Тренінг "Розвиток комунікативної культури педагога"

Щастя - це коли тебе розуміють.
к/ф «Доживемо до понеділка»

Кожен з нас по-своєму розуміє місце і роль спілкування в своєму особистому та соціальному житті – хтось цінує інформацію, отриману від інших людей; хтось надає перевагу спілкуванню про важливі і необхідні речі для соціуму; деякі люблять говорити про себе, а хтось – слухати інших. Але кожна людина розуміє необхідність і цінність самого процесу спілкування – з собою, іншими або всім оточуючим … Але здатність говорити і слухати не відображає повністю весь багатогранний і завжди непередбачений процес комунікації між людьми. Тому цей тренінг призначений для тих, хто любить і хоче спілкуватися, хоче удосконалюватися в своїй комунікативній культурі, прагне придбати нові методи і техніки спілкування.
Кожен отримає можливість спробувати себе у звичних та незвичних ситуаціях комунікації, побачити достоїнства і недоліки комунікативних технік та прийомів, подивитися на процес спілкування під новим кутом.

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІВ

Мета тренінгу: опанування педагогами прийомів ефективного спілкування через ігрові методи навчання й техніку активного слухання.

Завдання тренінгу:

• розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;
• відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми;
• набуття навичок активного слухання;
• активізація процесу самопізнання і само актуалізації;
• розширення діапазону творчих здібностей.

Спілкування людей між собою – надзвичайно складний процес. Неефективність у спілкуванні може бути пов`язана з повною або частковою відсутністю певного комунікативного уміння. Труднощі, які виникають у спілкуванні в конкретній ситуації, можуть бути спричиненні недостатнім самоконтролем, наприклад через невміння впоратися з перевантаженням, імпульсивністю, агресією тощо. Кожний з нас вчиться володіти собою, набуваючи досвіду, часто на помилках і розчаруваннях.
Чи можна навчитися спілкуватися, використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це можна за допомогою гри.
Гра – це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування, у процесі якого людина набуває певного досвіду. До того ж, роблячи помилки в штучній ситуації спілкування, людина не відчуває відповідальності, а в реальному житті – так. Це дає змогу більше пробувати, шукати ефективні форми взаємодії і не боятися «поразки».
Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки збоку, порівняти себе з оточенням і скоригувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам`ятати, що набагато легше помітити помилки, неточності у спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, учнів, ніж власні.

Мозковий штурм "Спілкування" Мета: визначити рівень знань щодо феномену спілкування.
Час – 10 хвилин, обладнання – аркуші А-1, дошка.
Ведучий звертається до групи із запитанням "З якими поняттями, емоціями пов'язане для вас поняття спілкування?". Усі варіанти відповідей фіксуються на дошці або на аркуші А-1. Після цього пропонує поділити названі риси на конструктивні і деструктивні. У процесі мозкового штурму учасники можуть висловитися щодо різних класифікацій рис.

Мозковий штурм "Чинники ефективного спілкування"
Мета: визначити чинники ефективного спілкування.
Час – 10 хвилин, обладнання – аркуші паперу А-1, дошка.

(На початку заняття ведучий може запропонувати учасникам оцінити свої комунікативні навички і уміння. Ведучий малює на дошці чи вивішує заздалегідь підготовлений малюнок «сходи комунікативної майстерності». Лівий край – майстер комунікації, правий – рівень майстерності. Завдання - знайти своє місце на цих сходах і стати туди, відповідно своїх міркувань. По завершенню роботи учасники групи обговорюють вправу.
Успішність заняття багато в чому залежить від мотивації навчання й ефективного спілкування. Вироблення мотивації може відбуватися за допомогою різних завдань, а саме: проведення рольової гри на професійно значущу тему, перегляд відеозапису групової дискусії з подальшим обговоренням, програвання особистих проблем під час тренінгу.
Пропонуються рольові ігри. Правила групи.)

ПОЧАТКОВІ ВПРАВИ
«Візуальне відчуття»
Мета: удосконалення перцептивних навичок сприйняття й представлення один одного.
Хід вправи. Усі сідають колом. Ведучий просить, щоб кожен уважно подивився на обличчя інших учасників. Через 2-3 хвилини всі закривають очі і намагаються уявити собі обличчя інших учасників групи. Вподовж 1-2 хвилин потрібно фіксувати в пам`яті обличчя, яке вдалося найкраще уявити (запам`ятати). Після виконання вправи група обговорює свої відчуття й повторює вправу.
Завдання: кожний учасник групи намагається відтворити в пам`яті якомога більшу кількість облич учасників тренінгу.

«Через скло»
Мета: встановлення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Один з учасників пропонує текст, записуючи його на папір, але передає його ніби через скло, тобто мімікою та жестами. Учасники групи називають те, що вони зрозуміли. Ступінь збігу переданого й записаного тексту свідчить про уміння встановлювати контакт.

«Дискусія»
Мета: досягнення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Група поділяється на трійки. У кожній трійці розподіляються обов`язки. Один з учасників грає роль «глухого і німого»: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні – зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль «глухого»: він може говорити і бачити; третій – «сліпого і німого»: він здатний тільки чути і показувати. Усій трійці пропонують завдання, наприклад, домовитися про місце, час і мету зустрічі.
На вправу дають – 15 хв.

«Так»
Мета: удосконалення навичок емпатії і рефлексії.
Хід вправи. Група поділяється на пари. Один з учасників говорить фразу, що виражає його стан, настрій чи відчуття, інший ставить йому запитання, щоб з`ясувати деталі. Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на запитання учасник одержує три позитивні відповіді – «так».

