативних конфліктів, але і сприятиме позитивному освітньому процесу.

Нерідко мовчання педагога також може мати різне смислове навантаження. Мовчання може бути важливою частиною взаємодії педагога з студентами і виконувати різноманітні функції (табл. 1).

Таблиця 1

Функція	Ознака
Контактна	мовчання може бути вказівником близькості та взаєморозуміння в ситуаціях, коли слова стають зайвими.
Дисконтактна	відсутність слів може свідчити про відчуженість і відсутність взаєморозуміння між комунікантами
Емоційна	мовчання може передавати різні емоційні стани, такі як страх, подив, захоплення, радість тощо.
Інформативна	мовчазність може бути сигналом згоди чи незгоди, схвалення чи несхвалення, бажання чи небажання вчинити певну дію.
Стратегічна	відсутність слів може використовуватися як спосіб досягнення певних цілей, таких як не виявлення своєї обізнаності.
Риторична	тиша може бути способом привернення уваги і надання важливості наступному висловлюванню.
Оцінна	мовчання може бути реакцією на дії та слова співрозмовника
Акціональна	відсутність слів може використовуватися для вираження вибачення, прощення, примирення, і часто супроводжується жестами та мімікою.

Отже, усі ці функції мовчання педагога (табл.1) залежать від його особистісних якостей, професійних навичок та того, як він їх використовує на практиці. Зокрема, серед особистісних якостей педагога можуть бути: здатність «заряджати» інших своєю енергією; вибірковість в сприйнятті і реакції на поведінку інших людей; критичне мислення та здатність бачити недоліки в діях інших; самостійність та ініціатива; спостережливість і самовладання; доброта, великодушність та толерантність. Ці якості педагога грають важливу роль у взаєминах з студентами і впливають на успішність навчання та спілкування.

Таким чином, викладач має бути ключовою фігурою в освітньому процесі і відповідно мати високий рівень комунікативної культури. Він повинен взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу, розуміти їх мову та інтереси. Педагог має бути не просто експертом у своїй галузі, а й відданим професіоналом, який постійно розвивається. Його підготовка має бути комплексною: від глибоких педагогічних знань до практичних навичок і педагогічного такту. Він також має знати психологію студентів і бути в курсі сучасних педагогічних методик та теорій.

Отже, педагогічна етика служить моральним компасом для викладача, стимулюючи його професійне та моральне зростання. Педагогічний такт не є лише окремими елементами поведінки, а складовою всього стилю роботи викладача. Він є ключовим для гуманістичного підходу в навчанні та професійних взаємовідносинах. Етика викладача є фундаментальною частиною його професійної культури і позитивно впливає на взаємодію між всіма учасниками освітнього процесу та колегами. Це також покращує емоційний клімат в освітньому закладі і зміцнює взаємовідносини між студентами і педагогами.

КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: КЛЮЧ ДО УСПІХУ

        У сучасному динамічному світі освіти, де роль педагога неухильно еволюціонує в бік більш інтерактивного та співпрацюючого підходу, значення комунікативної культури набуває нового виміру. Ця культура перетворюється на необхідний атрибут освітньої сфери, який впливає не лише на якість передачі знань, але й на формування повноцінного освітнього процесу.

    Важливість комунікативної культури в педагогічній діяльності випливає з її здатності створювати сприятливе середовище для освіти, базоване на взаєморозумінні, повазі та відкритому спілкуванні між викладачами та студентами. Особливо актуальною стає комунікативна культура у контексті залучення до освітнього процесу не лише студентів, а й їхніх батьків, а також у налагодженні ефективної співпраці з колегами. Однак, незважаючи на значну увагу до цієї теми, досі існує потреба у більш глибокому розумінні того, як саме різні аспекти комунікативної культури впливають на педагогічну діяльність та освітній процес. 

    Комунікативна культура викладача є найважливішою складовою його педагогічної компетентності. Вона визначає не лише його здатність ефективно передавати знання, але й створювати сприятливу атмосферу для навчання та розвитку студентів. Ця атмосфера базується на взаєморозумінні, повазі та відкритому спілкуванні. Комунікативна культура також сприяє налагодженню стосунків з колегами та батьками студентів. 

    Як відзначають дослідники сьогодення, педагог, який володіє високим рівнем комунікативної культури, здатний ефективно співпрацювати в колективі та залучати батьків до освітнього процесу, що сприяє загальному успіху. 

    Аналіз сучасної наукової літератури підтверджує, що комунікативні навички є важливою складовою професійної компетентності педагогів і є складовою частиною загальної культури особистості. Останні роки в наукових дослідженнях, проведених Г. Дегтярьовою і Л. Руденко, І.Зязюн, Л. Руденко, О. Пищик, Е. Холл, Дж. Трейджер та іншими, досліджуються питання стосовно формування комунікативної культури особистості. Це, зокрема, дослідження, акцент у яких спрямований на комунікативну взаємодію, психологічні аспекти комунікативної підготовки всіх учасників освітнього процесу, педагогічні умови формування комунікативної культури та окремих комунікативних умінь і навичок. 

    Поняття «комунікативна культура» передбачає важливу складову соціальної культури, що визначається «людським виміром» суспільних та міжособистісних відносин. Ця культура орієнтована на сприяння взаємному збагаченню індивідів через обмін інформацією, передачу знань та поширення позитивного життєвого досвіду. 

    У філософському контексті, на думку Л. Руденко, комунікативна культура виражає загальний підхід до спілкування, де акцент робиться на важливості побудови ефективних і морально-етично виправданих міжособистісних відносин. Вона визначає якість та спрямованість спілкування між людьми, підкреслюючи не лише передачу інформації, але й розуміння, взаємодію та відповідальність за те, що ми спілкуємося із іншими.

     Комунікативна культура, як форма діяльності людини, виражає сутність загальної культури з усіма її характеристиками і проявляється у процесі комунікації. 

