МАНИПУЛИРОВАНИЕ СЛОВАМИ

Что такое манипуляция человеком? 

Манипуляция — это скрытый психологический прием, целью которого является заставить человека, вопреки его интересам, выполнить нужные вам действия. Немало важный фактор манипулирования — сделать так, что бы человек сам захотел это сделать.

Кто то спросит – «А почему бы просто, по человечески не попросить?» А по тому, что просить, не всегда легко, в некоторых случаях это и вовсе не уместно. Вне зависимости от масштабов, любая просьба это всегда ответственность. Попросив, мы признаемся в своих желаниях, где то в беспомощности, где то в непрофессионализме. Так же открываясь другому человеку (что само по себе часто бывает чревато), и прося его о чем либо, мы должны понимать, что ответная просьба не заставит себя долго ждать. А кому хочется быть обязанным?! Вот поэтому к манипулятивному воздействию (от невинного до самого безнравственного и наглого), люди часто и прибегают.

Порой люди прибегают к манипуляции боясь что им откажут, или после того как им уже отказали в их просьбе. Представьте, ваша просьба не возымела должного понимания, а для вас это вопрос жизни и смерти. Что делать? Обидеться, расплакаться или выдавить из себя что-нибудь до боли драматичное, поставить ультиматум или прибегнуть к шантажу. Тут не каждый устоит. Знакомо? А как же, все мы манипулируем. Вот только в меру своих нравственных убеждений, способностей, возможностей и целей используем различные способы.

Цели могут быть различными, ведь что такое манипуляция, это инструмент воздействия на людей, и все зависит от того, в каких руках он находится. Так же как и нож, может служить оружием убийства, а может быть инструментом в хирургической операции.

Можно сказать, что манипуляция это аморальный способ достичь желаемого. Но только кто это скажет? Тот, кто не знает, что такое манипуляция и ни разу ее не использовал? А разве есть такие? Если только монахи-отшельники.

Забавно получается, манипулируют все, а в безнравственности пытаются обвинить только того чье манипуляционное воздействие возымело силу. В таком случае и обвинение в манипулировании, можно расценивать как манипуляцию. Замкнутый круг.

Любой человек в своей жизни, сталкивается с тем, что на него оказывается манипулятивное воздействие, и сам сознательно или бессознательно манипулирует другими людьми. Весь социум в той или иной степени использует различные способы манипуляций, он на них построен и полностью их поощряет.

Манипулятивное воздействие оказывается на человека в различных областях его жизнедеятельности. Мы испытываем его в личных и семейных взаимоотношениях, в деловом общении, религиозные убеждения оказывают на нас свое влияние, а манипуляция государства его гражданами вообще не знает границ. Это было всегда, есть, и так будет. По этому учитесь манипулировать, чем искуснее вы это будете делать, тем прочнее будет ваша защита от манипуляций и вами сложнее будет манипулировать. Нет ни чего разрушительного, постыдного и зазорного в манипулировании, если только это не касается выстраивания гармоничных отношений между близкими людьми и не касается воспитания детей, здесь надо договариваться.

1. Трюизмы

Очевидные высказывания. То есть те фразы, с которыми любой человек автоматически согласится. Эти фразы применяются, чтобы без напряжения вызвать реакцию «Да». Затем вы высказываете свое желание. И так как партнер уже несколько раз согласился с вами, велика вероятность, что он легко согласится и с последним высказыванием.

Например:
– Периодически люди наводят порядок в своей комнате. Убирают лишнее, вытирают пыль, пылесосят… Поэтому ты можешь убрать игрушки в своей комнате.
– Люди устроены так, что им время от времени требуется спать. Все люди ложатся спать в разное время. Часто дети ложатся спать вечером. Уже вечер. Поэтому ты можешь идти ложиться спать.

2. Допущения

Ваш приказ можно спрятать внутри вкусной вербальной конфеты. Его легко можно скрыть за совершенно невинной фразой. Таким образом, вы убьете двух зайцев: предпишите нужную вам реакцию и предупредите возражение. Помните, у Штирлица в фильме «Семнадцать мгновений весны» был случай, когда он зашел к Айсману узнать про рацию. После разговора он сказал: «Кстати, дружище, нет ли у тебя хорошего снотворного – совершенно перестал спать». Голос за кадром: «Штирлиц знал, что в разговоре запоминается последнее. И теперь, если у Айсмана спросят: „Зачем к тебе заходил Штирлиц?“ – он ответит: „За снотворным“.
Например:
– Прежде чем ты почувствуешь, как сильно тебе хочется согласиться с моим предложением, ты вполне можешь прислушаться к своим мыслям.
– Перед тем как поехать ко мне (к тебе, в гостиницу), мы можем посидеть в ресторане и насладиться чилийским вином.
– Перед выполнением уроков ты можешь поиграть с друзьями в футбол.

3. Противопоставления

Предугадывание возражений, сомнений. Там, где мы предполагаем какие-то возражения, мы их озвучиваем первыми. И, таким образом, выбиваем почву из-под ног оппонента. Обозначив в речи возражение, мы тут же связываем его с той реакцией, которую хотим вызвать.
Например:
– Чем больше ты сомневаешься, тем быстрее мы что-то решим.
– Когда ты размышляешь о том, что купить, решение уже принято.
– И чем больше ты сомневаешься в необходимости убирать игрушки, тем быстрее ты их уберешь и ляжешь спать.

4. Вопросы и утверждения, направленные на привлечение внимания

Добавьте в свои приказы позитивно окрашенные слова – и дело в шляпе!
Например:
– Дорогая, мне очень интересно, как скоро ты поймешь, что головная боль уже прошла и тебе хочется заняться со мной любовью прямо сейчас?
– Я сомневаюсь, что ты захочешь помочь мне с уборкой уже сегодня, любимый.

5. Право выбора

Как и в предыдущем случае, у объекта возникает иллюзия того, что его понимают и поддерживают, уважают его мнение, оставляя ему самому право решить, как поступить в какой-либо ситуации.
Формулируйте:
– Ты можешь принять мое приглашение прямо сейчас, принять мое приглашение через неделю или вообще не принимать его.
– Ты купишь мне это платье прямо сейчас, можешь купить его завтра или вообще не купишь его.

6. Выбор без выбора

Можно построить свое высказывание так, чтобы у собеседника создавалось впечатление, что у него есть выбор. На самом деле – выбор за него сделали вы.
Например:
– Ты поедешь ко мне домой сейчас или как допьешь мартини?
– Ты уберешь игрушки сейчас или после просмотра мультиков?
Для сознания вроде бы есть выбор. Каждый человек будет рад и обязательно выберет что-либо одно. Но ведь на самом деле никакого выбора нет. 

Знать механизмы манипулирования человеческой психикой необходимо, это позволяет обезопасить себя от вторжения в свою психику и умело противодействовать различным приемам и способам манипуляции. Также изучать и знать приемы манипулирования необходимо и для того, чтобы научиться умело в них разбираться и использовать их себе во благо. Без этих знаний сложно добиться больших успехов в жизни.

Применяя тот или иной способ манипуляции, следует учитывать тот факт, что жизнь человека многогранна: по уровню образования, по жизненному опыту, по множеству других факторов. Поэтому в некоторых случаях, для более эффективного воздействия, важным моментом в использовании различных способов манипуляции является подготовка к их применению.

Первым делом необходимо определиться с конкретным приемом, который применим в данном случае, а для этого следует выбрать мишень воздействия. Такими мишенями могут быть:

• Интересы человека, его потребности и склонности;
• Убеждения (политические, религиозные, нравственные), мировоззрение;
• Привычки, стиль поведения, способы мышления, привычки, особенности характера, профессиональные навыки;
• Психическое и эмоциональное состояние (как в общем, так и на данный момент).

То есть для того, что бы тот или иной способ манипулирования возымел действие, хорошо бы узнать адресата этого воздействия как можно лучше, собрать о нем больше информации.

Уроки емпатії або мистецтво ходити в чужому взутті

 

Індійська приказка говорить: «Не засуджуй людину, поки не проходиш дві весни в її мокасинах». Глибока думка, висловлена простими словами: відчуй іншого, зрозумій його потреби і болі, радощі та смутки і лише тоді зможеш осягнути, оцінити і прийняти. Це все про неї, емпатію, — вміння зрозуміти й відчути інших. Що таке емпатія і навіщо вона потрібна людям? Хіба без неї не легше і простіше? Жити, не вникаючи в почуття та емоції інших, не рвати душу і серце через власну небайдужість і не співпереживати і нервувати через не своїх, чужих людей… Ні, не простіше. І вже точно не легше. Тому що без емпатії наш світ був би місцем безжального хаосу, в якому ми б навряд чи змогли вижити.  Місце, де ми можемо і маємо навчитися емпатії, — це школа.

Світ без емпатії та емоційний дальтонізм

Звідки взагалі береться емпатія? У мозку людини (і більшості ссавців, а також деяких птахів) є так звані «дзеркальні нейрони». Вони активізуються, коли особа спостерігає за чиїмись діями з наміром їх повторити. Дзеркальні нейрони відповідають за навчання шляхом спостереження. Від їх розвитку залежить і емпатія: ми навчаємося ставити себе на місце інших ще в дитячому віці, стежачи за чужими виразами облич і копіюючи їх. Якщо відповідні центри в мозку вражені органічно, емпатія може не розвинутися. Тому психологи рекомендують не забороняти дітям «мавпувати» — тільки так вони навчаються співчувати.
Утім навіть люди з нерозвиненою емоційною емпатією можуть розвинути в собі когнітивну емпатію. Простіше кажучи, навчитися логічно обчислювати реакції інших, «приміряти на себе» і робити висновки: ось людині добре, а ось їй погано. На відміну від емоційної, когнітивна емпатія розвивається в підлітковому віці та надалі розвивається все життя.
А тепер спробуймо уявити світ, де не існує емпатії. Ні, це не гіпотетичне припущення, адже справді є люди, які не володіють емпатією. І це не означає, що вони суцільно психопати і маніяки (хоча у цих людей, як свідчать дослідження, зафіксована повна відсутність емпатії).
Ви, напевно, зустрічали дітей і дорослих, у яких емпатія розвинена на дуже низькому рівні. Але відсутність емпатії можна помітити не відразу. Адже, наприклад, дитина може бути розумною не по роках: читає, пише, розв’язує математичні задачі, хоча ще навіть до школи не пішла. Турбує тільки одна незначна, на перший погляд, проблема — вона не здатна до співпереживання і співчуття. З нею щось не так? На вулиці вона може штовхнути кошеня, відібрати іграшку в малюка, який плаче, голосно кричати, незважаючи на ваші прохання бути тихіше, сміятися, коли молодший братик поранився. Чому ж вона так себе поводить? Можливо, в гонитві за раннім інтелектуальним розвитком було втрачено щось не менш важливе?
Існує такий термін як «емоційний дальтонізм». Це нездатність людини розуміти, розрізняти та усвідомлювати власні емоції та емоції інших людей. Такій людині важко класифікувати власні емоційні стани, що вже казати про інших людей. Емоційний дальтонізм спричиняє у людини труднощі в розумінні причин виникнення власних емоцій і, як результат — їй важко донести ці емоції до інших.
Ось і виходить, що ми помічаємо не стільки наявність емпатії, скільки її відсутність.
Світ без емпатії... Ми, ймовірно, не пережили б цього. Емпатія створює зв’язки між людьми, об’єднує їх і допомагає налагодити дружбу і любов. Це змушує нас відчувати, ніби хтось піклується про нас: без неї ми, швидше за все, будемо відчувати себе вразливими і самотніми.
Особливо це проявляється в дитинстві та підлітковому віці. Адже якщо дорослі люди так чи інакше вміють справлятися із ситуаціями, в яких не знаходять відгук і розуміння від оточення, то для дітей і підлітків це може стати надскладним завданням.
Школа — це ще одне місце, де діти можуть навчитися емпатії.

