Розвиток цифрової грамотності педагогів на основі діджиталізації освітнього процесу

 

Педагоги не можуть успішно когось вчити, 

якщо водночас ретельно не навчаються самі. 

Алі Апшероні

Одним з перспективних напрямків розвитку освіти в України є підвищення професійної майстерності педагогів та створення інформаційного освітнього середовища. Міністерство освіти і науки впроваджуючи освітні реформи наголошує на діджиталізації навчання. Діджиталізація являє собою усвідомлений підхід докорінного перетворення будь-яких процесів на основі використання цифрових технологій. 

Термін «діджиталізація» походить від англійського слова, що в перекладі означає «оцифровування», «цифровізація», або ж «приведення в цифрову форму». Слід зазначити, що поняття «діджитизація» та «діджиталізація» в Україні досить часто вживаються як синоніми, які широко увійшли до української мови. 

Необхідно розуміти, що цифрова трансформація – це глобальна тенденція і максимальну вигоду від якої отримають заклади освіти, що мають усі перспективі стати лідерами в області перетворення освітнього процесу на основі використання цифрових технологій, зокрема. 

У «Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки» підкреслюється, що цифрові навички та компетенції є запорукою повноцінного розвитку цифрової економіки, а Цифрова грамотність повинна бути однією із головних компетенцій. Більшість громадян України вже користується перевагами цифрових технологій. Наступним кроком є забезпечення того, щоб завдяки цим перевагам українці ставали економічно успішними. 

Для подальшої нашої розмови з’ясуємо значення основних термінів, адже 

Цифрова грамотність і досі залишається поняттям, яке здебільшого поширюється без подробиць. Важко зрозуміти, що насправді мається на увазі. Тому ми зібрали декілька прикладів того, якою є цифрова грамотність в освіті. Як ви можете бачити на слайді в наукових дослідженнях підкреслюється, що «цифрова грамотність – набір знань і вмінь, які необхідні для безпечного і ефективного використання цифрових технологій і ресурсів Інтернету». 

Важливо говорити про значення цифрової грамотності для всіх суб’єктів освітнього процесу. Адже сучасна «цифрова дитина» народжується, як часто говорять, «з мишкою в руках», в її житті цифрові пристрої та мобільні технології відіграють важливу роль. Педагог, щоб бути професіоналом у цифровому світі, цифрових технологіях, повинен бути мобільним та мати знання про можливості комп’ютерів (в тому числі всіх цифрових гаджетів) та технологій, розуміти роль цифрового освітнього середовища, вміти аналізувати інформацію, проектувати та створювати своє власне середовище, працювати в мережевих педагогічних спільнотах, враховуючи всі можливості обмежень та ризиків Internet. 

Поняття грамотності не статично, адже постійно оновлюється соціально-технологічне культурне середовище, в якому ми живемо – педагогам необхідно володіти сучасною мовою комунікації для того, щоб передавати свої знання учням. Інакше цифрова безграмотність стане бар’єром між поколіннями. Зараз існує великий розрив між освітнім середовищем і тим середовищем, в якому учні звикли жити поза межами закладу освіти. Справа не тільки в оснащеності закладів освіти комп’ютерами та цифровими лабораторіями, а й в готовності педагогів до використання цифрових засобів комунікації.

 

Як підтвердження вищесказаного, пропонуємо до вашої уваги «Аналіз цифрових навичок педагогічного складу та керівників закладів профтехосвіти». Звіт проведено за результатами соціологічного дослідження методом веб-опитування. Для досягнення цілей дослідження було розроблено шкалу самооцінки для виміру рівня цифрової грамотності, відповідно до критеріїв, що їх було сформовано у Європейській рамці цифрових компетенцій освітніх організацій. Учасникам дослідження було запропоновано знайти себе на одному з шести рівнів цифрової грамотності. 

Самооцінка рівня цифрової грамотності (усі опитані, n=7450) 

• · Новачок – 2% 
• · Початковий рівень – 17% 
• · Базовий рівень – 43% 
• · Досвідчений користувач – 26% 
• · Спеціаліст – 10% 
• · Експерт – 2% 

Найбільша частка опитаних - 43% - вважають, що знаходяться на базовому рівні, що передбачає користування основними функціями офісних програм Word та Excel та програмами типу Zoom і Skype. 

Більше чверті респондентів відносять себе до досвідчених користувачів, які впевнено користується офісними програмами, онлайн-сервісами, створює навчальні презентації та відеоконтент. 

Щодо конкретних цифрових навичок, то переважна більшість респондентів (86%) вказали регулярне користування електронною поштою та різними застосунками Google. Інші застосунки для дистанційного викладання (як-то Moodle, Padlet, Jamboard) використовують менше ніж десята частина респондентів. 

Ще одним питанням, яке допомагає оцінити рівень цифрової грамотності, є питання про ставлення до цифрових технологій загалом. Цей індикатор ілюструє мотивацію та прагнення до розвитку рівня цифрової грамотності та поглиблення компетенцій. Що є невід’ємною частиною та запорукою процесу підвищення кваліфікації у будь-якій сфері знань. Учасникам дослідження було запропоновано 5 тверджень, які ранжували рівень вмотивованості щодо освоєння сучасних технологій. 

Отже, як показало дослідження цифрова грамотність педагога – це така ж система базових знань, навичок і установок у сфері повсякденного використання цифрових технологій, як і у людей інших професій. 

Американський засновник «цифрової грамотності» Даг Белшоу звертає увагу користувачів на соціально-культурний контекст цифрової грамотності та засвідчує наявність різних моделей цього феномену й виокремлює вісім ключових компонентів як основу якісної взаємодії людини з «цифрою» (культурний, когнітивний, конструктивний, комунікативний, критичний, громадянський, а також упевнене користування та креативність) (рис. на слайді). 

На думку дослідника, не існує єдиної стратегії цифрової поведінки, єдиної цифрової грамотності. Всі ці норми варіюються в залежності від культурних обставин, від соціальних контекстів і навіть від віку користувача. 

Якими ж способами можна формувати цифрову грамотність та розвивати професійну компетентність педагогів сьогодні? 

У рамках реалізації Української цифрової стратегії «Digital Agenda (аджента) 2020» та за підтримки Міністерства цифрової трансформації України створено Національну онлайн-платформу цифрової грамотності «Дія. Цифрова освіта». Мета проєкту – навчити цифрових навичок щонайменше шість мільйонів українців до 2023 року. Першим кроком було опанування навичок з використання сучасних цифрових технологій для організації дистанційного навчання в межах курсу «Ефективні рішення Google для хмарної взаємодії». До його опанування долучилося майже 15 тисяч освітян, із них – 55% учасників отримали сертифікат про успішне проходження курсу. 

Особистий досвід використання дистанційних освітніх технологій допоміг педагогам нашого закладу у контексті роботи, отримати навички використання сучасних інструментальних середовищ, інформаційних технологій, а також співвідносити нові форми організації освітньої діяльності зі своїми потребами та можливостями. Відповідно до практичних напрацювань 

Виникають питання, що ж важливо знати під час роботи з цифровими інструментами? 

По-перше, підкреслюється важливість критичного мислення під час комунікативної взаємодії 

Більшу частину інформації сьогодні ми споживаємо з онлайн-джерел. Навчання цифрової грамотності допомагає вибірково підходити до споживання інформації. Необхідно заохочувати учнів ставити питання, а потім знаходити відповіді, перевіряючи їхню об’єктивність. 