«Передавання руху по колу»
Мета: удосконалення навичок координації та взаємодії на психомоторному рівні, розвиток уяви та емпатії.
Хід вправи. Усі сідають у коло. Один з учасників групи починає діяти з уявним предметом так, щоб його можна було продовжити. Сусід повторює його дію і продовжує вправу. У такий спосіб предмет обходить коло і повертається до першого гравця, який називає переданий йому предмет і кожен з учасників, у свою чергу, що передавав саме він. Після обговорення вправа повторюється ще раз.
Численні дослідження показують, що успіх людини, яка працює в сфері постійного спілкування, на 80 % залежить від її комунікативної компетентності. Непродуктивність у спілкуванні може бути пов`язана з відсутністю комунікативних навичок спілкування, з труднощами їх практичної реалізації (стомлення, неуважність, умови діяльності, особливості ситуації). На підтвердження сказаного ведучий аргументовано наводить випадки, коли учасники дискусії пропускали висловлювання інших чи спотворювали предметні позиції під час відтворення розмови з пам`яті. Можна також послатися на приклади, взяті з праць Д.Карнегі, Й.Атватера, про те, як важливо бути уважним слухачем.

Можна виділити такі невербальні канали комунікації:

• очі і контакт за допомогою погляду;
• обличчя і його експресія;
• жести;
• пози;
• тактильні відчуття (дотики);
• дистанція під час спілкування.

Інструкція. Вашій увазі пропонується методика на визначення уміння слухати іншу людину.
Перед вами 16 запитань, на кожне з яких ви можете відповісти твердженням «так» чи «ні». Варто пам`ятати, що «правильних» чи «неправильних» відповідей не буває. Головне – намагайтеся відповідати чесно, не намагайтеся справити позитивне враження, відповіді мають відповідати дійсності. Вільно та щиро висловлюйте думку. У цьому випадку ви зможете краще пізнати себе. Заздалегідь дякуємо вам!

Тест «чи вмієте ви слухати?»
Відзначте ситуації, що викликають у вас незадоволення, досаду або роздратування при бесіді з будь-якою людиною, будь то ваш товариш, товариш по службі, начальник або випадковий співрозмовник.
1. Співрозмовник не дає мені висловитися, постійно перериває мене під час бесіди.
2. Співрозмовник ніколи не дивиться на мене під час розмови.
3. Співрозмовник постійно метушиться: олівець і папір займають його більше, ніж мої слова.
4. Співрозмовник ніколи не посміхається.
5. Співрозмовник завжди відволікає мене питаннями та коментарями.
6. Співрозмовник намагається спростувати мене.
7. Співрозмовник вкладає в мої слова інший зміст.
8. На мої питання співрозмовник виставляє Контрзапитання.
9. Іноді співрозмовник перепитує мене, роблячи вигляд, що не розчув.
10. Співрозмовник, не дослухавши до кінця, перебиває мене лише потім, щоб погодитися.
11. Співрозмовник при розмові зосереджено займається стороннім: грає сигаретою, протирає скельця окулярів і т. д., і я твердо впевнений, що він при цьому неуважний.
12. Співрозмовник робить висновки за мене.
13. Співрозмовник завжди намагається вставити слово в моє оповідання.
14. Співрозмовник дивиться на мене уважно, не кліпаючи.
15. Співрозмовник дивиться на мене, ніби оцінюючи. Це турбує,
16. Коли я пропоную що-небудь нове, співрозмовник каже, що він думає так само.
17. Співрозмовник переграє, показуючи, що цікавиться бесідою, занадто часто киває головою, ахає і підтакує.
18. Коли я говорю про серйозне, співрозмовник вставляє смішні історії, жарти, анекдоти.
19. Співрозмовник часто дивиться на годинник під час розмови.
20. Співрозмовник вимагає, щоб всі погоджувалися з ним. Будь-яке його висловлювання завершується питанням: «Ви теж так думаєте?» Або «Ви не згодні?»

Підіб'ємо підсумки.
Отже, кількість ситуацій, що викликають у вас досаду і роздратування, становить:
14-20 - ви поганий співрозмовник, і вам необхідно копітко працювати над собою і вчитися слухати .
8-14 - вам властиві деякі недоліки, ви критично ставитеся до висловлювань, але вам ще бракує деяких достоїнств гарного співрозмовника, уникайте поспішних висновків, не загострювати увагу на манері говорити, що не вдавайте, шукайте прихований сенс сказаного, чи не монополізуйте розмову.
2-8 - ви гарний співрозмовник. Але іноді відмовляєте партнерові в повній увазі. Повторюйте ввічливо його висловлювання, дайте час висловити свою думку повністю, пристосовуйте свій темп мислення до його мови і можете бути впевнені, що спілкуватися з вами буде ще приємніше.
0-2 - ви відмінний співрозмовник. Ви вмієте слухати. Ваш стиль спілкування може стати прикладом для оточуючих.

Ведучий пропонує учасникам об`єднатися по двоє і визначитися, хто говорить, а хто слухає, тобто хто «оповідач», а хто – «слухач». Потім ведучий повідомляє, що завданням «слухачів» буде уважне вислуховування впродовж 2-3 хвилин «дуже нудної розповіді». Потім ведучий викликає майбутніх «оповідачів», нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь «дуже нудною». Насправді дає пояснення (так, щоб «слухачі» не чули цього) про те, що суть – не в нецікавій розповіді, а в тому, щоб «оповідач» фіксував типові реакції «слухача». Для цього «оповідачу» рекомендується після хвилинної розповіді зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після якоїсь реакції «слухача» (кивання головою, жест, слова). Якщо впродовж 7-10 секунд реакції немає, слід продовжити розповідь впродовж ще однієї хвилини і знову зупинитись і запам`ятати наступну реакцію «слухача». На цьому вправа припиняється.
Після проведення вправи всім учасникам групи розповідають справжню суть інструкції та говорять мету вправи. Оповідачів просять тримати в пам`яті реакції слухачів. Ведучий пропонує список найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх і даючи необхідні пояснення.

ТИПОВІ ПРИЙОМИ СЛУХАННЯ

1. Глухе мовчання.
2. Угу - підтакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборіддям тощо).
3. Луна – повторення останніх слів співрозмовника.
4.  Дзеркало – повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.
5. Парафраз – передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.
6. Спонукання – вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмовника продовжити перервану мову («Ну і…», «Ну і що далі?», «Давай-давай»).
7. Уточню вальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли говорив «есхатологічний»?
8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від головної думки розмови.
9. Оцінки, поради.
10. Продовження – коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».
11. Емоції – «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».
12. Не релевантні й псевдорелеванті висловлювання – висловлювання, що не стосуються розмови.