Навіщо емпатія вчителям і учням

Нагальною потребою суспільства на сучасному етапі є створення в оточенні людини атмосфери духовності, людяності, гуманності взаємин. Зближенню людей, їх взаєморозумінню сприяють добрі, чуйні, уважні стосунки між ними, прояв причетності до проблем ближнього, чуйність, співчуття і співпереживання. Особливо важливо це для педагога. Сфера педагогічної праці, як відомо, належить до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє процес спілкування.
Саме шляхом спілкування реалізуються завдання навчання і виховання, і саме в ньому полягає потужний резерв підвищення професійної майстерності педагога і вдосконалення організації педагогічної діяльності.
Емпатія — це одна з найважливіших якостей особистості педагога та одна з основних складових успішного педагогічного процесу. Емпатія створює в спілкуванні своєрідний емоційний фон, що дає змогу і вчителеві, і учневі розвиватися в потрібному їм напрямі. Як засвідчує практика, основною умовою розвивальної взаємодії вчителя і учня є наявність довіри і позитивних взаємин між ними: в цьому випадку учень наполегливо долає труднощі, переймає найкраще в поведінці, способі мислення вчителя, не боїться самого пошуку вирішення завдань.
Педагог не просто співпереживає з дитиною якісь її почуття і емоції, а характером свого співпереживання «затушовує» негативні емоційні прояви молодої особистості та спонукає її до справді гуманних переживань.
Тож уміти співпереживати учневі, співчувати йому, проявляти доброзичливість, почуття причетності до всіх його «перемог» і «поразок» — це провідні якості вчителя, найважливіша передумова для встановлення з дітьми справжніх взаємин.
Дитина виховується не словами, а прикладом. Відтак прояв педагогом справжньої емпатії допомагає дитині на глибинному рівні зміцнитися в думці, що в цьому світі можна жити і діяти «по-людськи». Згодом така впевненість може перейти в моральну норму життя людини. Відомо, що діти з високою емпатією схильні заступатися навіть за тих, хто не належить до компанії друзів. Таким чином вони сприяють зменшенню булінгу (цькування) в школах і на вулицях. Досвід підтримки і захисту слабких допомагає дітям сформувати здорову стійку самооцінку. Висока емпатія сприяє успішності, коли дитина стає дорослою. Це стосується насамперед і особистого життя. В подальшому емпатія допомагає вибудовувати взаємини з друзями, створити сім’ю і виховувати дітей. Люди, які легко сприймають і розуміють почуття інших, успішні й у роботі. Вони здатні до ефективних переговорів, співпраці, добре працюють у команді. Роботодавці часто називають емпатію однією з найважливіших навичок у сучасних умовах ринку.

З погляду науки: виміри і контексти емпатії

Емпатія — поняття багатогранне. Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «ем» означає спрямований (скерований) усередину. В перекладі з грецького — «пристрасть», «страждання», «почуття».
Емпатія — це розуміння емоційного стану іншої людини за допомогою співпереживання, проникнення в її суб’єктивний світ. Загалом, науковий термін та визначення поняття було введено американським психологом Едвардом Тітченером, який узагальнив філософські погляди про симпатію з теорією вчуття дослідників Е. Кліффорда та Т. Ліппса.
За Теодором Ліппсом, «вчуття» — це специфічний вид пізнання суті предмета чи об’єкта. «Вчуття» в іншу людину базується на бажанні знайти в ній свої переживання. Співчуття до інших людей можливе тому, що людина наповнює їхні переживання власним досвідом. Таким чином отримує своє пояснення природа альтруїстичної поведінки людини.
З часу введення Едвардом Тітченером у психологію терміна «емпатія» останній наповнився певними ознаками й тлумаченням.

Ступені емпатії

Емпатія характеризується ступенем зацікавленості думками, почуттями інших людей та інтенсивністю проявів співчуття і співпереживання.
Психологія вважає, що емпатія певною мірою притаманна кожній людини, однак ступінь її вираженості буває різною. У зв’язку із цим учені виділили 3 ступеня емпатійного переживання.
Перший ступінь емпатії. Характеризується черствістю і байдужістю до почуттів і переживань інших людей. Таку людину турбують лише власні проблеми і вона не бажає бачити проблеми оточення. Емоції іншої людини, які проявляються за допомогою міміки, жестів — люди, які мають перший ступінь емпатії, бачать, але не розуміють їх і тим більше не переживають як свої власні. Такі люди здаються відстороненими і байдужими. У них мало друзів, тому що їм нецікаві почуття, думки, дії інших, адже вони зазвичай рідко розуміють оточення.
Другий ступінь емпатії характеризується відносною байдужістю до того, що думають і відчувають інші, але одночасно вмінням співпереживати. Представники другого ступеня воліють боротися з емоціями, тримати їх під контролем. Така емпатія проявляється в епізодичному щирому переживанні. Переважно це пов’язано з настроєм і з об’єктом — високий рівень співпереживання по відношенню до близьких людей і байдужість до чужих.
Третій ступінь емпатії — рідкісний, адже люди цього типу здатні співпереживати, співчувати іншим, розуміти інших краще, ніж самих себе. Вони товариські та дружелюбні. Проте представникам третього ступеня буває важко позбутися залежності від думки оточення. У цьому випадку людина на регулярній основі та з усім оточенням може тактовно і тонко проживати почуття емоційного єднання. Такі люди мають здатність відсунути своє «Я» на задній план, проявити альтруїзм і не засуджувати інших.

Категорії емпатії

Едвард Тітченер розробив і ввів у психологію класифікацію емпатійного переживання, що складається з трьох категорій. Вона ґрунтується на розумному, чуттєвому і емоційному співпереживанні, залежно від схильності людини:
Емоційна емпатія. Під цими словами мається на увазі реакції індивіда на емоційні стани іншого — він відчуває справжні переживання і переносить їх на себе. Велика частина спілкування між людьми будується на цьому виді емпатійного переживання.
Когнітивна емпатія. Здатність людей до когнітивної емпатії виявляється в розумінні, порівнянні, аналізі думок, які є в інших. Основне завдання емпата в такому вигляді — це глибоко усвідомити і зрозуміти. Найчастіше цей вид проявляється під час дискусій та наукових суперечок. Тоді, коли стоїть завдання, не оцінюючи і не переходячи на емоції, зрозуміти, що відбувається, з погляду опонента і висловити її словами, зрозумілими для інших.
Предикативна емпатія. При цьому виді емпатійного переживання людина має здатність до аналізу й передбачення реакції інших людей на якісь дії або події. У повсякденності цей вид емпатії активно використовується між людьми, коли існує потреба поставити себе на місце іншого й уявити його реакцію.

Рівні емпатії

Емпатія є цілісним ієрархічно структурованим, багатовимірним утворенням. Відображення переживань та їх трансформація може бути різної міри складності. Вона відбувається на відповідних рівнях: неусвідомленому (фізіологічному), частково усвідомленому (психофізіологічному), усвідомленому (соціопсихологічному) і надсвідомому (духовному).
На фізіологічному рівні зазвичай відбувається споглядання і сприймання емпатогенної ситуації, зараження емоціями емпата.
На психофізіологічному рівні — ідентифікація суб’єкта емпатії з її об’єктом. Наслідок — переживання суб’єктом емпатії емоцій, ідентичних емоціям емпата (співпереживання). В умовах соціального контролю або ж у результаті актуалізації досвіду спостережень за відповідною поведінкою референтних осіб та наслідування такої поведінки співпереживання може спонукати до сприяння, допомоги об’єкту емпатії.
На соціопсихологічному рівні суб’єкт емпатії переживає з приводу почуттів, переживань іншого у формі співчуття співрадості, заздрості чи зловтіхи, будує моделі поведінки сприяння чи протидії, реалізовує ці моделі.
На духовному рівні осягаються смислові екзистенції: утворення емпата і відчуття його вершинних, містичних переживань. Відбувається це у вигляді надвідчування переживань, трансперсонального спілкування альтруїзму, самопожертви, садизму (за патології).

Типи емпатів

Дослідники з певною долею умовності розподіляють людей на 4 типи емпатії:
Неемпати: повністю закрили канали емпатії (свідомо чи під впливом психотравми). Ці люди не можуть розпізнавати невербальні та вербальні сигнали.
Звичайні емпати: постійно перебувають у стані стресу і емоційного перевантаження, гостро переживають чужі проблеми. Часто страждають від головних болей. Здатність до емпатії ними не контролюється.
Свідомі емпати: управляють своєю здатністю до співпереживання, легко адаптуються до чужих емоцій, вміючи не пропускати їх через себе.
Професійні емпати: чудово контролюють свою здатність, часто використовуючи її у професійних цілях. Можуть керувати будь-якими чужими емоціями, міняти настрій людини, позбавляти від душевного та фізичного болю.

Емпатія як елемент емоційного інтелекту

Якщо говорити спрощено, то емпатія допомагає усвідомлювати почуття й емоції інших людей. Це ключовий елемент емоційного інтелекту, зв’язок між собою й іншими. Оскільки як люди ми розуміємо, що переживають інші, так, ніби самі це відчуваємо.
Психологи вважають схильність людей до емпатії нормою, тоді як повне ототожнення своїх переживань з почуттями співрозмовника або, навпаки, відсутність якого-небудь відчуття іншої людини — ненормальним станом речей.
Даніель Големан, автор книги «Емоційний інтелект», вважає, що емпатія — це переважно здатність розуміти емоції інших людей. На глибшому рівні йдеться про визначення, розуміння і реагування на проблеми і потреби, які лежать в основі емоційних реакцій і реакцій інших людей.
Дослідник визначив п’ять ключових елементів емпатії:
Розуміння інших.

• Розробка інших.
• Наявність орієнтації на допомогу.
• Використання різноманітності.
• Політична обізнаність.