Із метою розвитку комунікативного компонента, як складової цифрової грамотності, до вашої уваги електронний навчально-методичний комплекс «Основи комунікативної культури педагога», який передбачає: 

· розвиток можливостей спілкування в цифрових середовищах, 

· розуміння специфіки понять «комунікація», «інформація», «комунікативна культура», «спілкування» у цифровому просторі. 

У електронному комплексі викладено теоретичний матеріал курсу, наведено практичні завдання із описом способу їх виконання, представлені матеріали, що дозволяють проводити самоаналіз та оцінку засвоєного. (URL: https://chcptucourse.pp.ua/) 

2. Другий напрям, це використання соціальних мереж для навчання та співпраці. 

Наприклад, можна використовувати мережу Twitter — для створення опитувань в дослідницьких цілях або для пошуку експертних джерел, а групи Facebook, Telegram або LinkedIn (динкедин) — для зв’язку та спільної роботи зі своїми колегами. 

3. Ще один важливий аспект становлення цифрової грамотності — це навчитися уникати плагіату, роблячи замітки, використовуючи цитати і належним чином підтримуючи обговорення за посиланнями. 

4. Керування своєю онлайн-ідентичністю є важливий напрям розвитку 

Сьогодні 60% людей має акаунти більш ніж в п’яти соціальних мережах. Яка частина з них думає про свою безпеку в Інтернеті? Незалежно від того, чи свідомо це відбувається чи ні, людина залишає цифровий відбиток та має онлайн-ідентифікацію. Як наслідок, користувачі можуть не приділяти достатньої уваги захисту приватності, наприклад, налаштуванням та політиці конфіденційності. 

5. П’ятим напрямом розвитку є допомога учням щодо самоконтролю 

Адже практика показує, що більшість людей бореться з цифровим відволіканням, яке змушує почувати себе віддаленим і виснаженим та навіть зменшує задоволення від отриманого досвіду. Жонглювання декількома потоками мультимедіа стимулює в учнів багатозадачність. Це не дуже добре. Адже за багатозадачності учні мають більш низький результат навчання. 

Для подолання таких перешкод на онлайн-платформі «Дія. Цифрова освіта» кожен громадянин може безкоштовно опанувати відповідні цифрові навички за новим сучасним форматом – освітні серіали. 

6. Ще одна важлива частина навчання цифрової грамотності — пошук для учнів можливості попрактикуватись. 

Наприклад, під час дистанційної освіти учні, що навчаються за професією «Кухар» Чернігівського центру професійно-технічної освіти мають змогу використовувати інформаційний освітній ресурс професійно-теоретичної підготовки із предметів «Облік, калькуляція і звітність» та «Технологія приготування їжі з основами товарознавства», що є складовою відкритого інформаційного освітнього середовища ПТО Чернігівської області. Матеріал ресурсу містить поурочний формат та контроль. (URL: https://chn.rit.org.ua/). 

7. Наступний крок до розвитку, це вивести здобувачів освіти із зони комфорту. 

Якщо ми хочемо, аби учні стали досвідченими користувачами інтернет технологій, важливо вивести їх зі своєї зони комфорту. Звичайно, для кожного учня це означає щось своє. Наприклад, деякі люди можуть мати досвід спілкування короткими і лаконічними абзацами та хештегами у Twitter або Instagram. Тому їхній вихід із зони комфорту може означати обмін думками у більш поширеному повідомленні. У даному контексті особливий інтерес має створення блогу. 

Сьогодні освітній блог може стати робочим інструментом педагога, оскільки надає унікальну можливість для спілкування та взаємодії усіх учасників освітнього процесу. Як практичний приклад до вашої уваги мій блог «Педагогічний органайзер» як мережевий довідник (https://metod-portfolio.blogspot.com/). 

Основними завданнями цього блогу є: задовольнити потреби та інтереси користувачів щодо постійного підвищення професійної компетентності. 

Сьогодні педагоги чітко усвідомлюють, що створення цифрових ресурсів допомагає в організації всього освітнього процесу: вибудовуванні індивідуальних освітніх маршрутів для учнів, організації самостійної роботи на заняттях і вдома. 

Отже, цифрова грамотність – це навичка, яка надзвичайно важлива та ефективна для педагогічних працівників, що забезпечує можливість зануритися у неповторний світ цифрової реальності. 

І на останок, можна стверджувати, що чим більше інформації, методів та інструментів у своїй роботі використовує вчитель, тим більшим буде ефект від його роботи. Але яким би сучасним комп'ютером і найшвидшим Інтернетом не забезпечити вчителя, найголовніше – це бажання педагога працювати над собою і його здатність творити, вчитися, експериментувати і ділитися своїми знаннями та досвідом, набутими у процесі самоосвіти. 

Вчитися можна різними шляхами, і кожен вибирає собі найбільш прийнятний, але хочеться нагадати слова німецького філософа Дістервега: 

«Ти лише до тієї пори здатний сприяти освіті інших, поки продовжуєш працювати над власною освітою...». 

Електронний навчально-методичний комплекс «Основи комунікативної культури педагога»

Електронний навчально-методичний комплекс «Основи комунікативної культури педагога» (режим доступу: https://chcptucourse.pp.ua/) вміщує короткий зміст спеціального курсу із врахуванням практичних завдань та описом способу їх виконання, що передбачають актуалізацію розвитку комунікативної культури педагогів. Методика викладання спецкурсу спрямована на здобуття слухачами комунікативних знань, умінь і навичок цілеспрямовано й послідовно.

Метою спецкурсу є стимулювання свідомого цілеспрямованого підвищення рівня комунікативної культури педагогів, формування гуманістичної спрямованості, емпатійності, толерантності, рефлексії, креативності та практична підготовка здобувачів до організації позитивної міжособистісної взаємодії в умовах цілісного процесу освіти на практиці.

Даний курс забезпечує цільову інтеграцію комунікативної підготовки і є центральним елементом самоосвіти, технології цілеспрямованого, системного формування та розвитку комунікативної культури педагогів закладів освіти.

У навчально-методичному комплексі розкрито зміст комунікативної культури та ключових компетентностей педагогічних працівників, формування й розвиток яких є складовою професійної кваліфікації педагога. Представлені матеріали, що дозволяють проводити самоаналіз засвоєного матеріалу.

У результаті опанування змісту електронно навчально-методичного комплексу «Основи комунікативної культури педагога» здобувачі освіти – отримають знання щодо змісту, складових, умов забезпечення готовності педагогів до розвитку комунікативної культури, розвинуть уміння адекватно включатися у проблему та бути готовим проявити ініціативу у процесі спілкування з колективом, аналізувати особливості власного спілкування і намічати шляхи розвитку своїх здібностей та професійно-важливих якостей, необхідних для створення ефективної системи комунікації.

Дидактика електронного навчально-методичного комплексу покликана поєднати теоретичне психолого-педагогічне, дидактичне, методичне та особистісно-предметне знання з метою розробки технології засвоєння відповідного предмета, а в перспективі – і виховання через навчальний предмет.

© О. В. Пищик, 2020

Самоосвіта — складова професійного навчання

Педагоги не можуть успішно когось учити, 

якщо водночас ретельно не вчаться самі. 