    Комунікація – не просто культурний і соціальний атрибут людського життя, перш за все базовий та життєво необхідний механізм як зовнішнього, так і внутрішнього людського існування. Не випадково американський лінгвіст і антрополог Е. Холл стверджував, що «культура – це комунікація, а комунікація – це культура». У роботі «The Silent Language» («Мовчазна мова»), Е. Холл, розвиваючи свої ідеї про взаємозв’язок культури та комунікації, дійшов висновку про необхідність навчання культурі: якщо культура може вивчатись, то це означає, що вона може викладатись. 

    З’ясовано, що комунікативна культура визначається як сукупність норм і правил, що регулюють процес спілкування і є складовою (компонентом) професійної та педагогічної культури викладача. 

    Отже, комунікативна культура відображає глибинний філософський аспект суспільних відносин, де спілкування між людьми розглядається як ключовий чинник побудови гармонійного та розвинутого суспільства. Основні аспекти прояву комунікативної культури через різноманітні засоби спілкування, які мають враховувати педагоги, включають: 

      1. Словесну комунікацію – вміння ефективно висловлювати думки та ідеї за допомогою мови є надзвичайно важливим для педагога. Це включає в себе як вербальну, так і невербальну комунікацію, такі як міміка та жести. 

      2. Співпраця та спільна діяльність, адже комунікативна культура сприяє співпраці та творчій взаємодії в аудиторії. Педагог, який вміє стимулювати співпрацю та творчість серед студентів, сприяє їхньому розвитку. 

    3. Слухання та розуміння – це важлива частина комунікативної культури, що передбачає здатність слухати та розуміти інших. Це сприяє створенню діалогу та взаєморозумінню в освітньому середовищі. 

    Отже, ці аспекти є важливими складовими комунікативної культури, які впливають на ефективність спілкування та успішність професійної діяльності. Як підкреслюють науковці, комунікативна культура педагога безпосередньо впливає на якість освітнього процесу. Студенти навчаються краще, коли вони відчувають підтримку та розуміння викладача. Педагог, який вміє створювати сприятливий психологічний клімат, забезпечує більший успіх своїх студентів. 

    

    За дослідженнями Г. Дегтярьової, Л. Руденко та О. Пищик, комунікативна культура є невід’ємною складовою педагогічної компетентності. Вона не тільки покращує спілкування в освітньому процесі, але і формує позитивний вплив на якість навчання та розвитку студентів. Сприяючи співпраці з колегами та батьками, комунікативна культура педагога робить освітній процес більш ефективним та успішним для всіх сторін. 

        Отже, комунікативна культура не тільки поліпшує взаємодію між педагогом і студентами, але й відкриває двері до залучення батьків до освітнього процесу. Коли педагог володіє високим рівнем комунікативної культури, він здатний налагоджувати діалог з батьками здобувачів освіти, роз’яснювати їм особливості навчання та їх розвитку. Це сприяє партнерським відносинам між закладом освіти та сім’єю, де всі сторони спільно працюють для досягнення кращих результатів у навчанні та вихованні студентів. 

    Формування комунікативної культури педагога припускає дві цільові установки: з одного боку, підготовку його до ефективної взаємодії з студентами, з іншої – підготовку викладача до формування комунікативної культури здобувачів освіти. 

    Отже, розвиток комунікативної культури педагога припускає три основні напрями: 

     розвиток перцептивних здібностей і умінь; 

     уміння спілкуватися в різних ситуаціях; 

     уміння співпрацювати в різних видах діяльності. 

    Розвиток названих аспектів комунікативної культури не може йти ізольовано. В сукупності вони припускають роботу по розвитку особистості викладача в цілому. 

    Розвиток перцептивних здібностей і умінь в контексті комунікативної культури важливий, оскільки передбачає здатність розрізняти та адаптувати свій стиль спілкування в залежності від різних аспектів ситуації та співрозмовників. Спроможність визначати характер, настрій і потреби інших людей у конкретних взаємодіях є ключовою для педагога. 

    Ці уміння допомагають викладачу отримувати інформацію через різні канали сприймання, такі як зоровий, слуховий, тактильний і інші. Ось кілька способів, які можуть сприяти розвитку перцептивних умінь педагогів: 

    1. Спробуйте активно спостерігати за різними об’єктами і явищами навколо вас. Звертайте увагу на деталі, колір, форму, текстуру тощо. Впродовж дня ви можете провести короткі сесії спостереження, щоб покращити свою здатність бачити і розрізняти різні аспекти оточення. 

    2. Практикуйте активне слухання. Намагайтеся вловлювати різні звуки, ритми і мелодії в музиці або природному оточенні. Слухайте уважно розмови і спробуйте розрізняти окремі звуки та голоси. 

  3. Використовуйте дотик, щоб відчувати текстури, форми і структури різних об’єктів. Доторкайтеся до різних матеріалів і предметів, щоб збагатити свій внутрішній образ про їхні властивості. 

    4. Будьте уважними до запахів і смаків в їжі та напоях. Розрізнюйте різні аромати і смаки, що допомагає розширити ваш спектр сприйняття. 

    5. Регулярна медитація і практика уважності можуть покращити вашу здатність сприймати інформацію більш уважно і без спотворень. 

  6. Граючи в різні ігри, особливо головоломки, ви розвиваєте спроможність аналізувати інформацію та розв’язувати завдання, що вимагають уважності і логічного мислення. 

   7. Читання також сприяє розвитку перцептивних умінь, оскільки воно вимагає уважного сприйняття тексту, візуалізації подій та розвитку уяви. 

    Отже, розвиток перцептивних умінь може покращити здатність педагогів сприймати та розуміти навколишній світ, що, в свою чергу, може позитивно вплинути на різні аспекти його життя, включаючи освіту, професійну діяльність та особистісний розвиток. 

    Важливо, щоб викладач міг адаптувати свою комунікацію до різних ситуацій, включаючи серйозні бесіди та святкові події. Також важливо враховувати, що спілкування варіюється в залежності від віку та відношень зі співрозмовниками. Наприклад, підходи до спілкування зі студентами можуть відрізнятися від спілкування з батьками або колегами. 

    Здатність розуміти і адаптувати свою комунікацію в різних ситуаціях і з різними людьми є важливим елементом комунікативної культури педагога, який сприяє покращенню взаєморозуміння та підтримці в освітньому процесі. 