Чому емпатія важлива

Можливо, людям не завжди легко або навіть можливо співпереживати іншим, але завдяки корисним навичкам і певній роботі над собою ми можемо працювати в цьому напрямі. Дослідження показують, що люди, які здатні співпереживати, краще спілкуються з іншими людьми і мають краще самопочуття.
Емпатія допомагає людям відчувати довіру, мати уявлення про те, що інші відчувають або думають, допомагає зрозуміти, як і чому інші реагують на ситуації. Все це поглиблює наше розуміння інших людей і впливає на наші дії та рішення.
Здатність людини розуміти почуття іншої особи і навіть діяти згідно з цим розумінням — це те, що нас об’єднує і робить наш світ набагато приємнішим місцем для життя. Завдяки емпатії ми розуміємо досвід одне одного і більш схильні допомагати одне одному.
Адже здатність «взути чужі мокасини», побачити світ очима тих, хто відрізняється від нас — голодної дитини, людини, яку звільнили, сім’ї, яка втратила будинок, — все це розширює сферу нашої стурбованості важким становищем інших (будь то близькі друзі або далекі незнайомці) і нам стає дедалі важче залишатися байдужим і не допомагати.
Роман Кржнарик наводить у своїй книзі (в перекладі Маргарити Майорової) чудовий приклад письменника Джорджа Оруелла. Після кількох років служби колоніальним офіцером поліції в Британській Бірмі в 1920-х роках, Оруелл повернувся до Великобританії з наміром детальніше дізнатись про життя тих, хто опинився на соціальному узбіччі. Він одягнувся, як жебрак, і став жити на вулицях Східного Лондона з волоцюгами і злидарями. В результаті експерименту він радикально змінив свої переконання і життєві пріоритети та написав книгу «Фунт лиха в Парижі та Лондоні». Він не лише зрозумів, що бездомні люди не є «п’яними негідниками», Оруелл також завів нові знайомства, змінив свої погляди на соціальну нерівність та зібрав чудовий літературний матеріал. Це був найкращий досвід у його житті. Він зрозумів, що емпатія не тільки робить тебе добрим — це добре і для тебе також.
Так, емпатія допомагає людям об’єднуватися. Це означає, що ми дбаємо одне про одного.
Якщо ми зможемо підтримувати співпереживання в самих собі, ми можемо змінити весь світ на краще.

Технологія розвитку емпатії

Емпатія — це вміння, як власне і більшість навичок міжособистісного спілкування, яке можна розвинути. Психолог і тренер Денис Дубравін пропонує такий алгоритм розвитку емпатії.
Етап 1. Усвідомлення власних почуттів
Для того щоб розвивати емпатію до інших людей, варто починати з себе. Постійно вивчати свої почуття, їх причину і динаміку розвитку.
Етап 2. Пильне спостереження
У спілкуванні з іншими людьми намагайтеся помічати найдрібніші деталі. Міміка людини, її жести, тон голосу та реакції допоможуть вам визначити, в якому стані вона перебуває і що зараз відчуває.
Етап 3. Інтерпретація
Далі слід інтерпретувати почуття і стани іншої людини. Щоб підвищити достовірність, ви можете запитати: «Що ти зараз відчуваєш?» або «Мені здається, ти зараз відчуваєш ...».
Етап 4. Дивимося на світ очима іншого
Володіння емпатією передбачає, що ви починаєте дивитися на світ «очима» іншої людини, приміряючи на себе її почуття, ніби вона і є ви.
Етап 5. Емоційне злиття
Наступний рівень трохи складніший за попередні. Під час спілкування з людиною вам потрібно емоційно «злитися» з нею в єдине ціле.
Важливою умовою є:

• щире бажання зрозуміти і відчути іншу людину;
• уважно спостерігати за рухами співрозмовника;
• прагнути побачити ситуацію його очима;
• уникати оцінювального сприйняття поведінки;
• наділяти особливою цінністю будь-яку інформацію, яку ви чуєте від людини.

Етап 6. Управління емпатією
Цей рівень дає можливість стати справжнім професіоналом емпатії. Володіючи емпатійними здібностями, ви не лише можете приміряти на себе стан іншого, а також, що дуже важливо, контролювати його. Ви можете вільно як входити в стан свого співрозмовника, так і легко виходити з нього, емоційно «не залипаючи». Для цього потрібно одночасно перебувати і в цьому злитті, і спостерігати за собою з боку.

Як розвивати емпатію в дітей і дорослих

Як допомогти дитині розвинути здатність до співпереживання?
Важливо не лише вчити бачити почуття інших людей, а і розуміти, що з цим робити. В іншому випадку емпатія може викликати негативні наслідки. Наприклад, «заразившись» гнівом оточення, люди можуть підпадати під деструктивний вплив (наприклад, жорстоке поводження в групі). Це стає основою для розвитку булінгу і цькування. Тому, навчаючи дітей співпереживання, потрібно надавати їм адекватні стратегії поведінки. Олена Петрушина наводить кілька порад, як поводитися дорослим для того, щоб розвивати в дітях емпатію.
Подавайте приклад турботи і співчуття. Говоріть про те, як ви співчуваєте іншим людям. Діліться власними радощами і переживаннями. Показуйте дітям, що ви радієте їхнім успіхам і співчуваєте негараздам.

• Навчайте дітей слів, що описують емоції. Називайте почуття, які переживаєте ви, інші люди та ваша дитина. «Мені дуже сумно через те, що померла бабуся»; «Ти плачеш, бо злякався? Тобі страшно?»; «Твій брат гнівається, бо йому не дісталося пирога». Заохочуйте інших членів сім’ї ділитися своїми почуттями.
• Допомагайте дитині інтерпретувати емоції людей. Запитуйте: «Як ти думаєш, чому ця дівчинка плаче?», «Що міг побачити цей чоловік, який виглядає таким здивованим?»
• Заохочуйте співчуття і взаємодопомогу. Дякуйте дітям не лише за допомогу вам, а і за допомогу іншим людям.
• Намагайтеся заохочувати не поодинокі добрі вчинки, а послідовну емпатійну поведінку. Не хваліть занадто часто, але нагадуйте дитині про те, що вона вже довгий час поводить себе як турботлива і співчутлива людина.
• Підтримуйте дітей у прагненні до співпраці. Важливо заохочувати дітей не лише до того, щоб робити щось для інших, а і разом з іншими.
• Читайте разом і заохочуйте читання художньої літератури. Книги розповідають про долі людей, вони «втягують» читача в переживання героїв. Обговорюйте емоції та дії героїв книг і фільмів: «Як ти думаєш, він себе почуває? Як можна допомогти йому відчути себе краще?»
• Допомагайте дітям бачити різницю і схожість людей. Пояснюйте, що всі люди різні. І в кожного можна знайти щось спільне і щось відмінне. Тим ми всі й цікаві.
• Не бийте дітей! Уникайте лайки і надмірної вимогливості. Не забороняйте дітям висловлювати почуття. Не кажіть хлопчикам, що чоловіки не плачуть. Така поведінка батьків може не тільки загальмувати розвиток здатності до співпереживання, а й спровокувати різноманітні психологічні проблеми в дитинстві та дорослому житті.
• Будьте терплячими. Ніхто з нас не може бути емпатійним і жалісливим завжди, навіть дорослі. Щоб поставити себе на місце іншого, потрібно чимало душевних сил, а це стомлює. А для дитини освоєння будь-якого досвіду займає тривалий час і вимагає безлічі повторень. Тож допомагайте дітям навчитися емпатії та співчуття, але не вимагайте від них зрілої поведінки.

Як розвинути емпатію в дорослої людини?

Зробити це не так просто, як може здатися на перший погляд. Адже потрібно навчитися розуміти почуття і настрої свого опонента, дійсно співпереживати йому — показне співчуття ні до чого доброго не приведе. Спеціалісти наводять методи, які допомагають вивести емпатію на високий рівень.

• Уміння слухати

Ви повинні насамперед навчитися слухати і чути свого опонента. Не прагніть говорити занадто багато, давайте йому частіше можливість висловлюватися, проявляти себе. Зазначена думка вже полегшує завдання, додає людині впевненості у власних силах. Уміння слухати — чи не найважливіша якість, якою повинна володіти людина з розвиненою емпатією. Якщо ви дійсно навчитеся слухати свого співрозмовника, не перебиваючи, то зможете досягти небувалих висот у тому, щоб допомагати згодом іншим людям. Глибоке слухання передбачає повну відмову від критики, усіляких негативних суджень і установок. Ви повинні просто зануритися в той світ, який розкриває перед вами опонент і на якийсь час забути про те, що відбувається навколо.

• Спостереження за людьми

Такий крок дасть можливість вчасно робити відповідні висновки. Будьте гнучкими, вивчайте різні характери людей, дивіться на них із боку. Спостереження допомагає дізнатися багато, зокрема об’єктивно оцінити власні вчинки. Ви дізнаєтеся, в яких обставинах людина схильна більше нервувати і проявляти занепокоєння. Ви зможете спостерігати за первинними реакціями особистості, які зазвичай бувають приховані від сторонніх очей. Спостереження за людьми — це справді цінний інструмент, який налаштовує вас на правильну, ефективну роботу.

• Бесіда з незнайомими людьми

Пам’ятайте, що комусь може знадобитися ваша допомога задовго до того, як людина сама про неї попросить. Якщо ви зустріли на вулиці жінку або дитину в сльозах — не соромтеся, підійдіть, запропонуйте підтримку. Не обов’язково відразу лізти з розпитуваннями, досить просто проявити людське ставлення. У більшості випадків ваше завзяття буде гідно оцінене. Якщо хтось не захоче ділитися своїми проблемами зі стороннім, то не наполягайте. Прийміть заздалегідь той факт, що далеко не кожна людина захоче з ходу почати обговорювати власний душевний стан. Замкнута особистість не може просто так довіритися, їй потрібен час, щоб вивчити більше тих, хто перебуває поруч. Загалом бесіда з незнайомими людьми допомагає скласти певну думку про оточення. Тим, хто не знає вас особисто, простіше поділитися своїми побутовими проблемами і негараздами. Усе тому, що легше розповісти про тривожні переживання тому, кого бачиш у житті перший і останній раз. Спробуйте уявити себе на місці іншого. Вам приблизно відразу стане зрозуміло, що він відчуває в даний момент часу, які думки зосереджені в нього в голові.

• Читання книжок

Вивчення художньої літератури обов’язково приносить користь. По-перше, читання сприяє розширенню світогляду. Ви дізнаєтеся набагато більше, ніж знали до сьогодні. Вивчайте спеціальну літературу з особистісного росту і самовдосконалення. Тільки так можна вийти на високий рівень розуміння інших людей. Застосовуючи в житті описані методики, шанси стати корисним для оточення суттєво збільшуються. Ви навчитеся бачити ситуацію зсередини, під різними кутами. По-друге, ретельно аналізуйте прочитане. Вам потрібно прагнути робити відповідні висновки з книжок. Коли в житті трапиться схожа ситуація, ви вже не будете довго роздумувати, а сміливо почнете робити активні кроки.