Після інформаційного повідомлення ведучий пропонує «оповідачам» описати реакції «слухачів» і дати їм класифікацію. Ведучий разом з учасниками групи аналізує, які реакції були найчастіше, яке їхнє позитивне й негативне значення в ситуаціях спілкування. Під час обговорення ведучому доречно запропонувати схему слухання: «підтримка – з`ясування – коментування» і обговорити з учасниками появу певних реакцій на різних етапах слухання. Так, на етапі «Підтримка» доречними є такі реакції: «угу – підтакування», «луна», «емоційний супровід», на етапі «З`ясування» - «уточню вальні запитання» і «парафраз», а «оцінки» і «поради» можна використовувати на етапі «Коментування».

ВПРАВИ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
«Диспут»
Мета: відпрацювання навичок активного слухання.
Хід вправи. Учасники поділяються на дві команди. За допомогою жереба з`ясовують, яка команда яку позицію займатиме з певного питання, наприклад: прибічники засмаги, паління, роздільного харчування і ті, що проти цього.
Члени команд по черзі висловлюють аргументи на користь певної точки зору. Обов`язковою вимогою для учасників гри є підтримка думок суперників і розуміння аргументації. У процесі диспуту той з членів команди, чия черга висловлюватися наступним, повинен реагувати «угу – підтакуванням» і «луною», ставити уточнювальні запитання, якщо зміст аргументації недостатній, у такому разі можна використати парафраз. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволено висловлювати лише після того, як той, хто виступає, просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою, «так, саме це я і мав на увазі»).
Ведучий стежить за виступами і за тим, щоб учасники диспуту підтримували висловлювання, використовуючи при цьому відповідні реакції. Можна давати пояснення типу «так, ви мене зрозуміли правильно», при цьому повторивши слова співрозмовника, і переконатися в правильності розуміння висловленої думки. Ведучий намагається застерегти учасників диспуту від спроб продовжувати і розвивати думки співрозмовника, приписуючи йому не його слова.
По закінченню ведучий коментує хід вправи, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафразу вдалося домогтися уточнення позицій учасників диспуту.

«Суперечка при свідку»
Мета: закріплення навичок активного слухання.
Хід вправи. Учасники групи об`єднаються у трійки. Один з членів трійки бере на себе роль спостерігача – контролера. Його завдання – стежити за тим, щоб учасники суперечки здійснювали підтримку висловлювань партнерів, не пропускали другого такту («З`ясування») і у парафразі використовували «інші слова», тобто він виконує ті самі функції, що ведучий у попередній вправі. Два інших учасники трійки, попередньо вирішивши, яку з альтернативних позицій вони будуть займати, вступають у суперечку на обрану ними тему, дотримуючись схеми ведення діалогу. Під час вправи учасники міняються ролями, тобто роль спостерігача – контролера по черзі виконують усі члени трійки.
На вправу виділяється 15 хвилин.
По закінченні учасники групи обговорюють вправу. Орієнтовані запитання для обговорення:
Які труднощі постали перед вами під час розмови?
Чи були випадки, коли після парафразу відбувалося уточнення позиції?
Кому з учасників не вдалося зрозуміти іншого?

«Карусель»
Мета: формування навичок швидкого реагування під час вступу в контакт, розвиток емпатії та рефлексії в процесі навчання.
Хід вправи. У вправі організовують серію зустрічей, причому щоразу – з новою людиною. Завдання: легко вступити в контакт, підтримати розмову і попрощатися.
Члени групи шикуються за принципом каруселі, тобто обличчям один до одного, й утворюють два кола: внутрішнє нерухоме і зовнішнє рухоме.
Приклади ситуацій:
Перед вами людина, яку ви добре знаєте, але досить довгий час не бачили. Ви дуже раді цій зустрічі…
Перед вами незнайома людини. Познайомтеся з нею…
Перед вами маленька дитина, вона чогось злякалася. Підійдіть до неї і заспокойте її.
Після тривалої розлуки ви зустрічаєте коханого (кохану), ви дуже раді зустрічі… Час на встановлення контакту і проведення бесіди 3-4 хвилини. Потім ведучий дає сигнал, і учасники тренінгу переходять до наступного учасника.

«Остання зустріч»
Мета: удосконалення комунікативної культури.
Хід вправи. Уявіть собі, що заняття вже закінчилися, і ви маєте попрощатися. Але чи встигли ви сказати один одному те, що хотіли? Може бути, що ви забули поділися з групою своїми переживаннями? Можливо, є людина, думку якої про себе ви хотіли б почути? Чи хочете ви подякувати комусь за щось? Зробіть це «тут і тепер».

Тест щодо професійно-педагогічної товариськості (В. А. Кан-Калік, Н. Д. Нікандров).
З метою виявлення рівня комунікабельності варто запропонувати дати відповідь на питання тесту щодо професійно-педагогічної товариськості (В. А. Кан-Калік, Н. Д. Нікандров).
Хід роботи
Інструкція. Відповідно до вашої думки дайте відповідь "так", "ні" або "іноді" на наведені нижче питання.