Алі Апшероні

      Сучасний педагог має бути готовим до змін, що відбуваються в системі освіти, здатним сміливо приймати педагогічні рішення, виявляти ініціативу, творчість. Це пов’язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування освіти.

Немає сумніву, що проблему ефективності, результативності педагогічного процесу можна розв'язати лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кож­ного педагога. 

Педагогічний потенціал — це база педагогіч­них знань, умінь у поєднанні з розвинутою здат­ністю педагога активно мислити, творити, діяти, утілюючи свої наміри в життя, і досягати сплано­ваних результатів. Професійна діяльність викла­дача наповнюється дедалі глибшим творчим зміс­том: йому надана можливість вносити зміни не тільки до окремого уроку, а й навчальної програ­ми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти й упроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів. 

Отже, у викладача з'явилася реальна можли­вість виявити себе справжнім творцем навчаль­ного процесу, реалізувати свій духовний потен­ціал. Нові завдання, поставлені перед сучасним навчальним закладом, вимагають перегляду зміс­ту педагогічної освіти, який є ядром професійної компетентності викладача. Зрозуміло, що освіта не тотожна обсягу засвоєної інформації, а набуті протягом навчання знання й уміння не завжди є запорукою успішної професійної діяльності. 

Тому в закладах освіти у нових умовах потрібен пере­дусім інтелігентний педагог, що володіє необхід­ним фаховим знанням і вмінням, принципами й методами пізнання теорії й практики своєї пе­дагогічної діяльності, усвідомлює шлях до їх на­буття. Тільки за таких умов викладач буде здат­ний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях пе­дагогічної дійсності, критично їх оцінювати й опе­ративно знаходити шляхи подолання суперечнос­тей, що виникають. Тобто сенсом і метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення. 

Ефективна професійна підготовка викладача неможлива без самоосвіти, самовиховання та са­морозвитку. Тобто навчання і самонавчання педа­гога потребує не лише знання ним форм і методів методичної роботи й роботи з книгою, іншими су­часними джерелами інформації, але й розвитку певних особистісних якостей. 

Самовиховання й саморозвиток — це свідома практична діяльність, спрямована на більш повну реалізацію людиною себе як особистості. 

Самовиховання — це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставле­ної мети. З точки зору психології, самовихован­ня — це усвідомлювана діяльність людини, що спрямована на вдосконалення власної особистос­ті, на вироблення позитивних рис, якостей, зви­чок і подолання негативних. 

Професійне самовиховання й саморозвиток — це свідома діяльність, спрямована на удосконален­ня своєї особистості відповідно до вимог професії. 

Особистісний саморозвиток і професійне само­виховання нерозривно пов'язані між собою. Оби­два процеси складні за своєю структурою і здій­сненням, проте оволодіння технологією профе­сійного самовиховання й саморозвитку допоможе педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності й скоротить шлях до майстерності.

Чи потрібна самоосвіта викладачу? 

Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме. 

А. С. Макаренко 

Основним змістом самоосвіти є оновлення й удосконалення знань, що є в спеціаліста, його умінь і навиків із метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а та­кож — і це особливо важливо — вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості. 

Із психологічної точки зору викладачу необ­хідно постійно займатися самоосвітою, оскільки специфіка викладацької праці така, що педагоги: y мають повідомляти істину, яку вони нерідко інтерпретують відповідно до своїх поглядів, що склалися за десять і більше років до момен­ту її повідомлення; 

y мають обмежені в порівнянні з учнями часові можливості для отримання інформації; y мають порівняно обмежене коло спілкування зі своїми однолітками й часто обмежене профе­сійними інтересами середовище спілкування. Через це картина світу, що є у викладача, може не відповідати реаліям, які змінилися, а отже, іс­тотно відрізняється від картини світу, як її сприй­мають учні. Тому самоосвіту викладача слід розу­міти двояко: з одного боку, як постійне поповнення професійної та загальнокультурної інформації, з іншого — як постійне оновлення індивідуаль­ного соціального досвіду в найширшому плані. 

Програма самоосвіти включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з най­більш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, ознайомлення з новими тенденціями та явища­ми культурного життя. Особливо важливе місце займає поповнення знань із предмета, що викла­дається, і ознайомлення з новітніми даними від­повідної науки, розвиток педагогічних, психоло­гічних і методичних знань і вмінь, що можливо лише завдяки читанню відповідної сучасної літе­ратури й періодичних видань. 

Конкретний зміст і форми самоосвіти викла­дача залежать від багатьох обставин: віку, педа­гогічного стажу, місця проживання, предмета, що викладається, індивідуальних інтересів і захоп­лень, віку й рівня підготовленості учнів, з якими викладач працює, атмосфери педагогічного ко­лективу тощо. Самоосвіта викладача — необхідна умова ефективності педагогічної діяльності. Як справедливо вважав К. Д. Ушинський, учитель живе доти, поки він учиться, як тільки він пере­стає вчитися, у нім помирає вчитель. 

Викладач повинен виразно уявляти, що само­вдосконалення — це глибоко інтимний, особистіс- ний процес, який не терпить шаблонів, стереоти­пів, жорстких рамок і директивних указівок. 

Самовдосконалення припускає не просте при­стосування до зовнішніх вимог, а активний розви­ток якостей особистості в професійній діяльності. У будь-якій діяльності виділяють дві сторони — адаптивну й творчу. Адаптація дозволяє фахівце­ві ознайомитися й асимілювати (привласнювати) напрацьовані підходи, що вже є, уміння та нави­ки з арсеналу своєї професії, а самостійна творча діяльність повинна дати йому можливість спробу­вати розвинути власні сили й можливості шляхом виходу за рамки стереотипних дій і способів, на основі цього «рушити вперед» себе і свою профе­сійну діяльність. Актуальною є думка про необхідність постій­ного вдосконалення викладача шляхом невпинної роботи над собою: саме життя поставило на по­рядок денний проблему неперервної педагогічної освіти. Німецький педагог А. Дістервег писав, що для викладача святий обов'язок — «зробити за­вданням свого життя своє виховання». Він ува­жав, що педагог «лише до того часу здатний на­справді виховувати й освічувати, доки сам працює над своїм власним вихованням і освітою». 

Чи стане викладач справжнім педагогом? 

Це залежить від того, як він сам працює над своєю особистістю, які його інтереси, потреби, яка його активність щодо оволодіння науковими знаннями й уміннями, наскільки цілеспрямова­но, свідомо й наполегливо працює над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасно­го спеціаліста. 

Самоосвіта педагога — це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб професійно-технічної осві­ти — додатково до тих, що здобуті в базових на­вчальних закладах. Результат самоосвіти педаго­га віддзеркалюється на розвитку учня (слухача), а не тільки на самовдосконаленні в особистому та професійному плані. 

Вимоги до самоосвіти педагога 

• Самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових, ме­тодичних знань і практичних навичок. 
• Самоосвіта повинна бути неперервною, попов­нення й оновлення нових знань має ґрунту­ватися на попередній професійній підготовці педагога. Систематичність і неперервність цієї діяльності регулюють план та програми само­освіти. 
• Самоосвіта має сприяти оволодінню педаго­гом засобами застосування професійних знань у практичній діяльності. 