• Аналіз власних почуттів

Він потрібен для того, щоб навчитися краще розуміти опонента. Усі люди, перебуваючи в рівних умовах, відчувають приблизно однакові емоції. Вони або погоджуються з тим, що відбувається, або всіма силами душі опираються прийняттю ситуації. Аналіз власних почуттів допоможе усвідомити, що відчуває людина, коли з нею відбуваються певні події. Ви можете в більшості випадків спиратися на власні почуття і на їх основі робити припущення.
Використані джерела

• Емпатійний розвиток дитини / Упоряд. : С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. — К. : Мікрос—СВС, 2003. — 182 с.
• Журавльова Л.П. Психологія емпатії : Монографія. —
  Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. — 328 с.
• Петрушина Е. Как учить детей сопереживанию и зачем это делать. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.ya-roditel.ru/parents/base/experts/kak-uchit-detey-soperezhivaniyu-i-zachem-eto-delat/
• Феномен емпатії у психологічних дослідженнях. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-9942-1.html
• Эмпатия: плюсы и минусы. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.vitamarg.com/konsultacii/nature/7390-empatiya-plyusy-i-minusy
• What is Empathy? [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://www.skillsyouneed.com/ips/empathy.html
• Эмпатия в деятельности педагога. [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://superinf.ru/view_helpstud.php?id=5733
• Эмпатия. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://psyh.info/psihologiya-lichnosti/emotsii/empatiya.html
• Anyone can learn social skills. [Електронний ресурс] —
  Режим доступу: http://www.improveyoursocialskills.com

Матеріал підготувала Наталія ХАРЧЕНКО

журнал "Директор школи. Шкільний світ", №10 жовтень 2017

Как научиться общаться с людьми? Постигаем искусство эффективного общения

Многим из нас общение с людьми дается нелегко. Почему одни могут выступать перед огромной аудиторией, легко зажигая ее своими идеями, непринужденно обмениваться искрометными шутками на вечеринках и моментально заводить знакомства, а другие с трудом поддерживают даже обычную бытовую беседу? Можно ли научиться общаться с людьми или это дар, доступный лишь избранным? Что мешает нам говорить легко и свободно и почему это умение так важно? Попробуем разобраться. 

Что дает общение с людьми? 

Навыки общения с людьми требуются нам каждый день. Некоторые полагают, что эффективное общение – это что-то из арсенала бизнес-психологии, а людям, которым не нужно вести деловых переговоров, учиться общаться ни к чему. И это большая ошибка, которая может дорого обойтись. 

Общение с людьми – важная часть нашей жизни. Благодаря умению четко выражать свои мысли и слушать мы можем не только добиться карьерных успехов, но и завести друзей, наладить отношения с семьей и друзьями. Психологи знают, что большинство конфликтов в паре и даже разводов вызвано не непреодолимыми противоречиями, а банальным неумением договариваться. А сколько людей страдает от одиночества лишь потому, что стесняется заговорить с симпатичным незнакомцем или незнакомкой! Словом, умение общаться необходимо каждому. Это – ключ к успеху во всех областях жизни. Авраам Линкольн, Джон Кеннеди, Мартин Лютер Кинг, Рональд Рейган, Уинстон Черчилль и Жак Ширак вряд ли достигли бы вершин политического Олимпа, не будь они столь блестящими ораторами. Стив Джобс известен своими речами не менее, чем инновационными компьютерными разработками. Легендарные красавицы прошлых веков на парадных портретах вовсе не поражают внешними данными – однако современники в мемуарах восхваляют их не столько за красоту, сколько за умение вести беседу. 

Следует отметить, что «общаться» и «говорить» – это не одно и то же. Общение – это сложный процесс, который состоит как из вербальной коммуникации (того, что мы говорим), и невербальной (то, как мы это делаем). И второй вид коммуникации гораздо важнее – наибольшее влияние на собеседника производит не смысл наших слов, а звук и тембр голоса, поза и жесты. И, наконец, самое главное, это те наши мысли и чувства, которые находятся в нашем подсознании. Это страх отвержения, отказа, гнев на обидчиков и т.д. Именно они влияют на реакцию наших собеседников и определяют наш уровень умения общаться.

Почему мы боимся быть услышанными? 

Что мешает нам говорить? Застенчивость, страх сказать глупость или быть неправильно понятым, боязнь высказывать свое мнение, низкая самооценка и даже проблемы с дикцией – в основе всех этих проблем лежит психология. Нередко их корни уходят в далекое прошлое – в детство или отрочество. Став взрослыми, мы забываем те неприятные моменты, которые заронили в нас семя неуверенности, однако они продолжают влиять на наше поведение. Раздраженное «Не говори ерунды!» от родителей, мучительные выступления у доски в классе, насмешки сверстников – все это во взрослой жизни оборачивается серьезными коммуникационными сложностями. Чтобы выявить и устранить причину затруднений в общении, необходима работа с психологом. Но первый и самый главный шаг – признание того, что проблема существует, и желание решить ее.

Полезный совет. Если вы боитесь говорить с людьми, начните с телефонных разговоров. Например, вместо того, чтобы зайти на сайт салона красоты и узнать все о ценах или услугах, позвоните туда и выясните все, задавая вопросы администратору. Составьте список вопросов, не стесняйтесь выспрашивать подробности и уточнять. 

 

Психология общения с людьми 

Психология общения с людьми строится на нескольких правилах, которые наиболее четко и ясно сформировал знаменитый психолог и писатель Дейл Карнеги. Он выпустил свои наиболее известные книги в 1930-40-х годах, но с тех пор в человеческом поведении ничего не изменилось и эти правила по-прежнему актуальны. 

Правило № 1. 

Искренне интересуйтесь другими. Все мы считаем себя уникальными и хотим быть интересными окружающим. Вспомните свой опыт общения – мы всегда охотнее разговариваем не с теми, кто говорит умные вещи, а с теми, кто дает нам понять, что мы сами интересны. 

Правило № 2. 

Улыбайтесь. Во время психологических исследований было доказано, что улыбающиеся люди кажутся нам в целом более привлекательными. Мы склонны приписывать им лучшие человеческие качества. Улыбка показывает собеседнику, что общение с ним – это радость и удовольствие. 

Правило № 3. 

Помните, что собственное имя – самое приятное слово для любого человека. Называя человека по имени, мы делаем ему самый простой и естественный комплимент. Имя для нас выражает индивидуальность. Именно поэтому многие люди так раздражаются, когда кто-то коверкает их имя или употребляет форму, которая им не по душе – например, «Маня» вместо «Мария». Употребляя в беседе имя человека, вы как будто говорите ему: «Вы удивительный человек и яркая личность». 

Правило № 4. 

Умейте слушать. Печально, но мало кто умеет действительно слушать собеседника – чаще всего, особенно в пылу спора, мы просто дожидаемся своей очереди высказаться, не вникая в то, что нам пытаются донести. А ведь демонстрация внимания – мощный инструмент воздействия. Слушайте человека, задавайте ему дополнительные вопросы и не скрывайте своих эмоций, если услышите что-то новое или удивительное. А если вы запомните высказывания, которые самому собеседнику показались удачными, и невзначай ввернете их в следующем разговоре, он будет просто покорен. 

Правило № 5. 

Говорите о том, что интересует вашего собеседника. У каждого есть свой «конек». Если вы нащупаете ту тему, которая волнует вашего собеседника, вы расположите его к себе. Это касается и делового общения, и обычных приятельских разговоров. Даже если тема кажется вам не особенно важной, не закрывайтесь – попробуйте вслушаться и выяснить что-то ценное для себя. Не зря же китайские мудрецы говорили, что учиться можно и у первого встречного. 

Правило № 6. 

Искренне демонстрируйте собеседнику его значимость. Ключевое слово здесь – «искренне». Возможно, это самая сложная часть психологии общения. Люди чувствуют фальшь, и даже те, кто любит лесть во всех формах, почуют неладное, если ваш восторг будет наигранным. Ищите в каждом то, что действительно кажется вам достойным восхищения, и честно хвалите эти черты характера. 

 

Искусство эффективного общения 

Общение с людьми – это искусство. Чтобы овладеть им, необходимо знать много тонкостей и обладать особыми навыками, многие из которых, казалось бы, не имеют отношения к коммуникации. Однако именно их наличие делает людей блестящими ораторами и интересными собеседниками. Что поможет нам «прокачать» свои коммуникативные способности? 

Наблюдательность 

Шерлоку Холмсу достаточно было одного взгляда на человека, чтобы узнать о нем всю подноготную. Наблюдательность нужна не только сыщикам. Отмечая особенности поведения, внешности, мимики собеседника, мы можем сделать выводы о том, что это за человек и в каком стиле с ним лучше всего общаться. Кроме того, наблюдательность тесно связана с памятью – еще одним важным качеством хорошего собеседника. 

Память 

Чем больше информации о человеке мы запомним, тем более успешным будет наше общение с ним. Если вы будете помнить все, что собеседник вам рассказал, вы сможете продемонстрировать свой интерес к нему. Он будет искренне польщен. 

Широкий кругозор 

«Ой, я в этом ничего не понимаю!». После таких слов мало кто захочет продолжать свой захватывающий рассказ о футболе, здоровом питании или последних международных новостях. Не нужно быть экспертом широкого профиля, чтобы иметь представление о самых разных сторонах жизни. Интересные собеседники не замыкаются в своем мирке – они интересуются тем, что происходит вокруг и могут поддержать разговор на любую тему.

Чуткость 

Умение считывать эмоции собеседника можно назвать чуткостью, хотя на самом деле это – одно из следствий наблюдательности. Психолог Пол Экман, консультировавший следователей из ЦРУ и ФБР, достиг в этом умении небывалых высот. Он выявил, как малейшие сокращения лицевых мышц могут выдавать наши истинные чувства и мысли. Его книги обрели такую популярность, что на основе этих сугубо научных трудов был снят популярный сериал о независимом эксперте, умеющем безошибочно определять ложь. Овладеть этим искусством под силу каждому – для обыденной жизни достаточно научиться видеть основные эмоции и знать азы языка тела. 

Постоянная тренировка навыков общения 

Исследователи из Оксфорда выяснили, что в среднем каждый человек регулярно общается с 20 людьми – это друзья и приятели, члены семьи, коллеги и соседи. Ученые на этом не остановились – они просканировали мозг добровольцев и выяснили, что те, чей круг общения шире среднего, демонстрируют повышенную активность нейронов в зоне мозга, отвечающей за функции общения, а также лучшую связь между разными отделами мозга. Это не врожденное качество, а результат регулярной тренировки коммуникативных навыков. Чем больше количество людей, с которыми мы говорим, тем легче нам находить с ними общий язык. Ищите возможности поболтать с незнакомцами, с людьми из самых разных социальных групп, с теми, чьи интересы заметно отличаются от ваших. Общение с незнакомыми людьми сделает вас более гибким собеседником. 

Язык телодвижения – залог успеха 

Важно, что вы говорите, но еще важнее – как вы это делаете. Представьте себе оратора, который горбится, бубнит себе под нос – многие ли прислушаются к его словам? Порой невербальные сигналы намного значимее слов. Оценивая собеседника, мы не только слушаем, о чем он рассказывает – мы подсознательно обращаем внимание на его позу, тембр голоса и скорость речи. Основные невербальные знаки универсальны, они одинаково воспринимаются во всем мире. Как держать себя, чтобы к вам прислушивались? 

Взгляд 

«Тяжелый взгляд», «Смотрит косо» или же «Глаза горят», «Смотрит ласково» – даже в разговорной речи люди, не имеющие понятия о психологии, отмечают силу взгляда. С помощью особых психологических тренингов можно научиться смотреть на собеседника правильно – открыто, но не угнетая, не отводя взгляда и постоянно давая человеку понять, что он вам интересен. Психологи различают разные типы взгляда для различных ситуаций – деловой, социальный и интимный взгляд. 

Мимика 

Человек способен подсознательно распознавать и интерпретировать самые незаметные движения лицевых мышц. Мимика – важный источник знаний о собеседнике. Зная мимические проявления эмоций, мы не только понимаем настроение других, но и сами можем посылать им нужные сигналы. 