1. Вас чекає звичайна чи ділова зустріч. Вас вибиває з колії її очікування?
2. Ви не відкладаєте візит до лікаря доти, доки вже не зможете терпіти?
3. У вас викликає стурбованість або незадоволення доручення виступити з доповіддю, повідомленням, інформацією на якійсь нараді, зборах чи інших заходах?
4. Вам пропонують поїхати у відрядження до міста, де ви ніколи не були. Чи докладете ви максимум зусиль, щоб уникнути відрядження?
5. Ви любите ділитися своїми переживаннями з ким-небудь?
6. Ви дратуєтесь, коли незнайома людина на вулиці звернулася до вас з проханням (показати дорогу, сказати час, відповісти ще на якесь питання)?
7. Чи вірите ви, що існує проблема "батьків і дітей", і що людям різних поколінь важко розуміти один одного?
8. Ви посоромитесь нагадати знайомому, що той забув повернути вам гроші, які позичив кілька місяців тому?
9. У ресторані чи в їдальні вам принесли неякісну страву. Ви промовчите?
10. Опинившись віч-на-віч з незнайомою людиною, ви не вступите з нею в бесіду і вважатимете обтяжливим, якщо першим заведе розмову вона. Це правда?
11. Ви боїтеся брати участь в якійсь комісії з розгляду конфліктних ситуацій?
12. У вас є власні суто індивідуальні критерії оцінки творів мистецтва, літератури, культури і жодних "чужих" думок з цього приводу ви не приймаєте. Це так?
13. Почувши десь "у кулуарах" висловлювання явно помилкової точки зору з добре відомого вам питання, ви промовчите і не вступатимете в суперечку?
14. У вас викликає прикрість чиєсь прохання розібратися в тому чи іншому службовому питанні або навчальній темі?
15. Ви охочіше викладаєте свою точку зору (думку, оцінку) в письмовому вигляді, ніж в усній формі?

Обробка результатів
За кожне "так" нараховується 2 бали, "інколи" – 1 бал, "ні" – 0 балів. Підрахувати загальну кількість балів.
Аналіз результатів
– 30-28 балів – ви явно некомунікабельні, і це ваша біда, бо насамперед від цього страждаєте ви самі. Але й близьким вам людям нелегко. На вас складно покластися у справі, яка вимагає від виконавців групових зусиль. Намагайтеся бути більш товариським, контролюйте себе.
– 28-24 бали – ви замкнені, небалакучі, віддаєте перевагу самотності, і тому у вас, напевне, мало друзів. Нова робота і необхідність нових контактів хоч і не викликають у вас паніку, але надовго виводять з рівноваги. Ви знаєте цю особливість свого характеру і буваєте незадоволені собою. Але не обмежуйтесь лише таким незадоволенням, ви здатні змінити ці особливості характеру. Невже не буває так, що при якомусь сильному захопленні ви раптом матимете повну комунікабельність? Варто лише розворушитися.
– 23-19 балів – ви до певної міри товариські і в незнайомому оточенні почуваєте себе досить упевнено. Нові проблеми вас не лякають. І все ж з новими людьми ви сходитеся з осторогою, в суперечках і дискусіях берете участь неохоче. У ваших висловлюваннях часом дуже багато сарказму без будь-якого приводу на те. Ці недоліки можна виправити.
– 18-14 балів – ви комунікабельні, допитливі, охоче слухаєте цікавого співрозмовника, досить терплячі в спілкуванні з іншими, відстоюєте власну точку зору без зайвої запальності. Без неприємних переживань ідете на зустріч з новими людьми. Водночас ви не полюбляєте гамірних компаній, екстравагантні вчинки і багатослів'я викликають у вас роздратування.
– 13-9 балів – ви досить товариські (часом, напевне, аж занадто). Допитливі, балакучі, полюбляєте висловлюватися з різних питань, що часом викликає роздратування оточуючих. Охоче знайомитеся з новими людьми. Полюбляєте бути в центрі уваги, нікому, не відмовляєте в проханнях, хоч і не завжди можете їх виконати. Буває, спалахуєте, але швидко заспокоюєтеся. Чого вам не вистачає, то це посидючості, терпіння і відваги при зустрічі з серйозними проблемами. Але при бажанні ви можете примусити себе не відступати.
– 8-4 бали – ви, напевне, "хлопець-друзяка". Товариськість б'є з вас джерелом, ви завжди в курсі всіх справ. Любите брати участь у всіх дискусіях, хоча серйозні теми можуть викликати у вас мігрень чи навіть хандру. Охоче берете слово з будь-якого питання, навіть якщо маєте про нього поверхове уявлення. Завжди почуваєте себе у "своїй тарілці". Беретесь за будь-яку справу, хоча далеко не завжди можете довести її до кінця. Тому керівники і колеги ставляться до вас з певною засторогою і сумнівами. Поміркуйте над цим.
– менше ніж 3 бали – ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви говірливі, багатослівні, втручаєтесь у справи, які жодним чином вас не стосуються. Беретеся робити висновки про проблеми, в яких зовсім некомпетентні. Часто буваєте необ'єктивні. Серйозна робота не для вас. Людям – і на роботі, і вдома, і взагалі будь-де, – складно з вами. Вам треба попрацювати над собою і своїм характером. Насамперед виховайте у себе терплячість і стриманість, намагайтеся ставитись з повагою до людей і, нарешті, подумайте про своє здоров'я: такий "активний" стиль життя не минає безслідно.

Обговорення. Встановити, який рівень є найоптимальнішим у спілкуванні тренера й учасників, керівника та підлеглих, учителя й інших учасників Педагогічного процесу.
Є одне невеличке слово, використання якого значно обмежує рівень комунікативності.

Коли ми говоримо "так" – усе наше тіло теж говорить "так" і розслаблюється. Відповівши кілька разів "так", наш співрозмовник реально відчуває симпатію до нас, бажання спілкуватися далі.
Один з учасників ставить іншому запитання, на яке той не має позитивної відповіді. Інший учасник має висловити свою незгоду таким чином, щоб не, використовувати слів, "ні", "не" (наприклад: "Чи не могли б ви покласти ноги на стіл?" – "Боюся, що це шокує інших людей у кімнаті").  

Завдання. 

1) Ви представник компанії з розповсюдження товарів повсякденного попиту, ваше завдання продати цій людині ваш товар і якщо вдасться, залучити її до спільної діяльності.
2) Ви представник певного кандидата у народні депутати. Ваше завдання отримати позитивну відповідь від людини щодо майбутнього вибору вашого кандидата.
3) Ви директор навчального закладу і вам треба вмовити конкретну людину на посаду заступника директора.
4) Вам як майбутнім соціальним працівникам варто досконало володіти професійним спілкуванням, що являє собою процес комунікативної взаємодії з клієнтами, їхніми родичами, колегами, спрямований на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Таке спілкування забезпечує передання через соціальних працівників інформації, допомагає у засвоєнні знань, умінь і навичок, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками.
Спілкування соціального працівника передбачає високу культуру, яка засвідчує його вміння реалізовувати власні можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати; передавати зміст думок, почуттів, прагнень у сфері соціальної діяльності.
Обмін інформацією і ставлення співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування.
Головними ознаками спілкування є: особистісна орієнтація співрозмовників '(здатність бачити і розуміти співрозмовника); рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування у спілкуванні, здатність визнавати право клієнта на власну думку, позицію); проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника (спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, поділяють почуття одне одного, співпереживають, має особливий ефект); нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто рольової позиції вчителя).