Педагогічний словник так визначає поняття самоосвіта: «Самоосвіта, цілеспрямована пізна­вальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галу­зі науки, техніки, культури, політичному житті тощо. В основі самоосвіти лежить цікавість того, хто навчається, у поєднанні із самостійним ви­вченням матеріалу». 

Важливою ознакою самоосвіти викладача є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й про­фесійному плані, а й розвиток учнів. 

! Викладач повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. 

Самоосвітню діяльність викладача можна роз­глядати як сукупність декількох «само-»: 

• самооцінка — уміння оцінювати свої можли­вості; 
• самооблік — уміння брати до уваги наявність своїх якостей; 
• самовизначення — уміння вибрати місце в жит­ті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;
• самоорганізація — уміння знайти джерело пі­знання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність; 
• самореалізація — реалізація особистістю своїх можливостей; 
• самокритичність — уміння критично оцінюва­ти переваги та недоліки власної роботи; 
• самоконтроль — здатність контролювати свою діяльність; 
• саморозвиток — результат самоосвіти. 

Формуючи цю сукупність «само-», можна сві­домо передбачати самоосвітню діяльність викла­дача. 

Таким чином, узагальнена концепція самореа- лізації особистості позначається на підході до су­часних технологій навчання та виховання. 

Загалом самостійну освітню діяшьність вар­то розглядати як засіб реалізації освіти та само­освіти. 

■ Співвідношення між поняттями «освіта», «самоосвіта», «самостійна робота» 

Усвідомлення основних положень вимагає дещо переглянути на сучасному етапі освіти саму мету освіти в навчальному та виховному про­цесі. У визначенні діяльності викладача варто пам'ятати, що основний шлях розвитку люди­ни — це її самореалізація, самобудівництво й роз­виток індивідуальних здібностей. 

Відтворення соціально-історичного досвіду в знаннях, уміннях та навичках забезпечується навчанням, відтворення індивідуальних здібнос­тей досягається в навчанні. Відтворення та засво­єння знань, умінь, навичок повинно максимально відповідати еталону (нормативу). 

Необхідно розглянути умови формування по­треби в саморозвитку та самоосвіті: 

• розширення обсягу пізнавальної інформації та джерел, способів її отримання: збагачення про­грамового матеріалу новітніми фактами та ви­сновками, використання у викладанні різних засобів навчання, використання додаткової літератури, залучення позапрограмових дже­рел інформації; 
• перехід від репродуктивної до творчої діяль­ності: дії за зразком, звичайний переказ мате­ріалу, самостійне доведення, порівняння, ана­ліз, синтез, абстрагування, самостійне творче застосування здобутих знань, розв'язання не­стандартних завдань; 
• урахування пізнавальних можливостей учнів: диференційований підхід до учнів, урахуван­ня їхніх об'єктивних пізнавальних можливос­тей, урахування суб'єктивних уявлень школя­рів про свої можливості; 
• усвідомлення особистої та суспільної й значу­щості самоосвіти й саморозвитку: розкриття значущості загальної середньої освіти, демон­страція значущості системи знань, розуміння значущості кожного окремого завдання, за­няття. 

В основу організації самоосвіти педагога по­кладені такі принципи: 

• систематичність і послідовність самоосвіти; 
• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; 
• взаємозв'язок наукових і методичних знань у самостійній підготовці педагога; 
• комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем; 
• відповідність змісту самоосвіти рівню підго­товки педагога, його інтересам і нахилам. 

Становлення творчого викладача-професіонала повинно відбуватися не стихійно, а за індивіду­альним цілеспрямованим планом самоосвіти. 

Під час складання планів доцільно враховувати такі принципи самоосвіти викладача: 

• принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності); 
• принцип діяльності (практична спрямованість роботи); 
• принцип мобільності (відповідність змісту са­моосвіти рівню професійної компетентності); 
• принцип самореалізації (упровадження в жит­тя своїх внутрішніх можливостей і здібностей); 
• принцип самоорганізації (здатність особистос­ті раціонально організувати свою діяльність)


Складаючи індивідуальний план самоосвіти, педагог має чітко визначити мету, спрямовану на глибоке та свідоме оволодіння знаннями, усві­домлювати необхідність обраної теми, правиль­но визначати матеріали для самостійних занять, дотримуватися систематичності та послідовності в самостійній роботі, здійснювати постійний са­моконтроль. 

Перший крок — пізнання самого себе 

Працюючи над собою, можна побачити, що ба­гато перешкод в особистому розвитку лише здава­лися нездоланними. Пізнати себе можна за допо­могою таких прийомів: 

• засвоюючи новий досвід, спробуйте провес­ти уроки в новому, не властивому вам стилі; навіть коли ваш експеримент буде невдалим, він допоможе вам виявити ваші потенціальні можливості; 
• записуйте свої думки на папері, пізніше «озна­йомтеся» з ними; інколи це дає дивний, неспо­діваний результат («Оце я дав!»); 
• приєднуючись до групи індивідуального роз­витку, приєднуйтеся до таких, як і ви; тоді ви матимете спільне «ноу-хау»; 
• слухайте лекції та беріть участь у дискусіях; y у пошуках фізичних перешкод виявляйте фі­зичну активність (ранкова гімнастика, фізич­на праця, прогулянки) — цим ви посилюєте свої можливості; 
• читайте (більше читайте про те, що відкриває вас, про психологію індивідуального розвитку); y розмовляючи з родичами та друзями, напо­лягайте на серйозній розмові, нехай вашими співрозмовниками будуть і колеги. 

Працюючи над методичною темою (проблемою), необхідно використовувати не тільки рекомендації педагогічної теорії, особистий практичний досвід, а й багатий досвід педагогічного колективу на­вчального закладу. На педагогічних і методичних радах, засіданнях методичних комісій іде методич­ний пошук, під час якого педагоги отримують ба­гату інтелектуальну поживу для роздумів, учать­ся аналізувати процес навчання та виховання. 

Вимоги до організації самоосвіти педагогів 

1. Зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога. Результатом самоосвітньої роботи педагога має стати поліпшення якості викла­дання предмета, виховання та розвиток учнів за допомогою предмета. 

2. Систематичність і послідовність самоосві­ти, неперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту та форм самоосвіти. Для педагогів-практиків принцип неперервності має проявлятися в трьох напрямах: теоретична підготовка зі своєї спеціальності; практичне вдосконалення методів навчання та виховання учнів; вивчення результатів свого психолого- педагогічного впливу на учнів (слухачів). 

3. Комплексний підхід до добору змісту й ор­ганізації обраної теми з самоосвіти. Упрова­дження принципів комплексності дає педаго­гам змогу не замикатися на одній галузі знань (наприклад, методичній), а орієнтуватися на вивчення різних галузей науки: педагогіки, психології, фізіології, соціології, філософії, політології тощо, а також нових виробничих технологій, матеріалів, на досягнення науки і техніки. 

4. Індивідуальний характер самоосвіти — найгнучкіша форма здобуття знань педагогом. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості пе­дагога, наявності в нього професіонально ваго­мих якостей, умовам його педагогічної роботи, його реальним можливостям, спрямованості його професійних інтересів, ступеню свідомос­ті щодо необхідності самоосвіти для себе та користі її для практичної педагогічної роботи. Індивідуальний характер самоосвіти не ви­ключає і колективних форм роботи. 

5. Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі закладу освіти, міста, області, країни. Саме цим ство­рюються можливості для об'єктивного аналізу досягнень і недоліків у освітній діяльності із позицій сучасних вимог обміну досвідом, зближення з наукою, що допоможе самому педагогу кра­ще зрозуміти сутність своєї роботи. 

6. Створення в закладі освіти певних умов спонукає педагогів звертатися до нових мето­дичних досягнень найкращого педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування та аналіз відкритих уроків, показ позаурочної роботи з учнями, напрацювання етичних і профорієн­таційних бесід, виступи перед роботодавцями, соціальними партнерами тощо. 

7. Завершеність самоосвітньої роботи на кожно­му її етапі (участь у семінарі, інформація на засіданні методичної ради, складання рефера­ту або доповіді, участь у педагогічних читан­нях, практичних конференціях, публікація у фаховому виданні тощо). 

►► Далі буде

Пищик О. В. Самоосвіта – складова професійного зростання // Науково-методичний журнал «Педагогічна майстерня». 2011. №9(9). С. 10-14.

ІКТ та сучасний урок: методика проведення і результативність

Йти вперед — означає втратити душевний спокій.

Залишатися на місці — означає втратити себе.

У найвищому розумінні рух уперед означає пізнання.

Практичне використання ІКТ в Чернігівському центрі ПТО

Комп’ютерні тренажери

Комп’ютерні тренажери можна використовувати для попереднього практичного відпрацювання навичок поводження з небезпечними речовинами або приладами.

Професійно-практична підготовка, професія «Пекар»  при вступному інструктажі на уроці за темою «Технологічне обладнання і устаткування пічного відділення» використала мультимедіа для створення віртуального пульту керування хлібопекарською піччю.

Автоматизовані навчальні системи

Автоматизовані навчальні системи, побудовані на основі мультимедіа - технологій є на сьогодні одним із найбільш ефективних засобів навчання. Саме тут повною мірою реалізується давній, але до сьогодні правильний принцип методики викладання: краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Комбіноване використання комп’ютерної графіки, анімації, живого відеозображення, звуку, інших медійних компонентів – усе це надає абсолютно унікальну можливість зробити предмет, що вивчається, максимально наочним, а тому зрозумілим та доступним.

Навчальні фільми

Навчальні фільми відтворюють ті чи інші процеси як у вигляді реальних спеціальних зйомок, так і тривимірної комп’ютерної графіки.

Професійно-практична підготовка, професія «Продавець непродовольчих товарів» при вступному інструктажі на уроці за темою «Продаж меблів» майстром в/н було власноручно знято відеоситуацію у меблевому магазині для відпрацювання практичних умінь та навичок перед виходом на робоче місце. 

Мультимедіа-презентації

Мультимедіа-презентації – це один із найбільш функціональних та ефективних засобів під час проведення лекцій, семінарів, наукових конференцій тощо. 

- Професійно-теоретична підготовка, професія «Офіціант. Бармен» для проведення лабораторно-практичних робіт з предмету «Дизайн підприємств ресторанного господарства» викладачем по темі «Мистецтво сервіровки. Складання серветок» для наочного вивчення було розроблено мультимедіа-презентацію. 

- Професійно-теоретична підготовка, професія «Офіціант. Бармен» для проведення лабораторно-практичних робіт з предмету «Кулінарна характеристика страв» викладачем з теми «Кулінарна характеристика солодких страв і напоїв» для наочного вивчення було розроблено мультимедіа-презентацію з демонстрацією слайдів по темі «Асортимент та особливості подавання солодких страв». 

- В процесі роботи над ІКТ і їх використання на уроках накопичувалось достатньо матеріалу з різних джерел, а справа з сучасними професійними підручниками бажає бути кращою. І викладачі спробували систематизувати матеріал. Таким чином був створений електронний посібник «Технологія приготування коктейлів та напоїв. Дизайн їх оформлення». 

Відеодемонстрації 

Необхідно сказати декілька слів про місце наочних інтерактивних засобів у сучасному освітньому процесі. По-перше, відеодемонстрації та інші мультимедійні засоби зовсім не можуть замінити справжній, «живий» технологічний експеримент. Але в тих випадках, коли на уроці справжній експеримент із різних міркувань неможливий, то для безпосереднього спостереження на уроці, цю недостатність інформації може замінити відеодемонстрація. Тому відеодемонстрації є не заміною реального експерименту, а новою складовою частиною засобів наочності й доповнення в системі освітнього експерименту. 

Під час проведення тижня МК кулінарних дисциплін один із заходів був присвячений «Японській кухні», а саме приготування суші. Майстер-клас було проведено кухарем, який спеціалізується на Азіатській кухні. Весь технологічний процес було знято на відео і зараз використовується викладачами спецдисциплін під час вивчення технології приготування страв з морепродуктів. 

Комплексне використання мультимедіа засобів під час уроку.

Методична розробка уроку з мультимедійним супроводом.

Цей урок проведено в міжатестаційний період з предмету «Технохімічний контроль хлібопекарського виробництва», професія «Пекар». Тема уроку: «Показники якості хлібобулочних виробів» 

Під час проведення уроку було використано структуру комбінованого уроку з використанням мультимедійних технологій. Тому що протягом 45 хвилин відбувається й перевірка домашнього завдання, і опитування, і процес засвоєння нового матеріалу, і його закріплення, і пояснення домашнього завдання. 

Мета мультимедійного уроку – стимулювати інтерес учнів до вирішення певних проблем, що передбачають володіння певною сумою знань, та через навчальну діяльність, яка передбачає розв’язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань. 

Під час проведення уроку за темою «Показники якості хлібобулочних виро­бів» (предмет «Технохімічний контроль хлібопекарського виробництва», профе­сія «Пекар») викладачем було використано структуру комбінова­ного уроку з використанням мультиме­дійних технологій. 

Протягом 45 хвилин відбувається й перевірка домашнього завдання, і опитування, і процес засвоєння нового ма­теріалу, і його закріплення, і пояснення домашнього завдання. 

Мета мультимедійного уроку — сти­мулювати інтерес учнів до розв'язання певних проблем, що передбачають во­лодіння певною сумою знань, і через навчальну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, по­казати практичне застосування набутих знань. 

Робота під час уроку включала кілька етапів: 

• створення психологічної атмосфери уроку під час організаційного етапу, за якої досягається успіх навчальної діяльності; 
• оцінювання базових знань учнів під час пе­ревірки домашнього завдання (навчальний відеофільм «віртуальна екскурсія на хлібо­завод»); 
• оголошення учнями теми й завдання уроку (мультимедіа-презентація); 
• ознайомлення з новою інформацією відбувало­ся під час етапу засвоєння нових знань; 
• етап закріплення нових знань проводився за до­помогою «тест-вікторини» (робота в командах); етап інформування учнів про домашнє завдан­ня, інструктаж із його виконання.

Головне — це організація учнів та закріплення досягнутих успіхів і подолання допущених недолі­ків у наступній роботі. 

Можна зробити наступні висновки про засто­сування мультимедіа-технологій під час проведення уроку за темою «Показники якості хлібобулочних виробів». По-перше, підвищується мотивація учнів до навчальної діяльності, про це свідчить заповнена наприкінці уроку картка спостережень знань учнів (із 25 осіб 9 учнів показали високий рівень знань, а решта — достатній.) По-друге, відбувається акти­візація діяльності учнів. 