Жесты 

Мы склонны прислушиваться к тем людям, которые стоят перед нами в открытой позе – то есть ничем не отгораживаются. Прижатая к груди сумочка, руки, скрещенные или спрятанные в карманах, поза «нога за ногу», сжатые кулаки – все это говорит о желании собеседника выстроить препятствие между вами, отгородиться. И наоборот, открытая поза, плавные и неторопливые жесты и раскрытые ладони сигнализируют окружающим: «Я спокоен, доброжелателен и открыт к диалогу». Ассы общения нередко пользуются методом отзеркаливания, с небольшой задержкой повторяя позу и жесты собеседника – это подсознательно располагает людей раскрыться. Однако таким приемам нужно учиться.

 

 

Упражнения по развитию навыков общения 

Чтобы преодолеть робость и научиться общаться с людьми, необходима помощь специалиста. Но существуют и простые упражнения, которые помогут вам развить коммуникативные навыки. Ждать чудес от них не стоит, но их выполнение подготовит почву для более серьезной работы над собой. 

Разговор со стулом Каждый день говорите вслух – но не с людьми, а с предметами. Кстати, беседовать со стулом или геранью намного сложнее, чем с настоящим собеседником. Именно поэтому это столь действенный тренинг. Попробуйте несколько минут говорить на определенную тему – для начала просто расскажите, как у вас идут дела. Можно мысленно составить план разговора и придерживаться его. Это поможет научиться связно выражать свои мысли. 

10 незнакомцев Поставьте себе цель – каждый день затевать непринужденные беседы с незнакомыми людьми. Спросите мнение продавщицы о сортах хлеба, узнайте у первого встречного, как пройти в поликлинику, поболтайте о погоде с консьержкой в подъезде, попросите у соседа немного соли. Это избавит от страха заговорить первым. 

Я все помню Развивайте память – старайтесь запоминать, во что одеты окружающие вас люди, что они держат в руках, какого цвета у них глаза, что они вам сказали. Вечером проверьте, многих ли вы можете вспомнить в деталях. 

Хвалю! Попробуйте сказать комплимент каждому, с кем вы будете беседовать в течение дня. Неважно, что вы будете хвалить – внешность («Какое элегантное пальто!»), личные качества («С тобой всегда весело») или умения («Как вы ловко с кофе-машиной управляетесь!»). Главное, чтобы комплименты были искренними. 

Мнение редакции Что­бы на­чать эф­фек­тив­но и лег­ко об­щать­ся с людь­ми, нуж­но так­же раз­ви­вать свою речь и дик­цию. Быст­рый темп, спо­ты­ка­ние, слиш­ком ти­хий или гром­кий го­лос, мо­но­тон­ность и виз­гли­вые нот­ки мо­гут свес­ти к ну­лю эф­фект от блес­тя­щей ре­чи. Пра­виль­ная речь – раз­ме­рен­ная, спо­кой­ная, ин­то­на­ци­он­но вер­ная. Пси­хо­ло­ги так­же от­ме­ча­ют, что че­ло­ве­чес­ко­му уху бо­лее при­ятен низ­кий, «бар­ха­ти­с­тый» тембр.

Оригинал статьи: https://www.kp.ru/guide/kak-nauchit-sja-obshchat-sja.html

Инструменты и методы позволяющие немедленно понравиться другим людям

Довольно тяжело ответить, почему конкретно вам нравится тот или иной человек. 

Возможно, всему виной его глуповатая улыбка; а может быть, это из-за его острого ума; ну или с ним просто очень легко находиться рядом. Он просто вам нравится. 

Но учёные оказались не удовлетворены подобными ответами, поэтому они потратили долгие годы на попытки определить, какие конкретно факторы притягивают одного человека к другому. 

Ниже мы собрали некоторые самые интригующие открытия. Читайте дальше, чтобы освежить ваши отношения, а заодно улучшить будущие намного быстрее. 

1. Копируйте человека напротив 

Эта стратегия называется отражением, она включает в себя имитацию поведения другого человека. Когда вы разговариваете с кем-то, попробуйте копировать язык его тела, его жесты, его выражения лица. 

В 1999 году исследователи из Университета Нью-Йорка задокументировали так называемый «эффект хамелеона», который происходит, когда люди бессознательно имитируют поведение другого человека. Эта имитация существенно повышает симпатию. 

Исследователи изучили 72 мужчины и женщины, работающих над одной задачей вместе с партнёром. Партнёры (работавшие для исследователей) либо имитировали поведение другого участника, либо не делали ничего для этого, в то время как исследователи записывали все взаимодействия двух участников на видео. В конце эксперимента исследователи просили участников оценить, насколько им понравились их партнёры. 

Конечно же, участники были склонны говорить, что им намного больше понравились партнёры, которые имитировали их поведение. 

2. Тратьте больше времени с людьми, с которыми вы хотите подружиться 

Согласно эффекту чистого воздействия, люди склонны больше симпатизировать людям, которые им хорошо знакомы. 

В одном примере такого феномена психологи из Университета Питтсбурга попросили четырёх женщин притвориться студентами на университетских занятиях по психологии. Каждая женщина появлялась на занятиях разное количество раз. Когда экспериментаторы показали мужчинам-студентам изображения этих четырёх женщин, мужчины демонстрировали большую близость по отношению к женщинам, которые появлялись на занятиях чаще – даже если они никоим образом с ними не взаимодействовали. 

3. Хвалите других людей 

Люди склонны связывать прилагательные, которые вы используете для описания других людей, с вашей собственной личностью. Этот феномен называется спонтанным переносом характеристик. 

Одно исследование, опубликованное в Journal of Personality and Social Psychology, обнаружило, что этот эффект проявляет себя даже в тех случаях, когда люди знают, что определённые характеристики не относятся к людям, которые о них говорили. 

По словам Грэтхен Рубин, автора книги «The Happiness Project», «что бы вы не говорили о других людях, обязательно повлияет на то, как другие люди воспринимают вас самих». 

Если вы описываете кого-либо как искреннего и доброго человека, люди будут ассоциировать и вас самих с этими качествами. Обратный результат возможен с такой же вероятностью: если вы постоянно оскорбляете других людей за их спинами, ваши друзья начнут ассоциировать вас с этими негативными качествами. 

4. Постарайтесь демонстрировать позитивные эмоции 

Эмоциональная инфекция описывает феномен, который происходит с людьми, когда они попадают под сильное влияние настроения других людей. Согласно исследованию, проведенному учёными из Университета Огайо и Университета Гавайев, люди могут бессознательно чувствовать те эмоции, которые проявляются рядом с ними. 

Авторы исследования говорят, что такой эффект возможен благодаря тому, что мы естественно имитируем движения и выражения лица людей вокруг нас, что в конечном итоге заставляет нас чувствовать эмоции, похожие на эмоции окружающих. 

Если вы хотите, чтобы люди чувствовали себя рядом с вами счастливее, делайте всё возможное, чтобы демонстрировать позитивные эмоции. 

5. Будьте сердечными и компетентными 

Психологи из Университета Принстона и их коллеги предложили модель стереотипного содержания, которая подразумевает, что люди судят о других людях, основываясь на их сердечности и компетентности. 

Согласно этой модели, если вы можете создать себе имидж тёплого человека – например, не желающего соперничать с другими и проявляющего дружелюбие – люди будут чувствовать к вам доверие. Если вы сможете проявить себя компетентным – например, имея высокий экономический или социальный статус – люди будут более склонны уважать вас. 

Психолог из Гарварда Эми Кадди говорит, что очень важно сначала проявлять сердечность, а уже потом компетентность, особенно при выстраивании деловой стратегии. 

«С эволюционной точки зрения», - пишет Кадди в своей книге «Presence», - «для нашего выживания куда важнее знать, заслуживает ли человек нашего доверия». 

6. Демонстрируйте время от времени свои недостатки 

Согласно эффекту осечки, вы будете больше нравиться людям после совершения ошибки – но только в том случае, если они будут уверенны, что вы – компетентный человек. Проявление того, что вы не идеальны, делает вас более правдоподобным и уязвимым перед окружающими людьми. 

Исследователь Эллиот Аронсон из Университета Техаса впервые описал этот феномен, когда он изучал, как небольшие ошибки влияют на восприятие привлекательности людей. Он попросил мужчин-студентов из Университета Миннесоны прослушать записи людей, принимающих участие в викторине. 

Когда люди хорошо справлялись с викториной, но в конце опроса проливали кофе, студенты оценивали их привлекательность выше, чем привлекательность участников, которые справились с викториной и не пролили кофе или не справились с викториной, но тоже пролили кофе. 

7. Подчёркивайте общие ценности 

Согласно классическому исследованию, проведенному Теодором Ньюкомбом, людям больше нравятся другие люди, которые похожи на них самих. Этот феномен известен как эффект привлекательности по схожести. В своём эксперименте Ньюкомб измерил отношение испытуемых по разным спорным темам, вроде секса и политики, а затем собрал их вместе в доме, принадлежащем Университету Мичигана, чтобы те пожили вместе. 

К концу своего совместного проживания испытуемые симпатизировали своим соседям больше, когда они имели похожее отношение к измеряемым спорным темам. 

Что интересно, более свежее исследование, проведенное учёными из Университета Вирджинии и Университета Вашингтона в Сэнт-Луисе, обнаружило, что рекруты военно-воздушных сил симпатизировали друг другу больше, когда они имели похожие негативные личностные характеристики, чем, когда они имели похожие позитивные характеристики. 

8. Случайно дотрагивайтесь до них 

Подсознательные прикосновения происходят в тех случаях, когда вы трогаете человека так незаметно, что они даже почти не замечают этого. Среди наиболее распространенных проявлений такого эффекта можно привести похлопывание по спине или прикосновение к руке, что может заставить людей чувствовать больше тепла по отношению к вам. 

В исследовании, проведенном французскими учёными, молодые мужчины стояли на улицах и говорили с женщинами, которые проходили мимо. Мужчины увеличивали свои показатели успеха в два раза, если во время разговора они незаметно дотрагивались до руки женщины, по сравнению с теми мужчинами, которые не делали никаких прикосновений. 

Исследование, проведенное учёными из Университета Миссисипи и Роудс-Колледжа, изучило эффект межличностных прикосновений во время оплаты чаевых в ресторане. Как оказалось, официантки, которые незаметно касались руки или плеча клиентов, получали большие чаевые, чем официантки, которые никак не касались своих клиентов. 

9. Улыбайтесь 

В одном из исследований, проведённом учёными из Университета Вайоминга, около сотни старшекурсниц попросили просмотреть фотографии другой женщины в четырёх позах: улыбающейся в открытой позе, улыбающейся в закрытой позе, не улыбающейся в открытой позе и не улыбающейся в закрытой позе. Результаты показали, что женщина на фотографии оценивалась намного выше в случаях, когда она улыбалась, вне зависимости от её позы. 

Более позднее исследование, проведённое учёными из Университета Стэнфорда и Университета Дуйсбург-Эссена, обнаружило, что студенты, которые взаимодействовали с другими людьми посредством аватаров, чувствовали более позитивные эмоции от общения, когда аватар демонстрировал более широкую улыбку. 

В качестве бонуса: другое исследование предположило, что улыбка во время первой встречи, помогает обеспечить то, что другой человек вспомнит о вас позднее. 