ПІДСУМКИ РОБОТИ ГРУПИ
Під час підбиття підсумків роботи групи присутній ведучий, але він є спостерігачем. Учасники групи визначають ті риси, які допомагають у спілкуванні і які визначили під час проведення тренінгу (не потрібно називати ті риси, які не можна змінити, тобто природні, фізіологічні). Ці риси і будуть тим надбанням, що напрацював кожний учасник групи.

Мета будь-якого спілкування - отримання результату.  

Не так важливо що це за результат: отримати допомогу, дати пораду, обговорити важливу тему або вилити душу. Головне, що спілкування потрібно нам для досягнення наших бажань і цілей.

Осмислена мова - це інструмент для спілкування з людьми, будь то близькі люди, колеги, читачі, або випадкові співрозмовники. Осмислена мова допомагає досягти мети спілкування швидше і простіше.

 

Використання осмисленої мови передбачає оволодіння декількома навичками:
1. Чути, що говорить співрозмовник. Зрозуміти в зміст його слів, зрозуміти що він хоче сказати і з якою метою.
Найпростіше освоїти ці навички, якщо слухати розмови людей, не беручи участі в них. При цьому корисно відзначати в блокноті кількість порушених тем, кількість тез в кожній темі, кількість відходів у почуття. Термін «теза» можна розуміти по-різному, про це буде сказано нижче.
2. Позначати наміри перед початком розмови. Найпростіше позначати свої зовнішні наміри («хочу запитати», «хочу розповісти», «хочу порадитися» тощо). Трохи складніше - наміри співрозмовника. Для цього потрібно співрозмовника почути, зрозуміти і допомогти йому сформулювати його намір. Вищий пілотаж - позначення своїх внутрішніх намірів («Для чого я зараз це роблю/кажу/відчуваю?»)
3. Про свої почуття не розповідати. Точніше - вміти тримати емоції при собі, коли це необхідно.
Щоб освоїти ці навички, потрібно навчитися свої почуття спочатку бачити, називати, а потім, хоча б якоюсь мірою керувати ними.
4. Формулювати тези за співрозмовника в процесі розмови.
Набивши руку у підрахунку тез, і виявивши, що далеко не в кожній зазначеній темі тези присутні, виникає природне бажання формулювати тези співрозмовника прямо в процесі розмови. Для цього використовуються вступні обороти «тобто ти хотів сказати, що...», «чи Правильно я зрозуміла, що...», «Значить ти хочеш зробити так...» і т. п.
5. Будувати розмову з допомогою «структури амфори»: Підводка - теза - обґрунтування - висновок - наслідок.
Коли у вас вбудовані навички позначати наміри, формулювати тези і чути співрозмовника, амфора поступово набуває потрібну форму. Вже не хочеться ходити навколо, якщо простіше і швидше одразу окреслити суть розмови.

Осмислена мова - це дуже корисний навик для кожної людини.  

Використання цього досвіду дає:

1. Вміння слухати і розуміти співрозмовника, в тому числі і приховані сенси.
2. Уміння говорити чітко і зрозуміло, досягати результату розмови.
3. Уміння дотримуватися теми розмови, повертати співрозмовника назад у русло обговорюваного питання.

Якщо ці вміння для вас важливі - пробуйте, практикуйте, впроваджуйте осмислену мову в своє життя. Використовуйте осмислену мову там, де вона необхідна, залишаючи при цьому час і для простих, душевних розмов.

ЕСЛИ ИЩЕШЬ ПЛОХОЕ, ТО ОБЯЗАТЕЛЬНО НАЙДЕШЬ

Один старый и очень мудрый человек сказал своему другу:
— Рассмотри комнату, в которой мы находимся получше, и постарайся запомнить вещи коричневого цвета.

В комнате было много чего коричневого, и друг быстро справился с этой задачей. Но мудрый китаец ему задал следующий вопрос:
— А теперь закрой глаза и перечисли все вещи синего цвета.
Друг растерялся и возмутился:
— Я ничего синего не заметил, ведь я запоминал только вещи коричневого цвета!
На что мудрец ответил:
— Открой глаза, осмотрись — ведь в комнате очень много вещей синего цвета.
И это было чистой правдой.

Тогда старик продолжил:
— Если ты ищешь в комнате вещи только коричневого цвета, а в жизни — только плохое, то ты и будешь видеть только их, замечать исключительно их, и только они будут тебе запоминаться и участвовать в твоей жизни.  

Запомни: если ты ищешь плохое, то ты обязательно его найдешь и не заметишь ничего хорошего.

КАК ПРАВИЛЬНО ВЕСТИ БЕСЕДУ

Если вы хотите, чтобы беседа с объектом вашего интереса прошла на должном уровне, следует учесть следующие психологические особенности человека:

• любой человек нуждается в положительных эмоциях;
• любому человеку приятно ощущение собственной значимости, и он рад слышать подтверждение этому;
• любому человеку льстит одобрение и похвалы в его адрес;
• любой человек любит говорить о своём хобби;
• любой человек любит говорить о том, чем он гордится;
• любой человек любит говорить о том, в чём он достиг каких-либо успехов.

Поэтому в любой беседе с человеком, который вам интересен:

• найдите и подчеркните что-то общее между вами;
• сделайте ему комплимент;
• покажите свой интерес к волнующим его темам;
• ваш голос должен быть приятным и соответствовать мимике и жестам;
• ваш голос должен быть достаточно эмоционален;
• избегайте монотонного голоса;
• избегайте слишком быстрой или замедленной речи;
• умейте слушать, не перебивайте собеседника;
• задавайте уточняющие вопросы;
• реагируйте на сказанное одобряющими, восхищёнными возгласами, всем вашим видом показывая крайнюю заинтересованность темой разговора;
• сопровождайте слушание внимательной позой, кивками головы, мимикой.