    Пропонуємо декілька рекомендацій, які можуть допомогти педагогам покращити цю навичку:

     1. Розумійте потреби, інтереси, рівень знань та очікування вашої аудиторії. Ваша комунікація повинна відповідати контексту та потребам співрозмовників. 

    2. Уважне слухання є ключем до успішної комунікації. Дайте іншій стороні можливість висловитися та виразити свої думки та почуття. 

    3. Ваша мова тіла, жести та вираз обличчя можуть доповнювати ваші слова і передавати додаткову інформацію. Аналізуйте, як ви виглядаєте та як це може вплинути на сприйняття вашого повідомлення. 

    4. Залежно від ситуації, використовуйте відповідний тон та стиль спілкування. Наприклад, спілкування в навчальній аудиторії може вимагати більшої формальності, ніж з друзями. 

    5. Навички вирішення конфліктів допоможуть вам ефективно впоратися з напруженими ситуаціями та зберегти відносини з іншими. 

    6. Спрощуйте свої думки і ідеї так, щоб їх було легко розуміти. Уникайте складних та технічних термінів, які можуть бути незрозумілими для інших. 

    7. У різних ситуаціях можуть існувати різні правила поведінки та етикету. Дотримуйтеся їх, щоб створити позитивне враження. Спостерігайте за тими, хто володіє відмінними навичками спілкування, і навчайтеся від них.

    8. Вдосконалюйте свої навички публічного виступу. Способи спілкування можуть змінюватися в залежності від ситуації. Будьте готові адаптуватися до нових умов. 

        Практика та самовдосконалення грають важливу роль у розвитку навичок спілкування. Чим більше ви вправляєтеся, тим більше стаєте впевненими і ефективними у різних ситуаціях.

        Не менш істотне уміння співпрацювати в різних видах діяльності. Наприклад, обговорювати проблеми з групою вихованців, з групою колег по роботі, координувати зусилля з партнерами в практичних справах, вирішувати питання під час різних зборів, конференцій тощо. Для цього потрібно уміти зосередитися на тій меті, досягненню якої присвячена співпраця в конкретному випадку, вислуховувати, розуміти і сприймати різні точки зору, приймати їх або тактовно і аргументовано доповнювати або не погоджуватися з ними, знаходити в дискусії взаємоприйнятні рішення. 

    Зважаючи на професійну діяльність педагогів та розвиток їх комунікативної культури, відтак деякі поради щодо розвитку уміння співпрацювати в різних видах діяльності: 

    1. Розвивайте здатність висловлювати свої думки чітко і зрозуміло, а також слухати інших і враховувати їхні погляди. Це корисно як для роботи в команді однодумців, так і для взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу. 

    2. Будуйте свою професійну мережу, встановлюючи зв’язки з іншими колегами та фахівцями в галузі освіти. Це може бути корисним для обміну ідеями, спільної роботи над проектами і навіть пошуку нових можливостей. 

    3. Навчіться адаптуватися до різних ситуацій і співрозмовників. Як педагог, ви можете працювати як в команді, так і над індивідуальними завданнями. Здатність швидко переключатися між цими режимами і взаємодіяти з різними колегами є важливою. 

    4. Будьте відкриті до навчання від інших. Ви можете навчатися від більш досвідчених викладачів, які мають різноманітний досвід у професійній діяльності та сучасними технологіями. 5. Робіть спільні проєкти або хоча б участь у хакатонах та освітянських спільнотах. Це дозволить вам набути досвіду співпраці та роботи в команді. 

    6. Спробуйте також долучитися до відповідних освітянських спільнот і форумів. Це може розширити ваше коло знайомств та допомогти розвивати навички спілкування. 

    7. Розвивайте свої навички не тільки у професійній діяльності, але і в інших областях, таких як комунікативна культура, цифрова грамотність, управління проєктами тощо. Це може зробити вас більш універсальним і корисним членом команди. 

    Успішний розвиток умінь співпраці в різних видах діяльності вимагає від педагогів не лише власного росту, але й передачі цих навичок та цінностей своїм студентам. Таким чином, вони сприяють формуванню комунікативної культури не лише серед себе, а й серед молодого покоління, що має важливе значення для подальшого розвитку суспільства та освіти. Цей процес розвитку комунікативної культури педагога є постійним і неперервним. Педагоги повинні бути готові до вивчення нових методик та підходів до спілкування, а також до адаптації до змінних вимог сучасного світу. Важливо також бути відкритими до обміну досвідом з колегами та до участі у професійних спільнотах, де можна набути нових знань та вдосконалити свої навички.

     Отже, розвиток комунікативної культури педагога – це постійний процес самовдосконалення, вивчення, адаптації та співпраці, який має на меті створення сприятливого середовища для навчання та розвитку здобувачів освіти, а також підтримки спільноти освітян у досягненні їхніх цілей. Формування комунікативної культури має на увазі велику роботу по розвитку особистості викладача, зокрема, розвиток у нього ряду психічних особливостей, мови, особливостей мислення, соціальних установок і комунікативних умінь. 

    Саме проблемам становлення духовно розвиненої, інтелектуально загартованої, емоційно багатої, естетично зорієнтованої, творчо-креативної особистості педагога на засадах гуманізму та педагогічної майстерності вчителя присвячені численні фундаментальні наукові дослідження І. Зязюна. 

    До психічних особливостей, необхідних для розвитку комунікативної культури викладача, відносяться: 

1. Потреба в спілкуванні, яка властива кожному, але міра її розвиненості різна у зв’язку із статевими, соціокультурними, віковими та індивідуальними особливостями людини. Маючи це на увазі, важливо створювати умови для її підвищення, тобто сприяти тому, щоб педагог не лише задовольняв свою потребу в емоційних контактах з людьми, але також відчував бажання спілкуватися з студентами і колегами на більш глибокому та значущому рівні. 

2. Емпатія – це здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей, проникати в їх внутрішній світ, розуміти їх переживання, думки, почуття - проявляється в співпереживанні, співчутті. Емпатія – найважливіший показник професійної придатності педагога, тому її розвитку слід приділяти особливу увагу. 