10. Смотрите на других людей так, как они хотят выглядеть перед другими 

Люди хотят, чтобы их воспринимали так, как они сами думают о себе. Этот феномен называется теорией самоверификации. Мы все ищем подтверждение наших взглядов – как позитивных, так и негативных. 

Во время серии исследований, проведённых учёными из Университета Стэнфорда и Университета Аризоны, участники с позитивным и негативным восприятием самих себя должны были ответить о том, хотят ли они общаться с людьми, которые имеют либо негативное, либо позитивное отношение к ним. 

Участники, которые имели позитивное отношение к самим себе, хотели общаться с людьми, которые были о них лучшего мнения, в то время как люди с негативным восприятием самих себя предпочитали общаться с критиками. Это может быть вызвано тем, что людям нравится взаимодействовать с теми, кто предоставляет им обратную связь, схожую с их пониманием собственной личности. 

Другое исследование предполагает, что, когда взгляды человека о нас сходятся с нашим собственным мнением о себе, наши взаимоотношения выстраиваются более гладко. Вероятнее всего, это вызвано тем, что мы испытываем взаимопонимание, что является очень важным компонентом любой близости. 

11. Расскажите им свой секрет 

Самораскрытие может быть одним из самых лучших способов построения взаимоотношений. 

В исследовании, проведённом учёными из Университета Штата Нью-Йорк в Стоуни-Брук, Калифорнийской Школы Аспирантов Семейной Психологии и Университета Калифорнии в Санта-Круз, студентов колледжа делили по парам, а затем просили потратить 45 минут на то, чтобы узнать друг друга получше. 

Экспериментаторы предоставили некоторым парам студентов список вопросов, который мог бы помочь им узнать друг друга более глубоко и лично. Например, одним из средних вопросов был: «Как ты относишься к своим взаимоотношениям с матерью?». Другим парам давали вопросы для обычной беседы. Например, один из вопросов звучал следующим образом: «Какой праздник твой любимый? Почему?». 

В конце эксперимента студенты, которые задавали друг другу личные вопросы, сообщали о том, что они относятся друг к другу гораздо ближе, чем студенты, которые участвовали в лёгкой беседе. 

Вы можете испытать эту технику самостоятельно, когда будете узнавать кого-то поближе. Например, вы можете начать с лёгких вопросов (вроде вопроса про последний просмотренный фильм) и закончить вопросом о людях, которых человек ценит в своей жизни больше всего. Когда вы делитесь личной информацией с другим человеком, они испытывают к вам большую близость и хотят доверять вам в будущем. 

12. Покажите, что вы также способны хранить и их секреты 

Два эксперимента, проведенных исследователями из Университета Флориды, Государственного Университета Аризоны и Сингапурского Университета Менеджмента, обнаружили, что люди крайне высоко ценят как надежность, так и доверчивость в своих взаимоотношениях. 

Две этих черты оказались особенно важны, когда люди описывали воображаемый идеал друга и идеал сотрудника. 

Как пишет Сьюзен Деггс-Уайт из Университета Северного Иллинойса для PsychologyToday.com: «Надежность включает в себя несколько компонентов, вроде честности, зависимости и верности, и, хотя каждый из этих компонентов важен для успешных взаимоотношений, честность и зависимость определяются как наиболее важные в реалиях взаимоотношений». 

13. Демонстрируйте чувство юмора 

Исследование, проведенное учёными из Государственного Университета Иллинойса и Государственного Университета Калифорнии в Лос-Анджелесе, обнаружило, что, вне зависимости о том, как люди представляют себе своего идеального друга или идеального любовного партнёра, чувство юмора является очень важным. 

Другое исследование, проведённое учёными из Университета Де Поля и Государственного Университета Иллинойса, обнаружило, что использование юмора, когда вы впервые знакомитесь с человеком поближе, может заставить человека больше вам симпатизировать. В действительности, исследователи предположили, что участие в юмористических задачках (вроде надевания повязки на глаза, когда другой человек учит их танцевать) может повысить романтическое влечение. 

14. Дайте им поговорить о себе 

Исследователи из Гарварда недавно открыли, что разговор о себе может восприниматься нашим мозгом так же, как еда, деньги или секс. 

В одном из исследований учёные поместили участников эксперимента в аппарат фМРТ и задавали им вопросы об их отношении к другим людям. Участников просили привести с собой друзей или членов семьи, которые сидели бы возле аппарата фМРТ рядом с ними. В некоторых случаях участникам говорили, что их ответы будут переданы их друзьям или родственникам; в других случаях – ответы оставались в секрете. 

Результаты продемонстрировали, что участки мозга, отвечающие за мотивацию и вознаграждение, были наиболее активны, когда участники эксперимента делились информацией публично – но, кроме того, они были активны и в тех случаях, когда ответы участников никто не слушал. 

Иными словами, если выслушать одну или две истории вашего собеседника, а не говорить о самом себе, это позволит вашему собеседнику создать больше позитивных воспоминаний о вашем взаимодействии. 

15. Будьте слегка уязвимыми 

Публикация Джима Тейлора из Университета Сан-Франциско ставит вопрос о том, может ли эмоциональная открытость – или её недостаток – объяснить, почему два человека сходятся или не сходятся. 

Тейлор отдельно подчёркивает: «Эмоциональная открытость, конечно же, связана с рисками выставить себя уязвимым и с незнанием того, будет ли эта эмоциональная открытость воспринята правильно или неправильно, встретит она взаимность или нет». 

Впрочем, этот риск вполне оправдан – проведённое немного ранее исследование теми же учёными из Государственного Университета Иллинойса и Государственного Университета Калифорнии, обнаружило, что выразительность и открытость – желаемые и важные характеристики для идеальных товарищей. 

При этом абсолютно не важно, идёт ли речь о романтическом партнёре или просто о друге. 

16. Ведите себя так, словно они вам симпатичны 

Психологам хорошо известен феномен, называющийся «взаимностью симпатии»: когда мы думаем, что мы нравимся какому-то человеку, мы имеем склонность и сами испытывать к нему симпатию. 

В одном из исследований, опубликованном в 1959 году в Human Relations, например, участникам говорили, что определенные члены группового обсуждения, вероятнее всего, будут им симпатизировать. Эти члены группы выбирались случайным образом самими экспериментаторами. 

После проведения групповой дискуссии, участники говорили, что наибольшую симпатию у них вызвали именно те люди, которым, вероятнее всего, нравились и они сами. 

Более позднее исследование, проведенное учёными из Университета Ватерлоо и Университета Манитобы, обнаружило, что, когда мы ожидаем принятия от других людей, мы действуем с большей теплотой по отношению к ним – отсюда выходят и более высокие шансы на то, что мы действительно им понравимся. Поэтому, даже если вы не уверены в том, как человек, с которым вы общаетесь, относится к вам, действуйте так, словно он вам нравится, а он, вполне вероятно, и сам ответит вам на это взаимной симпатией. 

Источник: businessinsider.com, перевод: Артемий Кайдаш

Тренінг "Розвиток комунікативної культури педагога"

Щастя - це коли тебе розуміють.
к/ф «Доживемо до понеділка»

Кожен з нас по-своєму розуміє місце і роль спілкування в своєму особистому та соціальному житті – хтось цінує інформацію, отриману від інших людей; хтось надає перевагу спілкуванню про важливі і необхідні речі для соціуму; деякі люблять говорити про себе, а хтось – слухати інших. Але кожна людина розуміє необхідність і цінність самого процесу спілкування – з собою, іншими або всім оточуючим … Але здатність говорити і слухати не відображає повністю весь багатогранний і завжди непередбачений процес комунікації між людьми. Тому цей тренінг призначений для тих, хто любить і хоче спілкуватися, хоче удосконалюватися в своїй комунікативній культурі, прагне придбати нові методи і техніки спілкування.
Кожен отримає можливість спробувати себе у звичних та незвичних ситуаціях комунікації, побачити достоїнства і недоліки комунікативних технік та прийомів, подивитися на процес спілкування під новим кутом.

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІВ

Мета тренінгу: опанування педагогами прийомів ефективного спілкування через ігрові методи навчання й техніку активного слухання.

Завдання тренінгу:

• розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;
• відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми;
• набуття навичок активного слухання;
• активізація процесу самопізнання і само актуалізації;
• розширення діапазону творчих здібностей.

Спілкування людей між собою – надзвичайно складний процес. Неефективність у спілкуванні може бути пов`язана з повною або частковою відсутністю певного комунікативного уміння. Труднощі, які виникають у спілкуванні в конкретній ситуації, можуть бути спричиненні недостатнім самоконтролем, наприклад через невміння впоратися з перевантаженням, імпульсивністю, агресією тощо. Кожний з нас вчиться володіти собою, набуваючи досвіду, часто на помилках і розчаруваннях.
Чи можна навчитися спілкуватися, використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це можна за допомогою гри.
Гра – це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування, у процесі якого людина набуває певного досвіду. До того ж, роблячи помилки в штучній ситуації спілкування, людина не відчуває відповідальності, а в реальному житті – так. Це дає змогу більше пробувати, шукати ефективні форми взаємодії і не боятися «поразки».
Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки збоку, порівняти себе з оточенням і скоригувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам`ятати, що набагато легше помітити помилки, неточності у спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, учнів, ніж власні.

Мозковий штурм "Спілкування" Мета: визначити рівень знань щодо феномену спілкування.
Час – 10 хвилин, обладнання – аркуші А-1, дошка.
Ведучий звертається до групи із запитанням "З якими поняттями, емоціями пов'язане для вас поняття спілкування?". Усі варіанти відповідей фіксуються на дошці або на аркуші А-1. Після цього пропонує поділити названі риси на конструктивні і деструктивні. У процесі мозкового штурму учасники можуть висловитися щодо різних класифікацій рис.

Мозковий штурм "Чинники ефективного спілкування"
Мета: визначити чинники ефективного спілкування.
Час – 10 хвилин, обладнання – аркуші паперу А-1, дошка.

(На початку заняття ведучий може запропонувати учасникам оцінити свої комунікативні навички і уміння. Ведучий малює на дошці чи вивішує заздалегідь підготовлений малюнок «сходи комунікативної майстерності». Лівий край – майстер комунікації, правий – рівень майстерності. Завдання - знайти своє місце на цих сходах і стати туди, відповідно своїх міркувань. По завершенню роботи учасники групи обговорюють вправу.
Успішність заняття багато в чому залежить від мотивації навчання й ефективного спілкування. Вироблення мотивації може відбуватися за допомогою різних завдань, а саме: проведення рольової гри на професійно значущу тему, перегляд відеозапису групової дискусії з подальшим обговоренням, програвання особистих проблем під час тренінгу.
Пропонуються рольові ігри. Правила групи.)

ПОЧАТКОВІ ВПРАВИ
«Візуальне відчуття»
Мета: удосконалення перцептивних навичок сприйняття й представлення один одного.
Хід вправи. Усі сідають колом. Ведучий просить, щоб кожен уважно подивився на обличчя інших учасників. Через 2-3 хвилини всі закривають очі і намагаються уявити собі обличчя інших учасників групи. Вподовж 1-2 хвилин потрібно фіксувати в пам`яті обличчя, яке вдалося найкраще уявити (запам`ятати). Після виконання вправи група обговорює свої відчуття й повторює вправу.
Завдання: кожний учасник групи намагається відтворити в пам`яті якомога більшу кількість облич учасників тренінгу.