Ще одна з переваг використання мультимедіа — самостійне здобуття учнями додаткових знань. 

На сьогоднішній день ми маємо замислитися над тим, що чекає наших учнів. Відомо, що майбутнє зажадає від них величезного запасу знань в області сучасних технологій. Сьогодні вже 60 % пропозицій про роботу вимагають мінімальних комп'ютерних знань, і цей відсоток зростатиме. Але підготовка молоді до майбутнього полягає не лише у формуванні «готовності працювати». Учні мають освоїти нові життєво необхідні навички у зв'язку з тим, що сучасні інформаційні технології все глиб­ше проникають у наше життя. Інформаційний об'єм глобальної комп'ютерної мережі Інтернет настільки великий, що вміння витягувати з такого великого обсягу потрібний блок виходить на перший план. 

Одна з істотних змін у структурі освіти може бути охарактеризована як перенесення центру тяжіння з навчання на учення. Це не звичайне «натаскування» учнів, не екстенсивне збільшення знань, а творчий підхід до навчання всіх учасників освітнього процесу, і перш за все, його основного традиційного тандему: викладач — учень. Необхід­ність створення ситуації взаємодії і взаємної відпо­відальності. Тільки за наявності високої мотивації всіх учасників освітньої взаємодії можливий пози­тивний результат мультимедійного уроку.

Пищик О. В. Інформаційно-комунікаційні технології та сучасний урок.  Науково-методичний журнал «Педагогічна майстерня». 2011. №2. С. 27–29.

Інформаційно-комунікаційні технології та сучасний урок

Учитель готується до найкращого уроку все життя. 

Така духовна і філософська основа професії 

і технології нашого труда: 

щоб дати учням іскорку знань, 

учителю потрібно увібрати ціле море світла. 

В. Сухомлинський

Одним із пріоритетних напрямків реформування освіти на сучасному етапі є розробка й упровадження ікт у навчальний процес та в управління освітою. це викликало зміни у сфері освіти і вимагає від усіх учасників процесу освоїти інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). 

Щоб викладачі краще усвідомили свою роль, вони повинні розуміти, які саме зміни відбуваються. У більшості закладів освіти інформація доступна; викладачам потрібна можливість знаходити цю інформацію, обговорювати її та обмінюватися думками з колегами. 

У доповіді маємо висвітлити такі моменти: 

• підвищення рівня теоретичної та методичної підготовки педпрацівників; 
• систематизація та поглиблення теоретичних і практичних знань з обраної теми; 
• удосконалення досвіду самостійної творчої роботи; 
• подальший розвиток навичок самоосвіти. 

Що найперше ми маємо пам'ятати про урок? 

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний конкретний викладач визначає для себе форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій методиці, якій він віддає перевагу. Саме на уроці відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості. 

Урок — це логічно закінчений, цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально- виховного процесу. Водночас — це дзеркало загальної педагогічної культури викладача, мірило його інтелектуального скарбу, показник його кругозору, ерудиції. 

Упродовж попередніх років змінилося багато педагогічних цінностей. з'явилися не тільки нові завдання, а й нові засоби навчання. головне, що сьогодні урок розглядають не тільки як діяльність викладача чи як форму навчання, а й як діяльність учня. 

• Урок — це жива клітина освітнього процесу. 
• Урок — не самоціль, це лише інструмент виховання й розвитку особистості. 
• Урок — система соціальна, що може існувати лише за взаємодії викладача з учнями та учнів одне з одним. 

Складність феномена під назвою «урок» полягає в тому, що він, відбуваючись у закладі освіти, дуже міцно пов'язаний із педагогічними процесами закладу. 

Що ж являє собою мета окремо взятого уроку? 

Вона має триєдину структуру і складається з трьох взаємопов'язаних аспектів: пізнавального, розвивального й виховного. Мета — це заздалегідь запрограмований результат, який людина має отримати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності. 

Чи не основна частина всіх помилок у навчанні, вихованні та управлінні закладом освіти спричинена нечітким уявленням мети діяльності, прорахунками в її формулюванні. згадаємо: «ніщо так гарно не запам'ятовують учні, як помилки своїх викладачів». 

Тому тут треба проявити свій талант. А талант — це здатність робити те, чого нас ніхто не вчив. 

Краса — це все те, на що дивляться з любов'ю. Тож любов учня треба завоювати. для цього треба використовувати хоч якусь «родзинку», «місток» до серця дитини на кожному уроці. і однією із таких родзинок є ІКТ: мультимедіа й комп'ютери. 

Використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. 

Саме новітні розробки в навчанні із застосуванням комп'ютерних технологій і методів у сукупності називають мультимедіа. Арсенал мультимедіа- технологій складається з анімаційної графіки, відеофільмів, звуку, інтерактивних можливостей, використання віддаленого доступу і зовнішніх ресурсів, роботи з базами даних тощо. 

Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання. 

Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах уроку: 

• під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу; 
• під час пояснення нового матеріалу як ілюстрації; 
• під час закріплення й узагальнення знань; 
• для контролю знань. 

Серед величезного різноманіття освітніх мультимедійних систем умовно можна виокремити засоби, які є найбільш ефективними на уроках: 

• комп'ютерні тренажери; 
• автоматизовані освтні системи; 
• навчальні фільми; 
• мультимедіа-презентації; 
• відеодемонстрації. 

Отже, застосування мультимедійних засобів навчання надає уроку специфічної новизни, яка за змістом і формою викладення має можливість відтворити за короткий час великий за обсягом матеріал, а також подати його в незвичному аспекті, викликати в учнів нові образи, деталізувати нечітко сформовані уявлення, поглибити здобуті знання. 

Нові інформаційні технології навчання надають потужні й універсальні засоби отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання різноманітної інформації, полегшують виконання рутинних, технічних, нетворчих операцій, пов'язаних із дослідженням різних процесів і явищ або їх моделей, розкривають широкі можливості щодо істотного зменшення навантаження під час навчально-пізнавальної діяльності. 

І ця діяльність, результати якої приносять задоволення, стимулюють бажання працювати, набувати нових знань, природно, приваблює учнів. 

Попередні намагання проводити навчання за допомогою комп'ютерних програм, що здійснювалися ще на початку та в середині 80-х років, закінчилися невдачею. Недосконалість програмових засобів не дозволяла отримати явну перевагу комп'ютерних технологій перед традиційними формами навчання. до того ж комп'ютер не був доступним засобом навчання. ні викладачі, ні учні не були готові сприйняти комп'ютер як регулярний навчальний засіб. 

Наразі ситуація змінилася: сучасні персональні комп'ютери і програми дозволяють не тільки організовувати найпростіші тести, але й моделювати навчальні ситуації за допомогою анімації, звуку, фотографічної точності. 

Які ж існують способи комп'ютерного навчання? 

Найприродніша форма роботи викладача — урок. Урок, де як технічний засіб навчання використовується комп'ютер, можна назвати уроком з комп'ютерною підтримкою (УКП). Такі уроки мають ще одне важливе теоретичне питання: для яких категорій учнів комп'ютерні технології можуть дати найбільший ефект, а для яких використання комп'ютера не приводить до значних змін результатів навчання. 