3. Самоаналіз передбачає розвиток як товариськості, так і емпатії, а також інших аспектів особистості педагога як суб’єкта спілкування. Він стає реальним та ефективним лише у випадку, якщо педагог розвиває рефлексію – готовність до самоаналізу. Під час розвитку рефлексії як складової комунікативної культури педагога, важливо приділяти особливу увагу, з одного боку, розвитку уміння критично оцінювати себе, а з іншого - приймати себе як особистість, яку можна самостійно вдосконалювати (в певних межах та необхідних напрямах). 

    Отже, формування комунікативної культури викладача вимагає розвитку різних аспектів його особистості. Це охоплює потребу в спілкуванні, розвиток емпатії та здатність до самоаналізу та рефлексії. Розвиток цих якостей сприяє покращенню спілкування зі студентами та колегами та впливає на якість освітнього процесу. Педагог з добре розвиненою комунікативною культурою виявляється у змозі творчо відноситися до різноманітних ситуацій ділового і емоційного спілкування, які виникають у нього у процесі професійної діяльності. 

    

    Творчий підхід виявляється в тому, що він може використовувати свої знання, уміння, варіанти рішень і прийоми спілкування в нових комунікативних ситуаціях, адаптуючи їх до їхньої специфіки. Він здатний знаходити рішення для комунікативних завдань в різних ситуаціях, поєднуючи вже відомі йому ідеї, знання та прийоми. Він також може створювати нові способи і методи, необхідні для спілкування в кожній конкретній ситуації своєї професійно-педагогічної діяльності. 

    Висвітлення ролі комунікативної культури в педагогічній діяльності підкреслює її значення як фундаментального аспекту професійного розвитку викладачів. Результати дослідження показують, що комунікативна культура не тільки сприяє покращенню взаємодії між викладачами та студентами, але й відіграє ключову роль у загальній ефективності освітнього процесу. Розвинена комунікативна культура дозволяє педагогам успішно передавати знання, стимулювати інтерес та залучати студентів до активної участі в освітньому процесі і є ключовою умовою формування, розвитку і реалізації професійної компетентності викладача. Вона впливає на всі аспекти компетентності та кваліфікаційні характеристики викладача і є пріоритетним напрямком його особистісного розвитку і професійної підготовки. Включає в себе уміння встановлювати психологічний контакт з аудиторією, керувати процесом спілкування, вибирати методи взаємодії, володіння мовними навичками, культуру спілкування, здійснення рефлексії щодо своєї участі в комунікації, володіння педагогічною ситуацією та прогнозуванням її зміни, організацію і підтримку прямого та зворотного зв’язку. 

    Отже, розвиток комунікативної культури в педагогічній діяльності показує, що вона є важливим елементом успішного викладача. Ефективність цієї культури сприяє покращенню якості навчання та взаємопорозумінню в освітньому середовищі. Комунікативна культура є необхідним інструментом для досягнення успіху в педагогічній діяльності. Вона включає в себе розвиток психічних особливостей, емпатії та навичок самоаналізу, які допомагають педагогам ефективно спілкуватися зі студентами та колегами. Розуміння важливості комунікативної культури допомагає педагогам створити сприятливу атмосферу для навчання і розвитку особистості. Таким чином, комунікативна культура є ключовим елементом професійного росту та успіху в педагогічній сфері. 

Пищик О.В. Комунікативна культура в педагогічній діяльності: ключ до успіху. Формування компетентностей обдарованої особистості в системі позашкільної та вищої освіти. 2023. № 2. C.274-285. URL: https://jrnl.nau.edu.ua/index.php/FCS/article/view/18146

Особливості уроку з комп’ютерною підтримкою: методика проведення і результативність

Учитель готується до хорошого уроку все життя.

Така духовна і філософська основа професії і технології

нашого труда: щоб дати учням іскорку знань,

учителю потрібно увібрати ціле море світла.

В. Сухомлинський

Одним із пріоритетних напрямків реформування освіти на сучасному етапі є розробка і впровадження ІКТ у навчальний процес та в управління освітою. Усе це не може не викликати змін у сфері освіти і вимагає від усіх учасників процесу освоєння ІКТ і навичок користування ними.

Щоб викладачі краще розуміли свою роль у навчальному середовищі, вони повинні розуміти процес внесення змін. У більшості закладах освіти інформація доступна; викладачам потрібна можливість знаходити цю інформацію, обговорювати її та обмінюватися своїми думками з колегами.

Для того, щоби вивчення було найбільш ефективним,

учень повинен самостійно відкрити настільки

велику частину виучуваного матеріалу,

наскільки це за цих обставин можливо.

Сказав видатний венгерський математик Д. Пойа

• Що найперше ми маємо пам’ятати про урок?

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний кон­кретний викладач визначає для себе ті форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій методиці, якій він віддає перева­гу в роботі. Саме урок — те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок — це логічно закін­чений, цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас — це дзеркало за­гальної педагогічної культури викладача, мірило його інтелекту­ального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

За попередні роки змінилося багато педагогічних цінностей. З’явилися не тільки нові завдан­ня, а й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок роз­глядають не тільки як діяльність викладача чи як форму навчання, а й як діяльність учня.

Урок — це жива клітина навчально-виховно­го процесу.

Урок — не самоціль. Це лише інструмент ви­ховання й розвитку особистості.

Урок — система соціальна, що може існувати лише за взаємодії викладача з учнями та учнів одне з одним.

Складність феномена під назвою «урок» полягає в тому, що він, відбуваючись у ПТНЗ, дуже міцно пов’язаний із педагогічними процесами під час оволодіння професією.

•  Що ж являє собою мета окремо взятого уроку?

Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уяв­лень про урок, його мета має триєдиний характер і складається з трьох взаємопов’язаних, взаємодійних аспектів: пізнавального, розвивального й виховно­го. Мета — це заздалегідь запрограмований ре­зультат, який людина має отримати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності. Чи не основна частина всіх помилок у навчанні, вихованні та управлінні ПТНЗ спричинена через нечітке уяв­лення мети діяльності, прорахунків у її формулю­ванні.

Згадаємо: «Ніщо так гарно не запам’ятовують учні, як помилки своїх викладачів»?