А теперь перейдём к так называемым «техническим параметрам» беседы.

Дистанция общения во время беседы должна быть:

• для интимного разговора – до 0,5 метра;
• для дружеского разговора – от 0,5 до 1,2 метра;
• для разговора с малознакомым человеком – от 1 до 3 метров.

Женщины выбирают для общения более близкую дистанцию, мужчины – подальше.
Лучший контакт между собеседниками и более непринуждённое общение получается тогда, когда они сидят не рядом и не напротив друг друга, а немного под углом друг к другу. При этом под наибольшим психологическим воздействием будет тот, кто сидит справа от вас.

Не следует скрещивать руки на груди и класть ногу на ногу, так как эти закрытые позы препятствуют доверительному разговору.

Не следует также разваливаться в кресле и закидывать руки за голову. Лучше принять свободную, непринуждённую позу внимания.

Жесты должны быть открытыми. Жестикулировать следует в районе пояса открытыми ладонями в сторону собеседника. Ладони не должны быть сжаты в кулаки.

Если вы хотите понравиться собеседнику, то, когда говорите, смотрите ему в левый глаз. Но не более 10 секунд при непринуждённом разговоре. Более продолжительный взгляд немигающими глазами может ввести вашего партнёра в лёгкий транс.

Особенно эффективно для любовного привлечения партнёра сочетать продолжительный взгляд в глаза (более 10 секунд) с так называемым сексуальным взглядом – ниже подбородка, до уровня груди.

Помните, что на подсознательном уровне взгляд сверху вниз воспринимается как взгляд подчиняющий, взгляд лидера. И наоборот, взгляд снизу вверх – это взгляд подчинения, робости.

При произнесении более значимых фраз или заключительной фразы смотрите в глаза вашему собеседнику, это оставит глубокий след в его подсознании.

Если вы будете следовать данным рекомендациям, то и вы, и ваш собеседник будете довольны приятным общением.

 

 

ДАЙТЕ ВЫСКАЗАТЬСЯ ГОВОРЯЩЕМУ. НЕ ПРЕРЫВАЙТЕ

Я не умею дослушивать до конца собеседника. Как только его мысль мне становиться "понятной" или я точно знаю что он дальше "скажет" я сразу - выдаю: "Хорошо я поняла, предлагаю экономить ваше и мое время, делаем так то!". В результате - конфликты. Собеседник чувствует к себе неуважение, а я не всегда точно и не всегда глубоко понимаю его мысль. А если этот собеседник - не просто собеседник, а Шеф или Муж, тем более с большой буквы, ситуация становится критической. Значит, нужно себя учить уважать собеседника и прислушиваться к нему внимательно: не перебивать.
Как этому учиться? Что делать? 

• Слушая, тренируйтесь дослушивать собеседника до конца, даже когда он раз за разом говорит одно и то же. Тренируйте в это время расслабление и глубокое, ровное дыхание.
• Слушая, повторяйте за собеседником логические круги его мыслей и считайте количество логических кругов. Отслеживайте, добавляет ли собеседник что-то новое в новый логический круг (обычно все-таки что-то добавляет).
• Пока он говорит и повторяется, у вас есть время подумать, как реагировать на эту ситуации в обсуждении, что и как ответить. Продумайте, с чего начнете, чем и как продолжите, чем завершите.
• Если разумнее все-таки на каком-то моменте прервать собеседника, ищите подходящий момент, когда хоть какая-то мысль уже завершена. Либо, если вы в кругу своих людей, подайте знак "Обрати на меня внимание!": подняли правую руку, покачали влево-вправо двумя сомкнутыми пальцами (указательный и средний). Когда собеседник остановится, не командуйте, а вначале проверьте свое понимание: "Правильно ли я поняла твою мысль?" - и повторить сказанное мужем.
• А чтобы все это не забывать, можно приучить себя обращаться к мужу "Мой генерал!". Мужчинам это обычно нравится, а вас хорошо организует на соответствующий формат.

Если же вы перебиваете не в штатной ситуации, а в ситуации конфликта, это еще опаснее. Чтобы это предотвратить, лучше записывайте на листке тезисы (и обороты) свои и собеседника. Себя успокоите, а в случае чего - очень пригодится! 

Почему все-таки люди перебивают?

Кажется, что все просто - отсутствие воспитания в этом вопросе. Мало кого с детства учили грамотно вести беседы. Даже я замечаю в нашей семье: ребенок 8 лет подходит к нам с мужем и очень свободно прерывает нас на полуслове, начинает говорить о своем. Мы с мужем как послушные телята тут же сворачиваем беседу и фокусируемся на ребенке («Это же ребенок!», «Ребенку нужно внимание», «Мы и так мало времени с ним проводим»). После выполнения упражнения «Не перебивать» захотелось сына научить быть вежливым и не перебивать. Уже не просто пора, а срочно надо этим заняться.

В каких случаях буквально нужно перебивать?

​​​​​​​Кажется, что самый очевидный контекст – это ограниченное время (например, беседа затягивается, а человеку нужно успеть в какое-то место). За всю неделю у меня лично только единожды была необходимость прервать человека на полуслове – надо было сына из школы забирать. Во всех остальных случаях мои умные собеседники не злоупотребляли моим слушанием, и это всегда была именно беседа, а не монолог. Зря я опасалась, что мне теперь никто и рта не даст раскрыть. И даже больше: кажется, меня стали внимательнее слушать. Правильно говорят: лучше меньше, да лучше.

Как не забыть гениальные идеи, которые хочется вставить в разговор? Как не забыть свои мудрые реплики в ожидании своей очереди для «сказать»?

Способ 1. Ничего не надо запоминать. Если реплика была гениальная, ты ее не забудешь. Если бестолковая, то и хорошо, что забудешь.