«Через скло»
Мета: встановлення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Один з учасників пропонує текст, записуючи його на папір, але передає його ніби через скло, тобто мімікою та жестами. Учасники групи називають те, що вони зрозуміли. Ступінь збігу переданого й записаного тексту свідчить про уміння встановлювати контакт.

«Дискусія»
Мета: досягнення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Група поділяється на трійки. У кожній трійці розподіляються обов`язки. Один з учасників грає роль «глухого і німого»: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні – зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль «глухого»: він може говорити і бачити; третій – «сліпого і німого»: він здатний тільки чути і показувати. Усій трійці пропонують завдання, наприклад, домовитися про місце, час і мету зустрічі.
На вправу дають – 15 хв.

«Так»
Мета: удосконалення навичок емпатії і рефлексії.
Хід вправи. Група поділяється на пари. Один з учасників говорить фразу, що виражає його стан, настрій чи відчуття, інший ставить йому запитання, щоб з`ясувати деталі. Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на запитання учасник одержує три позитивні відповіді – «так».

«Передавання руху по колу»
Мета: удосконалення навичок координації та взаємодії на психомоторному рівні, розвиток уяви та емпатії.
Хід вправи. Усі сідають у коло. Один з учасників групи починає діяти з уявним предметом так, щоб його можна було продовжити. Сусід повторює його дію і продовжує вправу. У такий спосіб предмет обходить коло і повертається до першого гравця, який називає переданий йому предмет і кожен з учасників, у свою чергу, що передавав саме він. Після обговорення вправа повторюється ще раз.
Численні дослідження показують, що успіх людини, яка працює в сфері постійного спілкування, на 80 % залежить від її комунікативної компетентності. Непродуктивність у спілкуванні може бути пов`язана з відсутністю комунікативних навичок спілкування, з труднощами їх практичної реалізації (стомлення, неуважність, умови діяльності, особливості ситуації). На підтвердження сказаного ведучий аргументовано наводить випадки, коли учасники дискусії пропускали висловлювання інших чи спотворювали предметні позиції під час відтворення розмови з пам`яті. Можна також послатися на приклади, взяті з праць Д.Карнегі, Й.Атватера, про те, як важливо бути уважним слухачем.

Можна виділити такі невербальні канали комунікації:

• очі і контакт за допомогою погляду;
• обличчя і його експресія;
• жести;
• пози;
• тактильні відчуття (дотики);
• дистанція під час спілкування.

Інструкція. Вашій увазі пропонується методика на визначення уміння слухати іншу людину.
Перед вами 16 запитань, на кожне з яких ви можете відповісти твердженням «так» чи «ні». Варто пам`ятати, що «правильних» чи «неправильних» відповідей не буває. Головне – намагайтеся відповідати чесно, не намагайтеся справити позитивне враження, відповіді мають відповідати дійсності. Вільно та щиро висловлюйте думку. У цьому випадку ви зможете краще пізнати себе. Заздалегідь дякуємо вам!

Тест «чи вмієте ви слухати?»
Відзначте ситуації, що викликають у вас незадоволення, досаду або роздратування при бесіді з будь-якою людиною, будь то ваш товариш, товариш по службі, начальник або випадковий співрозмовник.
1. Співрозмовник не дає мені висловитися, постійно перериває мене під час бесіди.
2. Співрозмовник ніколи не дивиться на мене під час розмови.
3. Співрозмовник постійно метушиться: олівець і папір займають його більше, ніж мої слова.
4. Співрозмовник ніколи не посміхається.
5. Співрозмовник завжди відволікає мене питаннями та коментарями.
6. Співрозмовник намагається спростувати мене.
7. Співрозмовник вкладає в мої слова інший зміст.
8. На мої питання співрозмовник виставляє Контрзапитання.
9. Іноді співрозмовник перепитує мене, роблячи вигляд, що не розчув.
10. Співрозмовник, не дослухавши до кінця, перебиває мене лише потім, щоб погодитися.
11. Співрозмовник при розмові зосереджено займається стороннім: грає сигаретою, протирає скельця окулярів і т. д., і я твердо впевнений, що він при цьому неуважний.
12. Співрозмовник робить висновки за мене.
13. Співрозмовник завжди намагається вставити слово в моє оповідання.
14. Співрозмовник дивиться на мене уважно, не кліпаючи.
15. Співрозмовник дивиться на мене, ніби оцінюючи. Це турбує,
16. Коли я пропоную що-небудь нове, співрозмовник каже, що він думає так само.
17. Співрозмовник переграє, показуючи, що цікавиться бесідою, занадто часто киває головою, ахає і підтакує.
18. Коли я говорю про серйозне, співрозмовник вставляє смішні історії, жарти, анекдоти.
19. Співрозмовник часто дивиться на годинник під час розмови.
20. Співрозмовник вимагає, щоб всі погоджувалися з ним. Будь-яке його висловлювання завершується питанням: «Ви теж так думаєте?» Або «Ви не згодні?»

Підіб'ємо підсумки.
Отже, кількість ситуацій, що викликають у вас досаду і роздратування, становить:
14-20 - ви поганий співрозмовник, і вам необхідно копітко працювати над собою і вчитися слухати .
8-14 - вам властиві деякі недоліки, ви критично ставитеся до висловлювань, але вам ще бракує деяких достоїнств гарного співрозмовника, уникайте поспішних висновків, не загострювати увагу на манері говорити, що не вдавайте, шукайте прихований сенс сказаного, чи не монополізуйте розмову.
2-8 - ви гарний співрозмовник. Але іноді відмовляєте партнерові в повній увазі. Повторюйте ввічливо його висловлювання, дайте час висловити свою думку повністю, пристосовуйте свій темп мислення до його мови і можете бути впевнені, що спілкуватися з вами буде ще приємніше.
0-2 - ви відмінний співрозмовник. Ви вмієте слухати. Ваш стиль спілкування може стати прикладом для оточуючих.

Ведучий пропонує учасникам об`єднатися по двоє і визначитися, хто говорить, а хто слухає, тобто хто «оповідач», а хто – «слухач». Потім ведучий повідомляє, що завданням «слухачів» буде уважне вислуховування впродовж 2-3 хвилин «дуже нудної розповіді». Потім ведучий викликає майбутніх «оповідачів», нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь «дуже нудною». Насправді дає пояснення (так, щоб «слухачі» не чули цього) про те, що суть – не в нецікавій розповіді, а в тому, щоб «оповідач» фіксував типові реакції «слухача». Для цього «оповідачу» рекомендується після хвилинної розповіді зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після якоїсь реакції «слухача» (кивання головою, жест, слова). Якщо впродовж 7-10 секунд реакції немає, слід продовжити розповідь впродовж ще однієї хвилини і знову зупинитись і запам`ятати наступну реакцію «слухача». На цьому вправа припиняється.
Після проведення вправи всім учасникам групи розповідають справжню суть інструкції та говорять мету вправи. Оповідачів просять тримати в пам`яті реакції слухачів. Ведучий пропонує список найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх і даючи необхідні пояснення.

ТИПОВІ ПРИЙОМИ СЛУХАННЯ

1. Глухе мовчання.
2. Угу - підтакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборіддям тощо).
3. Луна – повторення останніх слів співрозмовника.
4.  Дзеркало – повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.
5. Парафраз – передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.
6. Спонукання – вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмовника продовжити перервану мову («Ну і…», «Ну і що далі?», «Давай-давай»).
7. Уточню вальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли говорив «есхатологічний»?
8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від головної думки розмови.
9. Оцінки, поради.
10. Продовження – коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».
11. Емоції – «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».
12. Не релевантні й псевдорелеванті висловлювання – висловлювання, що не стосуються розмови.

Після інформаційного повідомлення ведучий пропонує «оповідачам» описати реакції «слухачів» і дати їм класифікацію. Ведучий разом з учасниками групи аналізує, які реакції були найчастіше, яке їхнє позитивне й негативне значення в ситуаціях спілкування. Під час обговорення ведучому доречно запропонувати схему слухання: «підтримка – з`ясування – коментування» і обговорити з учасниками появу певних реакцій на різних етапах слухання. Так, на етапі «Підтримка» доречними є такі реакції: «угу – підтакування», «луна», «емоційний супровід», на етапі «З`ясування» - «уточню вальні запитання» і «парафраз», а «оцінки» і «поради» можна використовувати на етапі «Коментування».

ВПРАВИ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
«Диспут»
Мета: відпрацювання навичок активного слухання.
Хід вправи. Учасники поділяються на дві команди. За допомогою жереба з`ясовують, яка команда яку позицію займатиме з певного питання, наприклад: прибічники засмаги, паління, роздільного харчування і ті, що проти цього.
Члени команд по черзі висловлюють аргументи на користь певної точки зору. Обов`язковою вимогою для учасників гри є підтримка думок суперників і розуміння аргументації. У процесі диспуту той з членів команди, чия черга висловлюватися наступним, повинен реагувати «угу – підтакуванням» і «луною», ставити уточнювальні запитання, якщо зміст аргументації недостатній, у такому разі можна використати парафраз. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволено висловлювати лише після того, як той, хто виступає, просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою, «так, саме це я і мав на увазі»).
Ведучий стежить за виступами і за тим, щоб учасники диспуту підтримували висловлювання, використовуючи при цьому відповідні реакції. Можна давати пояснення типу «так, ви мене зрозуміли правильно», при цьому повторивши слова співрозмовника, і переконатися в правильності розуміння висловленої думки. Ведучий намагається застерегти учасників диспуту від спроб продовжувати і розвивати думки співрозмовника, приписуючи йому не його слова.
По закінченню ведучий коментує хід вправи, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафразу вдалося домогтися уточнення позицій учасників диспуту.

«Суперечка при свідку»
Мета: закріплення навичок активного слухання.
Хід вправи. Учасники групи об`єднаються у трійки. Один з членів трійки бере на себе роль спостерігача – контролера. Його завдання – стежити за тим, щоб учасники суперечки здійснювали підтримку висловлювань партнерів, не пропускали другого такту («З`ясування») і у парафразі використовували «інші слова», тобто він виконує ті самі функції, що ведучий у попередній вправі. Два інших учасники трійки, попередньо вирішивши, яку з альтернативних позицій вони будуть займати, вступають у суперечку на обрану ними тему, дотримуючись схеми ведення діалогу. Під час вправи учасники міняються ролями, тобто роль спостерігача – контролера по черзі виконують усі члени трійки.
На вправу виділяється 15 хвилин.
По закінченні учасники групи обговорюють вправу. Орієнтовані запитання для обговорення:
Які труднощі постали перед вами під час розмови?
Чи були випадки, коли після парафразу відбувалося уточнення позиції?
Кому з учасників не вдалося зрозуміти іншого?