Однак використання комп'ютера в навчанні не обмежується уроками з комп'ютерною підтримкою. уроки навіть не найважливіша частина цього процесу. 

Реальна перспектива — використання домашнього комп'ютера як навчального засобу, самостійна навчальна діяльність, Активне втручання викладача в домашню освіту через персональний комп'ютер за дистанційного навчання. 

Недоліків у комп'ютерного навчання не менше, ніж переваг. Відмовлятися від комп'ютера не можна, але не можна й зловживати комп'ютеризацією. Потрібно виробити критерії корисності використання комп'ютерів на уроці для кожної вікової групи з окремих тем, критерії оцінювання програмових засобів. 

Зрозуміло, що та чи інша комп'ютерна технологія потрібна, якщо вона дозволяє досягти таких результатів навчання, яких не можна отримати без її використання. 

Які ж особливості уроку з комп'ютерною підтримкою? 

Слід відзначити: крім звичайної, урок із комп'ютерною підтримкою має ще й технологічну мету. головною особливістю такого уроку є те, що діалог викладача з учнем відбувається через комп'ютер, який виступає в ролі третього компонента навчання, індивідуального для кожного учня. 

Можна виділити три основні задачі, які необхідно розв'язати для успішного проведення комп'ютеризованого уроку: 

• дидактичну, 
• методичну 
• організаційну.

Під дидактичним забезпеченням розуміють навчальні матеріали уроку, конкретну освітню програму й апаратуру. 

Методична задача — визначення прийомів використання комп'ютерів під час викладання теми, аналізу результатів уроку і постановки наступної навчальної мети. 

Організаційна задача, яка легко вирішується під час традиційного уроку, стає головною. вона полягає в тому, щоб виробити і закріпити в учнів навички роботи з освітньою програмою, організувати роботу учнів із комп'ютером, уникаючи їх перевантаження й нераціонального використання часу. 

Розглянемо деякі фактори, які мають найбільший вплив на побудову уроку: 

• методична мета і тип уроку, який нею визначається (пояснення нового матеріалу, закріплення, узагальнення матеріалу, проміжний контроль тощо); 
• кількість учнів у групі й кількість комп'ютерів у навчальному кабінеті; 
• гігієнічні вимоги до роботи учнів за комп'ютером; 
• рівень комп'ютерної підготовки групи; 
• готовність учнів до нового виду навчальної діяльності (від того, наскільки учні добре володіють прийомами роботи з комп'ютерними програмами, залежить темп і успіх уроку). 

Потрібно пам'ятати, що основна перевага, яку комп'ютер дає на уроці, полягає в тому, що учень сам визначає темп роботи з програмою. 

Викладач не може керувати комп'ютерним уроком за допомогою голосу. вихід із цієї ситуації в тому, що учень отримує програму дій на урок. 

Програма дій може бути представленою в різних формах. Для технологічно слабких учнів, які недостатньо добре вміють працювати з комп'ютером, краще запропонувати віддрукований на папері план. 

Для решти учнів можна підготувати спеціальний файл, який можна переглядати за допомогою текстового редактора. 

На уроках із комп'ютерною підтримкою не слід принижувати значення традиційного робочого зошита. Під час вивчення будь-якого матеріалу за допомогою комп'ютера потрібні визначення, правила, властивості й теореми необхідно записувати в зошит, як на традиційному уроці. 

Розглянемо найменш сприятливу ситуацію: група, з якою доведеться працювати, неоднорідна за навчальною підготовкою, технологічно готова погано. 

Учнів можна розбити на три групи. Кожній групі потрібно підготувати невеличке програмне завдання, яке розраховане на 10-12 хв. самостійної роботи з комп'ютером. 

До уроку кожен учень знає номер свого комп'ютера (комп'ютери в аудиторії мають бути пронумеровані). один і той же номер повідомляється трьом учням, що належать до різних підгруп: 

1. Учні з високим рівнем знань. 
2. Учні із середніми знаннями. 
3. Учні зі слабкою підготовкою.

З точки зору викладача урок можна представити у вигляді схеми.

Отже, урок складається з п'яти етапів. Перший етап: організаційний момент, постановка мети — починається для всіх одночасно. А ось зміна етапів для кожного учня індивідуальна. Учні другої і третьої підгруп знають послідовність роботи за комп'ютером. Як тільки учень першої підгрупи звільнив комп'ютер, за нього відразу сідає учень другої підгрупи, а потім — третій. Сильні учні звільняють робоче місце, як правило, раніше. Викладачеві доведеться прослідкувати за тим, щоб учні другої групи не затримувалися за комп'ютером надто довго.Зате слабкі учні в результаті отримують більше за всіх часу для роботи з комп'ютерною програмою. 

Така схема побудови уроку з успіхом виправдовує себе. на такому уроці викладач виступає в якості консультанта, а не в якості «джерела знань». 

Якщо в групі є учень, який має міцні навички роботи з комп'ютером, можна залучити його до проведення уроку як технічного консультанта. 

Набуває поширення концепція компетентнісного підходу в освіті, що є основою змістовних змін із забезпечення відповідності освіти запитам і можливостям суспільства періоду інформатизації та глобальної масової комунікації. У системі безперервної освіти дорослих компетентність є однією з основних характеристик результативності освіти в ланцюжку понять «письменність — компетентність — культура — менталітет».

Виділення ІКТ-компетентності як окремої складової професійної компетентності викладача обумовлено активним використання ікт у всіх сферах людської діяльності, зокрема й у навчанні. 

У науковій літературі поняття ІКТ-компетентності має різноманітне трактування. Наприклад, О.Шилова та М. Лєбєдєва визначають ІКТ-компетентність «як здатність індивіда вирішувати навчальні, життєві, професійні задачі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій».

Згідно з науковими положеннями, ІКТ-компетентність викладача можна представити за такою схемою. 

ІКТ-компетентність педагога

Ціннісно-мотиваційний компонент включає потреби в удосконаленні та здійсненні педагогічної діяльності, спрямованої на передачу суми знань і розвиток особистості учнів. 

Рефлексійний компонент — аналізування своїх психологічних особливостей та природних педагогічних задатків. Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності викладача визначається ставленням викладача до себе й світу, до практичної діяльності та її здійснення. 

Когнітивний компонент — фонові знання, пов'язані з навчальним предметом і отримані до його вивчення з різних джерел. 

Когнітивний компонент повинен забезпечити вільне володіння викладачем навичками опрацювання інформації. 

Конативний компонент — потреба в поглибленні, розширенні, систематизації накопичених раніше знань, мотиви навчання, самостійно продумані цілі вивчення наукової дисципліни. 

Афективний. компонент — це емоційно-оцінювальне ставлення до предмета, його привабливість для суб'єкта навчальної діяльності 

Діяльнісний компонент — відповідність знань, умінь, навичок та їх реалізація в практиці. Діяльнісний компонент — це активне застосування інформаційних технологій і комп'ютера як засобів пізнання й розвитку ІКТ-компетентності в професійній діяльності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей в учнів. 

Методичні джерела пропонують певну градацію викладачів, які використовують комп'ютер у роботі. при цьому чітко можна виділити п'ять рівнів такого користувача (рис. 1). 