Тому тут треба проявити свій та­лант. А талант — це здатність роби­ти те, чого нас ніхто не вчив.

Краса — це все те, на що див­ляться з любов’ю. Тож любов учня треба завоювати. Для цього треба використовувати хоч якусь «ро­дзинку», якийсь «тік» для серця ди­тини на кожному уроці. І однією із таких родзинок і є ІКТ: мультимедіа і комп’ютери.

Використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними.

Саме новітні розробки в навчанні із застосуванням комп’ютерних технологій і методів у сукупності називають мультимедіа. Арсенал мультимедіа-технологій складає анімаційну графіку, відеофільми, звук, інтерактивні можливості, використання віддаленого доступу і зовнішніх ресурсів, роботу з базами даних тощо.

Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання.

Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використаними на різних етапах уроку:

•  під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;
• у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;
• під час закріплення та узагальнення знань;
• для контролю знань.

Серед величезного різноманіття навчальних мультимедійних систем умовно можна виокремити засоби, які є найбільш ефективними на уроках:

• комп’ютерні тренажери;
• автоматизовані навчальні системи;
• навчальні фільми;
• мультимедіа-презентації;
• відеодемонстрації.

Отже, застосування мультимедійних засобів навчання надає уроку специфічну новизну, яка за своїм змістом і формою викладення має можливість відтворити за короткий час значний за обсягом матеріал, а також подати його в незвичному аспекті, викликати в учнів нові образи, деталізувати нечітко сформовані уявлення, поглибити здобуті знання.

Нові інформаційні технології навчання надають потужні й універсальні засоби отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання різноманітної інформації, наперед розроблені засоби виконання рутинних, технічних, нетворчих операцій, пов’язаних із дослідженням різних процесів і явищ або їх моделей, розкривають широкі можливості щодо істотного зменшення навчального навантаження навчально-пізнавальній діяльності.

І ця діяльність природно приваблює молодь і притаманна їй, результати якої приносять учню задоволення, стимулюють бажання працювати, набувати нових знань.

Попередні намагання проводити навчання за допомогою комп’ютерних програм, що здійснювалися ще на початку та в середині 80-х років, закінчилися невдачею. Це було викликано тим, що недосконалість програмових засобів не дозволяло отримати явну перевагу комп’ютерних технологій перед традиційними формами навчання. Іншою важливою причиною являлося те, що комп’ютер не був доступним засобом навчання. Ні викладачі, ні учні не були готові сприйняти комп’ютер як регулярний навчальний засіб.

На даний момент ситуація змінюється, сучасні персональні комп’ютери і програми дозволяють не тільки організовувати найпростіші тести, але і моделювати навчальні ситуації, за допомогою анімації, звука, фотографічної точності.

• Які способи використання комп’ютера у навчанні?

Найприродніша форма роботи викладача – урок. Урок, на якому в якості технічного засобу навчання використовується комп’ютер, можна назвати уроком з комп’ютерною підтримкою (УКП). Такі уроки мають особливу структуру. УКП мають особливі цілі, форми і особливу методику визначення результативності. Головним завданням є організація такого уроку.

Ще одне важливе теоретичне питання: для яких категорій учнів комп’ютерні технології можуть дати найбільший ефект, а для яких використання комп’ютера не приводить до значних змін результатів навчання.

Однак використання комп’ютера в навчанні не обмежується уроками з комп’ютерною підтримкою. Уроки навіть не найважливіша частина цього процесу. Реальна перспектива – використання домашнього комп’ютера в якості навчального засобу, самостійна навчальна діяльність, активне втручання викладача в домашню освіту через персональний комп’ютер при дистанційному навчанні.

Недоліків у комп’ютерного навчання не менше, ніж переваг. Відмовлятися від комп’ютера в навчанні не можна, але не можна і зловживати комп’ютеризацією. Потрібно виробити критерії корисності використання комп’ютерів на уроці для кожної вікової групи по окремих темах, критерії оцінювання програмових засобів.

Зрозуміло, що та чи інша комп’ютерна технологія потрібна, якщо вона дозволяє отримати такі результати навчання, які не можна отримати без її використання.

• Які ж особливості уроку з комп’ютерною підтримкою?

Особливо потрібно виділити наступне: крім звичайної мети уроку, урок з комп’ютерною підтримкою має технологічну мету. Головною особливістю такого уроку є те, що перевизначаються потоки інформації на уроці – діалог викладача з учнем відбувається через комп’ютер, який виступає в ролі третього компоненту навчання, індивідуального для кожного учня.

Можна виділити три основні задачі, які необхідно розв’язати для успішного проведення комп’ютеризованого уроку:

• дидактичну,
• методичну
• організаційну.

Під дидактичним забезпеченням розуміють навчальні матеріали уроку, конкретна навчальна програма та апаратура.

Методична задача – визначення методів використання комп’ютерів при викладанні теми, аналіз результатів уроку і постановка наступної навчальної мети.

Організаційна задача, яка легко вирішується під час традиційного уроку, стає головною. Вона полягає в тому, щоб виробити і закріпити в учнів навички роботи з навчальною програмою, організувати роботу, уникаючи перевантаження учнів та нераціонального використання часу при роботі з комп’ютером.

Розглянемо деякі фактори, що найбільше впливають на побудову уроку:

• методична мета уроку і тип уроку, який нею визначається (пояснення нового матеріалу, закріплення, узагальнення матеріалу, проміжний контроль тощо);
• кількість учнів у групі і кількість комп’ютерів в навчальному кабінеті;
• гігієнічні вимоги до роботи учнів за комп’ютером;
• рівень комп’ютерної підготовки групи;
• готовність учнів до нового виду навчальної діяльності (від того, наскільки учні добре володіють прийомами роботи з комп’ютерними програмами залежить темп і успіх уроку).

Потрібно пам’ятати, що основна перевага, яку комп’ютер дає на уроці, полягає в тому, що учень сам визначає темп своєї роботи з програмою.

Викладач не може керувати комп’ютерним уроком за допомогою голосу. Вихід із цієї ситуації в тому, що учень отримує програму дій на урок.