Способ 2. Мысленно скажи «Я контейнирую». И мысленно сложи мысль в контейнер. Я уже это применяю и пока я, действительно, не забыла ничего из того, что «законтейнировала».

источник:  http://www.psychologos.ru/articles/

Мистецтво успішного виступу: як опанувати

Немає вибагливішої аудиторії, ніж дитяча. Дитина не вміє робити зацікавлене обличчя, якщо їй нудно. Дорослу аудиторію також важко «тримати», зацікавити. Тому кожен керівник навчального закладу має бути майстерним оратором. Опанувати загальні принципи ораторського мистецтва, які є однаковими для будь-яких публічних виступів, будь-яких типів аудиторій, — означає навчитися ефективно доносити інформацію до слухачів, мотивувати їх до дій і навіть впливати на їхній емоційний стан.

 

 

 Кожен фахівець, а особливо педагогічний працівник, має володіти мистецтвом публічного виступу або хоча б його основами. Адже він проводить консультації, семінари, лекції, виголошує промови чи доповіді перед працівниками, батьками, учнями.

Подолання страху перед аудиторією

Існує думка, що людина в житті стикається лише з подіями, яких вона прагне, і тими, яких остерігається. Більшості відоме відчуття хвилювання, страху, невпевненості під час виступів перед будь-якою аудиторією: знайомою чи незнайомою, великою чи малою. Страх виступу перед публікою може позбавити вас можливості отримати задоволення від професійної діяльності.


Досвідчені оратори погоджуються, що страх перед публічним виступом — нормальне явище для початківця. Під час постійної практики страх поступово слабшає, поступаючись місцем хвилюванню. Якщо це — легке хвилювання, то воно навіть корисне. У кров надходить адреналін, який поліпшує реакції. У людини з’являється рум’янець на щоках і блиск в очах завдяки зволоженню слизових оболонок.

Найпоширеніші проблеми, які змушують промовця хвилюватися та боятися, такі:

• недостатня підготовка — страх того, що непідготовленість помітять інші, та недостатнє розуміння матеріалу. Тому оволодійте матеріалом і передбачте можливі запитання, які може поставити аудиторія;
• обмежене уявлення про самого себе та занижена самооцінка. Оцінюйте себе адекватно та об’єктивно;
• страх бути висміяним. Випромінюйте впевненість. Щоб відчувати себе сміливим, Теодор Рузвельт радив уявляти себе сміливим, напружувати задля цього всю свою волю. Цілком імовірно, напад страху зміниться припливом мужності. Упевненість формується або руйнується поступово під впливом самоаналізу, рефлексії та життєвого досвіду.

Коли адреналіну в кров надходить надто багато — хвилювання стає дуже сильним. У цьому разі одним із головних завдань є знизити суб’єктивної значущості виступу перед аудиторією та подолання страху.

Перед початком виступу розслабитися допоможуть такі вправи:

• інтенсивно порухайте щелепою вперед-назад двадцять разів. Унаслідок цієї вправи відбувається викид норадреналіну — психологічна рівновага відновлюється;
• сидячи, опустіть руки та розслабте їх. Уявіть, що вони настільки видовжилися, що дістають до підлоги, і відчуйте, як напруження крізь них виходить у землю;
• порухайте в повітрі пальцями, розімніть руки. Лікарі та психологи стверджують, що гімнастика кистей рук допомагає не лише зменшити паралізуючий ефект хвилювання. Вона стимулює роботу мовного апарату, поліпшує красномовність і кмітливість;
• пройдіться швидким кроком. Будь-яка фізична активність, що зумовлює часте серцебиття, знімає нервове напруження;
• повільно та глибоко дихайте. Так дихає спокійна людина. Під час хвилювання дихання стає поверхневим і пришвидшеним. Отже, дихання свідчить про стан спокою або схвильованості, і навпаки: за станом людини можна визначити тип її дихання.

Коли людина занепокоєна, її тіло тремтить, вона горбиться, внутрішньо напружується. В її уяві постають картини провального виступу. Попередній досвід нагадує про найневдаліші моменти. Тому завжди після виступів ретельно їх аналізуйте. Крім помилок, зосереджуйтеся ще й на успішних моментах, щоб раціонально та спокійно сприйняти результати виступу. Змінити минуле неможливо, ліпше взяти в майбутнє позитивний досвід.

Підготовка до публічного виступу

Під час підготовки до виступу з’ясуйте його мету, доберіть інструменти для її досягнення, вивчіть інформацію про аудиторію. Підготовка стосується всього: змісту виступу, швидкості та виразності мовлення, інтонації, жестів, ентузіазму, компетентності промовця.

Науковці окреслили коло порад, дотримуючись яких можна ефективно підготуватися до виступу перед аудиторією. Серед них:

• підготуйте повний текст публічного виступу, надрукуйте його;
• прочитайте промову вголос, пам’ятаючи, що читання однієї сторінки триває в середньому дві хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому. А по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі виступу;
• підкресліть найважливіші думки;
• виокреміть основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до іншого був логічним;
• визначте основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання тощо.

Роздайте присутнім роздатковий матеріал. Він допоможе слідкувати аудиторії за перебігом виступу, навіть якщо це лише кілька сторінок тексту.

Засоби впливу на аудиторію

Підготуватися до виступу — означає використати всі можливі засоби, щоб справити гарне враження. Тому проаналізуйте елементи зустрічі оратора та аудиторії.

Зоровий контакт

Надзвичайно важливим у сприйманні публічного виступу є значення візуального каналу. Адже завдяки органам зору людина отримує понад 90% інформації про навколишній світ. Перед тим як почати виступ, встановіть зоровий контакт з аудиторією. «Протягніть» невидимі ниточки від очей глядачів до своїх, на мить затримуючи погляд на кожному. Зоровий контакт — це не лише спосіб налагодити взаємини з аудиторією, а й отримати інформацію про таке:

• наскільки аудиторія зрозуміла сказане (можливо, щось варто повторити);
• чи не стомилися присутні (слід зробити перерву);
• чи цікава аудиторії тема (тоді варто перейти до запитань);
• чи цікавий аудиторії сам оратор.