Рис. 1. Градація викладачів, які використовують комп'ютер у роботі 

Рівень перший — ВИСОКИЙ СТАРТ. Використання комп'ютера в якості «друкарської машинки з пам'яттю»; більш-менш регулярна підготовка з його допомогою найпростіших дидактичних матеріалів, планів уроків, планування тощо; створення списків і картотек, шаблонових форм; формування адекватного ставлення до робіт учнів, створених у комп'ютерному вигляді; елементарна систематизація документів у домашньому комп'ютері. 

Рівень другий — ВІДКРИТТЯ можливостей. досягнення даного рівня нерозривно пов'язане з виходом в інтернет. можливе виділення проміжного етапу — знайомство з тематичним навчальним програмовим забезпеченням. використання комп'ютера на уроках і в позаурочній діяльності створює педагогу славу людини передової й прогресивної. учні з більшою повагою ставляться до викладачів, які володіють комп'ютером, зростає авторитет такого викладача і в очах колег. Саме на цьому етапі викладач починає залучати учнів до участі в дистанційних олімпіадах і конкурсах. 

Рівень третій — НА ШЛЯХУ ДО ТВОРЧОСТІ. Викладач починає опановувати технології «творіння»: йому стають доступними основні елементи програм MS Power Point, MS FrontPage, MS Publisher. У руки педагога потрапляють інструменти, використовуючи анімаційні можливості яких, він істотно може підсилити ефективність свого заняття. До застосування цих програм на уроці викладач уже починає виступати авторитетним консультантом у внутрішньо-навчальних проектах. Для третього рівня характерні також спроби створення електронної бібліотеки викладача й проектів із написанням декількома педагогами загального навчального посібника. 

Рівень четвертий — ПЄРШІ УРОКИ. Поступово нові інформаційні технології починають з'являтись і на «його величності» уроці. Важливо, що для викладача вже навряд чи можливий рух у зворотну сторону. навпаки, виникає проблема систематизації створюваного матеріалу вже на якісно новому рівні. 

Рівень п'ятий — ПОШУКИ СИСТЕМИ. Для педагога стає професійно необхідним навчитися сполучати власний викладацький стиль із тими технічними можливостями, які надають йому нові інформаційні технології. 

Ще один із ступенів реалізації ІКТ-компетентності викладача й розвитку пізнавальної активності учнів — це використання мультимедійних технологій, які дають змогу підвищити активність і привернути увагу учнів до навчання. 

Урок із використанням мультимедійних технологій стає цікавішим для учня, а тому й ефективнішим для засвоєння знань, поліпшується рівень унаочнення навчального матеріалу на уроці. 

Кількість мультимедійної підтримки уроку може бути різною: від кількох хвилин до використання мультимедіа впродовж цілого уроку. Під час уроку з мультимедійною підтримкою істотно змінюється роль викладача, який виступає передусім організатором, координатором пізнавальної діяльності учнів. 

Проведення уроку з мультимедійною підтримкою зовсім не означає, що викладач позбавлений можливості маневрувати або імпровізувати. можливо, досвідченіший викладач подібний урок проведе цікавіше й динамічніше, ніж його молодий колега, але урок з мультимедійною підтримкою зменшить кількість помилок у проведенні занять навіть викладачем-початківцем. 

На уроці з метою максимальної візуалізації освітнього процесу краще використовувати один комп'ютер і мультимедійний проектор. Це розв'язує багато проблем, пов'язаних із використанням комп'ютерної техніки: 

• використання проектора дає змогу ефективніше керувати навчальним процесом. Коли викладач повертається до дошки, він мимоволі втрачає контакт із аудиторією, інколи навіть чує шум за спиною. У режимі мультимедійного супроводу вчитель може постійно бачити реакцію учнів, вчасно реагувати на ситуацію, що змінюється; 
• проблему збереження здоров'я учнів (великий екран знімає проблему обмеження роботи учня перед екраном монітора). 

Згадаємо слова К. Ушинського: 

«Детская природа ясно требует наглядности. Учите ребенка каким-нибудь пяти неизвестным ему словам, и он будет долго и напрасно мучиться над ними; но свяжите с картинками двадцать таких слов — и ребенок усвоит их на лету. вы объясняете ребенку очень простую мысль, и он вас не понимает; вы объясняете тому же ребенку сложную картину, и он вас понимает быстро... Если вы входите в класс, от которого трудно добиться слова, начните показывать картинки, и класс заговорит, а главное, заговорит свободно...». 

Використання на уроках комп'ютерів має свої плюси та мінуси. Плюси впровадження інформаційних технологій уже розглянуто. 

Які ж мінуси цього впровадження? 

Звісно, підготовка викладача до такого уроку — це трудомісткий процес, який потребує навичок володіння комп'ютерною технікою, а також більше часу для підготовки. як відомо, доступ до технічних засобів у викладача-предметника більш обмежений, ніж у викладача інформатики. 

Виникає запитання: як часто можна використовувати комп'ютер на уроках з інших предметів, крім інформатики, адже урок із використанням інформаційних технологій відрізняється від традиційного? 

Відповісти на таке запитання однозначно дуже складно. 

По-перше, усе залежить від можливостей конкретного викладача, тобто від кількості уроків, які він зможе підготувати і провести з використанням інформаційних технологій. це визначають специфіка предметної галузі, зміст конкретного уроку, дидактичні можливості програмних засобів, створені для цього предмета, якості технічних засобів та володіння ними викладача. 

По-друге, це залежить від необхідності проведення такого уроку. можливо, що проведення уроку з конкретної теми буде ефективнішим у традиційній формі, тому не слід його перевантажувати технічними засобами. Аргументами дня проведення такого уроку можуть бути: дефіцит джерел навчального матеріалу, можливість демонстрування в мультимедійній формі унікальних інформаційних матеріалів (картин, рукописів, відеоматеріалів тощо), візуалізація досліджуваних явищ, процесів тощо. 

Підготовка мультимедійного уроку потребує ретельнішої підготовки, ніж традиційний урок. Сценарій уроку, його режисура — важлива складова підготовки до такого заняття. 

Розробка уроку з використанням інформаційних технологій можлива тільки за наявності певного електронного ресурсу, або педагогічного програмного засобу, або власної презентації, або матеріалів із мережі інтернет (викладач повинен мати можливість виходу в Інтернет). 

Отже, готуючи навчальний епізод (кадр) і розглядаючи його як дидактичну одиницю, розробник повинен чітко уявляти, що він має на меті, якої саме навчальної мети хоче досягти. 

Як би ретельно не було розроблено мультимедійний урок, багато що залежить від підготовки викладача. Проведення такого заняття схоже на роботу ведучого телевізійної передачі. Викладач мусить не тільки впевнено володіти комп'ютером, знати зміст уроку, а й вести його в хорошому темпі, невимушено, постійно залучаючи учнів до пізнавального процесу. Необхідно продумати зміну ритму, урізноманітнити форми навчальної діяльності, забезпечити позитивний емоційний фон уроку. 

Отже, для розв'язання багатьох навчальних і виховних завдань нам необхідно будувати педагогічну діяльність таким чином, щоб на запитання про доцільність використання інформаційних технологій у освітньому процесі позитивних відповідей було більше, ніж негативних. 

► Далі буде

1.     Пищик О. В. Інформаційно-комунікаційні технології та сучасний урок. Науково-методичний журнал «Педагогічна майстерня». 2011. №1. С. 15–20.