Програма дій може бути представленою у різних формах. Для технологічно слабких учнів, які недостатньо добре вміють працювати з комп’ютером, краще запропонувати віддрукований на папері план. Для інших учнів можна підготувати спеціальний файл, який можна переглядати за допомогою текстового редактора.

На уроках з комп’ютерною підтримкою не слід принижувати значення традиційного робочого зошита. При вивченні будь-якого матеріалу за допомогою комп’ютера потрібні означення, правила, властивості та теореми необхідно записувати в зошит, як на традиційному уроці.

Розглянемо найменш сприятливу ситуацію при підготовці до уроку з комп’ютерною підтримкою: група, з якою доведеться працювати неоднорідна за навчальною підготовкою, технологічно готова погано.

Учнів можна розбити на 3 групи. Кожній групі потрібно підготувати невеличке програмне завдання, яке розраховане на 10-12 хвилин самостійної роботи з комп’ютером. До уроку кожен учень знає номер свого комп’ютера (комп’ютери в аудиторії повинні бути пронумеровані). Один і той же номер повідомляється трьом учням, що належать до різних підгруп:

Етап	1 підгрупа		2 підгрупа	3 підгрупа		Час
1.	Організаційний момент, постановка мети					2 хв.
2.	Робота з комп’ютером	Інші форми роботи			Інші форми роботи	8 хв.
3.	Інші форми роботи	Робота з комп’ютером			Інші форми роботи	10 хв.
4.	Інші форми роботи	Інші форми роботи			Робота з комп’ютером	20 хв.
5	Підведення підсумків, домашнє завдання					5 хв.

Таким чином, урок складається з п’яти етапів.

Перший етап: організаційний момент, постановка мети – починається для всіх одночасно. А ось зміна етапів для кожного учня індивідуальна. Учні другої і третьої підгруп знають послідовність своєї роботи за комп’ютером з даним номером. Як тільки учень першої підгрупи звільнив комп’ютер, за нього відразу сідає учень другої підгрупи, а потім – третій. Сильні учні звільняють робоче місце, як правило, раніше. Викладачеві доведеться прослідкувати за тим, щоб учні другої групи не затримувались за комп’ютером надто довго. Зате слабкі учні в результаті отримують більше за всіх часу для роботи з комп’ютерною програмою.

Така схема побудови уроку з успіхом виправдовує себе. На такому уроці викладач виступає в якості консультанта, а не в якості «джерела знань».

Якщо в групі є учень, що має міцні навички роботи з комп’ютером, можна залучити його до проведення уроку, як технічного консультанта.

Така схема добре зарекомендувала себе під час роботи на уроках з використанням ПК.

Якщо брати психологічний аспект такого уроку, то він може розвиватися по спіралі: від здивування до пояснення.

В даний час набуває поширення концепція компетентнісного підходу в освіті, що є основою змістовних змін по забезпеченню відповідності освіти запитам і можливостям суспільства періоду інформатизації і глобальної масової комунікації. У системі безперервної освіти дорослих компетентність є однією з основних характеристик результативності освіти в ланцюжку понять:

письменність - компетентність – культура – менталітет.

Виділення ІКТ-компетентності як окремої складової професійної компетентності викладача обумовлено активним використання ІКТ у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і в освіті.

В науковій літературі поняття ІКТ-компетентності має різноманітне трактування. Наприклад, науковці визначають: «ІКТ-компетентність як здатність індивіда вирішувати навчальні, життєві, професійні задачі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій».

Згідно наукових положень, ІКТ-компетентність викладача можна представити за такою схемою (рисунок 1).

Рисунок 1 - Структура ІКТ-компетентності

Ціннісно-мотиваційний компонент включає потреби у вдосконаленні та в здійсненні педагогічної діяльності, спрямованої на передачу суми знань і розвиток особистості учнів.

Рефлексійний компонент - аналізування своїх індивідо-психологічних особливостей та природних педагогічних задатків. Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності викладача визначається відношенням викладача до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її здійснення.

Когнітивний компонент – фонові знання, пов’язані з учбовим предметом і отримані до його вивчення із різних джерел. Когнітивний компонент повинний забезпечити вільне володіння викладачем навичками опрацювання інформації та роботи з інформаційними об’єктами.

Конативний компонент – потреба в поглибленні, розширенні, систематизації накопичених раніше знань, мотиви навчання, самостійно продумані цілі вивчення наукової дисципліни.

Афективний компонент – це емоційно-оцінювальне ставлення до предмету, його привабливість для суб’єкта навчальної діяльності

Діяльністний компонент – відповідність знань, умінь, навичок та їх реалізація в практиці. Діяльністний компонент – це активне застосування інформаційних технологій і комп’ютера в професійній діяльності як засобів пізнання і розвитку ІКТ-компетентності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей у своїх учнів.

Методичні джерела пропонують деяку градацію викладачів, що використовують комп’ютер у своїй роботі. При цьому чітко можна виділити п’ять рівнів такого користувача (рисунок 2).

Рисунок 2 - Градація викладачів, які використовують комп’ютер у своїй роботі

Рівень перший - ВИСОКИЙ СТАРТ. Використання комп’ютера в якості «друкарської машинки з пам’яттю»; більш-менш регулярна підготовка з його допомогою найпростіших дидактичних матеріалів, планів уроків, планування тощо; створення списків і картотек, шаблонових форм; формування адекватного відношення до робіт учнів, створених у комп’ютерному вигляді; елементарна систематизація документів у домашньому комп’ютері.

Рівень другий - ВІДКРИТТЯ МОЖЛИВОСТЕЙ. Досягнення даного рівня нерозривно пов’язане з виходом в Інтернет. Можливе виділення проміжного етапу - знайомство з тематичним навчальним програмним забезпеченням. Використання комп’ютера на уроках і в позаурочній діяльності створює педагогу славу людини передової й прогресивної. Учні з більшою повагою відносяться до викладачів, які володіють комп’ютером, зростає авторитет такого викладача і в очах колег. Саме на цьому етапі викладач починає залучати своїх учнів до участі в дистанційних олімпіадах і конкурсах.