Одяг і мова тіла

60% успіху виступу залежать від іміджу та мови тіла оратора. Під час виступу ваші вигляд і поведінка можуть посилити або послабити загальне враження від промови. Одяг надає аудиторії інформацію про свого господаря. Адже коли людина вирішує, як їй одягнутися, вона приймає рішення про те, яке повідомлення хоче донести до оточення.

Часто через брак досвіду промовець недооцінює значення пози свого тіла під час виступу. Проте це важливо, оскільки його рухи проектуються на аудиторію. Кожен м’яз тіла людини пов’язаний із певним відділом головного мозку. Він надсилає м’язам команди про скорочення чи розслаблення. Цей зв’язок має двосторонній характер. Якщо людина скорочує певні групи м’язів, то може цим зумовлювати певні неусвідомлювані прояви почуттів. Щоб під час виступу ваш мозок отримував потрібні сигнали, варто стояти так, щоб центр тяжіння змістився трохи вперед. Плечі мають бути опущені та розслаблені, спина — рівна. Така поза викличе довіру до вас.

Мовлення оратора

Положення тіла впливає на голос, інтонацію, темп мовлення. Від цього також залежить успіх виступу. Важливо знайти баланс: не говоріть надто голосно чи надто тихо, занадто швидко або повільно. Якщо ритм мовлення розмірений, то слухач втратить інтерес. Якщо ж надто емоційний — ви можете здатися агресивними. Щоб «утримувати» увагу аудиторії, використовуйте контрастні подразники: паузи, зміни темпу, інтонації.

Структура публічного виступу

Публічний виступ складається із взаємопов’язаних етапів:

• докомунікативний — формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;
• передкомунікативний — визначення стратегії та тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, опрацювання змісту виступу, добір засобів і прийомів для його донесення;
• комунікативний — центральний етап, творчий виступ промовця перед слухачами. За результативної взаємодії підготовлений матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;
• посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап дає змогу визначити, чи досягнув оратор поставленої мети, чи задовольнили свій інтерес слухачі. Такий підхід допоможе уникнути помилок у подальшому, якісно реагувати на запити аудиторії.

Структуру виступу розробляють відповідно до таких загальних законів композиції:

• вступ (увертюра, зав’язка) — 20% загального обсягу виступу;
• основна частина (розвиток теми та кульмінація) — 60%;
• завершальна частина (фінал, розв’язка) — 20%.

Публічний виступ — це спілкування оратора з аудиторією, а будь-яке спілкування відбувається одночасно на двох рівнях: особистісно-емоційному та предметно-логічному. Під час промови акценти зміщуються: основна частина проходить переважно на предметно-логічному рівні. Тому застосовуйте аргументи та факти; вступна та завершальна частини — на особистісно-емоційному рівні. Сформуйте необхідне емоційне тло. Грамотне встановлення контакту забезпечує увагу аудиторії, а професійний вихід із нього збільшує вірогідність позитивного ставлення до вас під час наступного виступу.

В основній частині повідомлення подайте так, щоб аудиторія була змушена діяти під його впливом. Для цього під час промови використовуйте такі засоби полегшення сприймання, як-от:

• доречний жарт;
• цікава оповідка;
• наочні матеріали, технічні засоби.

Щоб ваше спілкування з аудиторією було успішним, ви маєте:

• орієнтуватися в умовах спілкування — визначити цілі та мотиви спілкування, специфіку аудиторії;
• уміти правильно визначити мотивацію спілкування: соціальну, особистісну, пізнавальну або пов’язану із соціальною діяльністю;
• прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим, пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби в самоосвіті тощо;
• опиратися на етичні вимоги та психологічні засади.

Людина забуває 90% того, що вона чує, 60% того, що вона бачить, але лише 10% того, що вона робить.

Ступінь запам’ятовування визначається мірою включення слухача у виступ оратора. Для цього застосуйте такі прийоми:

• поставте запитання до залу: «Як ви пропонуєте..?», «Що вам підказує досвід?», «На скільки ефективним було..?», «Що ви розумієте під..?», «Чому це є вирішальним чинником..?», «Що ви хотіли б поліпшити в..?», «Як діти реагують на..?», «Що ви робите для того, щоб..?»;
• ніби помилившись, попросіть слухачів виправити;
• попросіть підняти руку тих, хто… (далі залежно від теми виступу). При цьому ви так само підіймаєте руку, демонструючи приклад реагування. Так спрацює ланцюжкова реакція;
• запитайте, чи не відсвічує дошка, чи потрібно ввімкнути світло тощо;
• попросіть здійснити просту дію, наприклад, подати знак, коли пройде десять хвилин;
• зачиніть вікно;
• роздайте матеріали тощо.

Під час застосування таких прийомів дотримуйтеся принципу «крещендо». Спочатку вимагайте від аудиторії простих дій і лише згодом переходьте до складних. Залучення спрацює ефективніше, якщо спочатку поставите слухачам прості запитання. реакцією на які може бути кивок головою: «Зрозуміло?», «Чи не так?», «Згодні?». Поступово нарощуючи залучення, до фіналу він може досягнути активної взаємодії з аудиторією.

Пам’ятайте — мистецтво публічного виступу полягає в тому, щоб спілкуватися з людьми, а не виступати перед ними.

Ораторське мистецтво — це:

• уміння подати повідомлення мовою аудиторії

• упевненість у тому, що аудиторія отримає повідомлення

• адаптація повідомлення до аудиторії та його персоналізація

• чіткий виклад повідомлення


Два елементи одного процесу

Активним елементом під час виступу, звісно ж, є промовець. Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, вміти змусити слухачів емоційно співпереживати, замислитися над розв’язанням тих чи тих проблем.

Пасивним елементом є аудиторія, проте вона теж має володіти мистецтвом слухати і сприймати.

Отже, мистецтво слухача й ораторське мистецтво — це особливі вміння, яким потрібно вчитися упродовж усього життя. Адже ще стародавні мудреці стверджували, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину — тому, хто слухає.

 джерело: http://edirshkoly.mcfr.ua/article.aspx?aid=579392