Рівень третій - НА ШЛЯХУ ДО ТВОРЧОСТІ. Викладач починає опановувати технології «творіння»: йому стають доступними основні елементи комп'ютерних програм. У руки педагога потрапляють інструменти, використовуючи анімаційні можливості яких, він істотно може підсилити ефективність свого заняття. До застосування цих програм на уроці викладач уже починає виступати авторитетним консультантом у внутрішньо-навчальних проєктах. Для третього рівня характерні також спроби створення електронної бібліотеки викладача й проектів з написанням декількома педагогами загального навчального посібника.

Рівень четвертий - ПЕРШІ УРОКИ. Поступово нові інформаційні технології починають з’являтись і на «його величності» уроці. Важливо, що для викладача вже чи навряд можливий рух у зворотну сторону. Навпаки, виникає проблема систематизації створюваного матеріалу вже на якісно новому рівні.

Рівень п’ятий - ПОШУКИ СИСТЕМИ. Для педагога стає професійно необхідним навчитися сполучати власний викладацький стиль із тими технічними можливостями, які надають йому нові інформаційні технології.

Ще одним із ступенів реалізації ІКТ-компетентності викладача і розвитку пізнавальної активності учнів — це викорис­тання мультимедійних технологій, які дають змогу підвищити актив­ність і привернути увагу учнів до навчання.

Мультимедіа – сукупність програмно-апаратних засобів, що відображують інформацію в зоровому і звуковому вигляді.

Урок з використанням муль­тимедійних технологій стає ціка­вішим для учня, а тому й ефек­тивнішим для засвоєння знань, поліпшується рівень унаочнення навчального матеріалу на уроці.

Кількість мультимедійної під­тримки уроку може бути різною: від кількох хвилин до використан­ня мультимедіа впродовж цілого уроку. Під час уроку з мультиме­дійною підтримкою істотно змі­нюється роль викладача, який ви­ступає передусім організатором, координатором пізнавальної ді­яльності учнів. Проведення уроку з мультимедійною підтримкою зовсім не означає, що викладач по­збавлений можливості маневрува­ти або імпровізувати. Можливо, досвідченіший викладач подібний урок проведе цікавіше й динаміч­ніше, ніж його молодий колега, але урок з мультимедійною під­тримкою зменшить кількість по­милок у проведенні занять навіть викладачем-початківцем.

На уроці з метою максималь­ної візуалізації навчального про­цесу краще використовувати один комп’ютер і мультимедійний проектор. Це розв’язує багато про­блем, пов’язаних із використання комп’ютерної техніки:

• використання проектора дає змогу ефективніше керувати на­вчальним процесом. Коли викладач відвертається до дошки, він мимо­волі втрачає контакт із аудиторією, ін­коли навіть чує шум за спиною. В режимі мультимедійного супрово­ду викладач може постійно бачити реакцію учнів, вчасно реагувати на ситуацію, що змінюється.
• проблему збереження здо­ров’я учнів (великий екран знімає проблему обмеження роботи учня перед екраном монітора).

Згадаємо слова К. Ушинського:

«Дитяча природа ясно потребує наочності. Вчіть дитину якимось п'ятьом не відомим їй словом, і вона буде довго і марно мучитися над ними; але зв'яжіть з картинками двадцять таких слів і дитина засвоїть їх на льоту. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і вона вас не розуміє; ви пояснюєте тій же дитині складну картину, і вона вас розуміє швидко... Якщо ви входите до класу, від якого важко домогтися слів.., почніть показувати картинки, і клас заговорить, а головне, заговорить вільно..».

Використання на уроках комп’ютерів має свої плюси та міну­си. Плюси впровадження інформа­ційних технологій уже розглянуто.

• Які ж мінуси цього впровадження?

Звісно підготовка викладача до такого уроку — це трудомісткий процес, який потребує навичок володіння комп’ютерною технікою, а також більше часу для підготовки. Як ві­домо, доступ до технічних засобів у викладача-предметника обмеженіший, ніж у викладача інформатики. Вра­ховуючи що урок з використанням інформаційних технологій від­різняється від традиційного уроку, виникає запитання: як часто можна використовувати комп’ютер на уро­ках інших предметів, крім інформатики? Відповісти на таке запитання однозначно дуже складно. Мабуть, по – перше, це залежить від можли­востей конкретного викладача, тобто від кількості уроків, які він зможе підготувати і провести з викорис­танням інформаційних технологій. Це визначають специфіка предмет­ної галузі зміст конкретного уроку, дидактичні можливості програмних засобів, створені для цього предме­та, якості технічних засобів та воло­діння викладача цими засобами.

По-друге, це залежить від необ­хідності проведення такого уроку. Можливо, що проведення уроку з конкретної теми буде ефективні­шим у традиційній формі і тому не слід його перевантажувати техніч­ними засобами. Аргументами дня проведення такого уроку можуть бути: дефіцит джерел навчального матеріалу, можливість демонстру­вання в мультимедійній формі уні­кальних інформаційних матеріалів (картин, рукописів, відеоматеріалів тощо), візуалізація досліджу­ваних явищ, процесів тощо.

Підготовка мультимедійного уроку потребує ретельнішої підготовки, ніж традиційний урок. Сце­нарій уроку, його режисура — важлива складова підготовки до такого заняття.

«Коли говорять, — писав психолог С.Л. Рубінштейн, — що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання..., то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все-таки відкрити або навіть «перевідкрити». Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею»

Розробка уроку з використан­ням інформаційних технологій можлива тільки за наявності пев­ного електронного ресурсу, або педагогічного програмного засобу, або власної презентації, або мате­ріалів з мережі Інтернет (викладач повинен мати можливість виходу в мережу Інтернет).

Отже готуючи навчальний епі­зод (кадр) і розглядаючи його як дидактичну одиницю, розробник повинен чітко уявляти, яку на­вчальну мету він цим переслідує, якими чином він досягне реаліза­ції поставленої мети.

Як би ретельно не було роз­роблено мультимедійний урок, багато що залежить від підготов­ки викладача. Проведення такого заняття схоже на роботу ведучого телевізійної передачі. Викладач му­сить не тільки впевнено володіти комп’ютером, знати зміст уроку, а й вести його в хорошому темпі, невимушено, постійно залучаючи учнів до пізнавального процесу. Необхідно продумати зміну ритму, урізноманітнити форми навчаль­ної діяльності, як забезпечити по­зитивний емоційний фон уроку.

Отже, для розв’язання багатьох навчальних та виховних завдань нам необхідно будувати свою педагогічну діяльність так, щоб на запитання про доцільність використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі відповідей «Так» було більше, ніж відповідей «Ні».

Одна з найбільших іроній нашого життя: працюючи у сфері викладання та навчання, навчальні заклади зовсім не вміють вчитися один в одного. Якщо вони колись зрозуміють, як це робити, успіх їм буде гарантовано.

Інформаційно-комунікаційні технології та сучасний урок/ О. В. Пищик // Педагогічна майстерня. - 2011. - № 1. - С. 15-20 ; Педагогічна майстерня. - 2011. - № 2. - С. 27-29

https://scholar.google.ru/citations?user=I5vwsS8AAAAJ&hl=uk 

Тут і зараз

Чи були у вас такі відчуття: ви робите одну справу, а думки про іншу справу і в іншому місці, ви ніби губитеся? Наприклад, читаєте книгу, але не можете запам'ятати, що там написано, сконцентруватися? Потрібну кількість сторінок ви прочитали, але відчуття створюється, що абсолютно марно. Чи йдете вулицею, а у вас якась невиправдана тривога чи занепокоєння? Начебто все добре, нічого не відбувається, але відчуття не залишає.

А може завтра у вас є дуже важлива справа, а сьогодні ви пішли вечеряти з другом. І ось ви сидите, спілкуєтеся, все добре, але всі ваші думки про завтрашній день, на який у цю хвилину ви не можете ніяк вплинути, як мінімум, тому що зараз у вас інша справа. І що виходить? Повна неефективність. Ви не з другом, і не в завтрашньому дні. З другом не поспілкувалися, не приділили йому час, на завтра ніяк не вплинули. Чи таке часто у вас було?

Інший приклад. Ви прийшли працювати. Ви працюєте, але всі ваші думки зайняті чимось іншим (можливо відпочинком). У цю хвилину ви працюєте. У результаті, ви робите роботу неякісно, ​​починає страждати за вашу поточну справу: вас відчитали на роботі, звільнили, або просто незадоволені вами, тому що ви «літаєте в хмарах».

Якщо у вас це було - значить, ви живете не зараз, ваш розум відлітає або в минуле, або в майбутнє. Звідси народжується тривога, занепокоєння, пригніченість, неефективність у справах, неуважність.

Що ж це таке – «БУТИ У МОМЕНТІ»?

Бути в моменті - зосередитися на поточній дії, що відбувається в цю секунду, повністю віддатися йому - на 100%. Але робити справу, не поринаючи в нього з головою. Не поринати у справу з головою – це не недбале ставлення до справи, а усвідомлений підхід, спостереження. Коли ви займаєтеся справою, і всі ваші думки та дії зосереджені саме на цій справі. У цю секунду ви читаєте ці рядки, і більше з вами нічого не відбувається. Основна суть така, що в нинішньому поточному моменті часу нічого зайвого не відбувається саме ЗАРАЗ.

Багато людей занепокоєні лише тому, що думають або про минуле, або про майбутнє. Якщо ви перебуваєте зі своєю сім'єю – будьте саме з ними. Не просто в одній кімнаті, за одним столом, а повністю – на 100% подумки та фізично з ними. На пряме спілкування ви будете витрачати менше часу, ніж зазвичай. Неефективні 2 години можуть бути замінені на ефективні 30 хвилин «в моменті».

Запам'ятайте: 

СВІДОМІСТЬ – це спостереження за собою, здатність усвідомлювати свої думки і дії, можливість не занурюватися з головою в ситуацію, втрачаючи над нею контроль, а спостерігати за собою «з боку».

Зверніть увагу, як часто протягом дня ви «засинаєте», вимикається усвідомленість, просто тому, що у вас ще немає ЗВИЧКИ ТРИМАТИ СВІДОМІСТЬ, немає ЗВИЧКИ ПАМ'ЯТАТИ. Над цим необхідно працювати та розвивати. Звертайте увагу під час своїх справ, чи кудись відлітають ваші думки, чи робите ви дії машинально? Чи думаєте ви про справу чи вже заплуталися у своїх думках?

Задавайте ці питання, і ви побачите, як до вас прийде спокій, справи будуть йти ефективніше і якісніше, жити стане легше, негативу буде менше. Ви почнете помічати багато нового та цікавого навколо, насолоджуючись життям. Це просто практика.

Техніка «Тут і зараз»

Як навчитися бути «тут і зараз»? І як це робити легко?

Головною необхідною умовою є ваша СВІДОМІСТЬ. 

Необхідно постійно усвідомлювати, що ВИ САМІ ЗАДАЄТЕ РИТМ та якість свого життя. 

реба розуміти, що ви творите своє життя своїми думками, не приймаючи при цьому негативну інформацію ззовні. Контроль у ваших руках, у вашій голові. Ця техніка буде швидко підвищувати вашу усвідомленість. 

Де б ви не знаходилися – приділіть техніці кілька хвилин або секунд. Зупиніться та поспостерігайте за собою та світом. Зрозумійте, де ви зараз знаходитесь, що робите, про що думаєте (чи відлетіли ваші думки?). Відчуйте своє тіло: воно ніколи не біжить уперед вас, а завжди живе зараз. 

"Відчуйте свої відчуття". 

Найчастіше вся «гонка» життя може бути лише нав'язана зовнішніми чинниками, а насправді ви спокійні, просто ваш мозок кудись біжить.

Що потрібно робити?

Протягом усього дня запитуйте себе:

• Чи я зараз у моменті?
• Де я знаходжусь і що бачу?
• Що я чую довкола себе?
• Що я відчуваю? (аромати та запахи, смак, відчуття тіла)
• Про що саме я зараз думаю?

Зробіть техніку щонайменше 6 разів на день. Чим частіше ви її робитимете, тим швидше виробиться звичка повертатися в даний момент часу - значить і жити в усвідомленому стані. Якщо забуваєте - включіть будильник або намалюйте щось на руці =))).