«Карусель»
Мета: формування навичок швидкого реагування під час вступу в контакт, розвиток емпатії та рефлексії в процесі навчання.
Хід вправи. У вправі організовують серію зустрічей, причому щоразу – з новою людиною. Завдання: легко вступити в контакт, підтримати розмову і попрощатися.
Члени групи шикуються за принципом каруселі, тобто обличчям один до одного, й утворюють два кола: внутрішнє нерухоме і зовнішнє рухоме.
Приклади ситуацій:
Перед вами людина, яку ви добре знаєте, але досить довгий час не бачили. Ви дуже раді цій зустрічі…
Перед вами незнайома людини. Познайомтеся з нею…
Перед вами маленька дитина, вона чогось злякалася. Підійдіть до неї і заспокойте її.
Після тривалої розлуки ви зустрічаєте коханого (кохану), ви дуже раді зустрічі… Час на встановлення контакту і проведення бесіди 3-4 хвилини. Потім ведучий дає сигнал, і учасники тренінгу переходять до наступного учасника.

«Остання зустріч»
Мета: удосконалення комунікативної культури.
Хід вправи. Уявіть собі, що заняття вже закінчилися, і ви маєте попрощатися. Але чи встигли ви сказати один одному те, що хотіли? Може бути, що ви забули поділися з групою своїми переживаннями? Можливо, є людина, думку якої про себе ви хотіли б почути? Чи хочете ви подякувати комусь за щось? Зробіть це «тут і тепер».

Тест щодо професійно-педагогічної товариськості (В. А. Кан-Калік, Н. Д. Нікандров).
З метою виявлення рівня комунікабельності варто запропонувати дати відповідь на питання тесту щодо професійно-педагогічної товариськості (В. А. Кан-Калік, Н. Д. Нікандров).
Хід роботи
Інструкція. Відповідно до вашої думки дайте відповідь "так", "ні" або "іноді" на наведені нижче питання.

1. Вас чекає звичайна чи ділова зустріч. Вас вибиває з колії її очікування?
2. Ви не відкладаєте візит до лікаря доти, доки вже не зможете терпіти?
3. У вас викликає стурбованість або незадоволення доручення виступити з доповіддю, повідомленням, інформацією на якійсь нараді, зборах чи інших заходах?
4. Вам пропонують поїхати у відрядження до міста, де ви ніколи не були. Чи докладете ви максимум зусиль, щоб уникнути відрядження?
5. Ви любите ділитися своїми переживаннями з ким-небудь?
6. Ви дратуєтесь, коли незнайома людина на вулиці звернулася до вас з проханням (показати дорогу, сказати час, відповісти ще на якесь питання)?
7. Чи вірите ви, що існує проблема "батьків і дітей", і що людям різних поколінь важко розуміти один одного?
8. Ви посоромитесь нагадати знайомому, що той забув повернути вам гроші, які позичив кілька місяців тому?
9. У ресторані чи в їдальні вам принесли неякісну страву. Ви промовчите?
10. Опинившись віч-на-віч з незнайомою людиною, ви не вступите з нею в бесіду і вважатимете обтяжливим, якщо першим заведе розмову вона. Це правда?
11. Ви боїтеся брати участь в якійсь комісії з розгляду конфліктних ситуацій?
12. У вас є власні суто індивідуальні критерії оцінки творів мистецтва, літератури, культури і жодних "чужих" думок з цього приводу ви не приймаєте. Це так?
13. Почувши десь "у кулуарах" висловлювання явно помилкової точки зору з добре відомого вам питання, ви промовчите і не вступатимете в суперечку?
14. У вас викликає прикрість чиєсь прохання розібратися в тому чи іншому службовому питанні або навчальній темі?
15. Ви охочіше викладаєте свою точку зору (думку, оцінку) в письмовому вигляді, ніж в усній формі?

Обробка результатів
За кожне "так" нараховується 2 бали, "інколи" – 1 бал, "ні" – 0 балів. Підрахувати загальну кількість балів.
Аналіз результатів
– 30-28 балів – ви явно некомунікабельні, і це ваша біда, бо насамперед від цього страждаєте ви самі. Але й близьким вам людям нелегко. На вас складно покластися у справі, яка вимагає від виконавців групових зусиль. Намагайтеся бути більш товариським, контролюйте себе.
– 28-24 бали – ви замкнені, небалакучі, віддаєте перевагу самотності, і тому у вас, напевне, мало друзів. Нова робота і необхідність нових контактів хоч і не викликають у вас паніку, але надовго виводять з рівноваги. Ви знаєте цю особливість свого характеру і буваєте незадоволені собою. Але не обмежуйтесь лише таким незадоволенням, ви здатні змінити ці особливості характеру. Невже не буває так, що при якомусь сильному захопленні ви раптом матимете повну комунікабельність? Варто лише розворушитися.
– 23-19 балів – ви до певної міри товариські і в незнайомому оточенні почуваєте себе досить упевнено. Нові проблеми вас не лякають. І все ж з новими людьми ви сходитеся з осторогою, в суперечках і дискусіях берете участь неохоче. У ваших висловлюваннях часом дуже багато сарказму без будь-якого приводу на те. Ці недоліки можна виправити.
– 18-14 балів – ви комунікабельні, допитливі, охоче слухаєте цікавого співрозмовника, досить терплячі в спілкуванні з іншими, відстоюєте власну точку зору без зайвої запальності. Без неприємних переживань ідете на зустріч з новими людьми. Водночас ви не полюбляєте гамірних компаній, екстравагантні вчинки і багатослів'я викликають у вас роздратування.
– 13-9 балів – ви досить товариські (часом, напевне, аж занадто). Допитливі, балакучі, полюбляєте висловлюватися з різних питань, що часом викликає роздратування оточуючих. Охоче знайомитеся з новими людьми. Полюбляєте бути в центрі уваги, нікому, не відмовляєте в проханнях, хоч і не завжди можете їх виконати. Буває, спалахуєте, але швидко заспокоюєтеся. Чого вам не вистачає, то це посидючості, терпіння і відваги при зустрічі з серйозними проблемами. Але при бажанні ви можете примусити себе не відступати.
– 8-4 бали – ви, напевне, "хлопець-друзяка". Товариськість б'є з вас джерелом, ви завжди в курсі всіх справ. Любите брати участь у всіх дискусіях, хоча серйозні теми можуть викликати у вас мігрень чи навіть хандру. Охоче берете слово з будь-якого питання, навіть якщо маєте про нього поверхове уявлення. Завжди почуваєте себе у "своїй тарілці". Беретесь за будь-яку справу, хоча далеко не завжди можете довести її до кінця. Тому керівники і колеги ставляться до вас з певною засторогою і сумнівами. Поміркуйте над цим.
– менше ніж 3 бали – ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви говірливі, багатослівні, втручаєтесь у справи, які жодним чином вас не стосуються. Беретеся робити висновки про проблеми, в яких зовсім некомпетентні. Часто буваєте необ'єктивні. Серйозна робота не для вас. Людям – і на роботі, і вдома, і взагалі будь-де, – складно з вами. Вам треба попрацювати над собою і своїм характером. Насамперед виховайте у себе терплячість і стриманість, намагайтеся ставитись з повагою до людей і, нарешті, подумайте про своє здоров'я: такий "активний" стиль життя не минає безслідно.

Обговорення. Встановити, який рівень є найоптимальнішим у спілкуванні тренера й учасників, керівника та підлеглих, учителя й інших учасників Педагогічного процесу.
Є одне невеличке слово, використання якого значно обмежує рівень комунікативності.

Коли ми говоримо "так" – усе наше тіло теж говорить "так" і розслаблюється. Відповівши кілька разів "так", наш співрозмовник реально відчуває симпатію до нас, бажання спілкуватися далі.
Один з учасників ставить іншому запитання, на яке той не має позитивної відповіді. Інший учасник має висловити свою незгоду таким чином, щоб не, використовувати слів, "ні", "не" (наприклад: "Чи не могли б ви покласти ноги на стіл?" – "Боюся, що це шокує інших людей у кімнаті").  

Завдання. 

1) Ви представник компанії з розповсюдження товарів повсякденного попиту, ваше завдання продати цій людині ваш товар і якщо вдасться, залучити її до спільної діяльності.
2) Ви представник певного кандидата у народні депутати. Ваше завдання отримати позитивну відповідь від людини щодо майбутнього вибору вашого кандидата.
3) Ви директор навчального закладу і вам треба вмовити конкретну людину на посаду заступника директора.
4) Вам як майбутнім соціальним працівникам варто досконало володіти професійним спілкуванням, що являє собою процес комунікативної взаємодії з клієнтами, їхніми родичами, колегами, спрямований на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Таке спілкування забезпечує передання через соціальних працівників інформації, допомагає у засвоєнні знань, умінь і навичок, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками.
Спілкування соціального працівника передбачає високу культуру, яка засвідчує його вміння реалізовувати власні можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати; передавати зміст думок, почуттів, прагнень у сфері соціальної діяльності.
Обмін інформацією і ставлення співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування.
Головними ознаками спілкування є: особистісна орієнтація співрозмовників '(здатність бачити і розуміти співрозмовника); рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування у спілкуванні, здатність визнавати право клієнта на власну думку, позицію); проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника (спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, поділяють почуття одне одного, співпереживають, має особливий ефект); нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто рольової позиції вчителя).

ПІДСУМКИ РОБОТИ ГРУПИ
Під час підбиття підсумків роботи групи присутній ведучий, але він є спостерігачем. Учасники групи визначають ті риси, які допомагають у спілкуванні і які визначили під час проведення тренінгу (не потрібно називати ті риси, які не можна змінити, тобто природні, фізіологічні). Ці риси і будуть тим надбанням, що напрацював кожний учасник групи.

Мета будь-якого спілкування - отримання результату.  

Не так важливо що це за результат: отримати допомогу, дати пораду, обговорити важливу тему або вилити душу. Головне, що спілкування потрібно нам для досягнення наших бажань і цілей.

Осмислена мова - це інструмент для спілкування з людьми, будь то близькі люди, колеги, читачі, або випадкові співрозмовники. Осмислена мова допомагає досягти мети спілкування швидше і простіше.

 

Використання осмисленої мови передбачає оволодіння декількома навичками:
1. Чути, що говорить співрозмовник. Зрозуміти в зміст його слів, зрозуміти що він хоче сказати і з якою метою.
Найпростіше освоїти ці навички, якщо слухати розмови людей, не беручи участі в них. При цьому корисно відзначати в блокноті кількість порушених тем, кількість тез в кожній темі, кількість відходів у почуття. Термін «теза» можна розуміти по-різному, про це буде сказано нижче.
2. Позначати наміри перед початком розмови. Найпростіше позначати свої зовнішні наміри («хочу запитати», «хочу розповісти», «хочу порадитися» тощо). Трохи складніше - наміри співрозмовника. Для цього потрібно співрозмовника почути, зрозуміти і допомогти йому сформулювати його намір. Вищий пілотаж - позначення своїх внутрішніх намірів («Для чого я зараз це роблю/кажу/відчуваю?»)
3. Про свої почуття не розповідати. Точніше - вміти тримати емоції при собі, коли це необхідно.
Щоб освоїти ці навички, потрібно навчитися свої почуття спочатку бачити, називати, а потім, хоча б якоюсь мірою керувати ними.
4. Формулювати тези за співрозмовника в процесі розмови.
Набивши руку у підрахунку тез, і виявивши, що далеко не в кожній зазначеній темі тези присутні, виникає природне бажання формулювати тези співрозмовника прямо в процесі розмови. Для цього використовуються вступні обороти «тобто ти хотів сказати, що...», «чи Правильно я зрозуміла, що...», «Значить ти хочеш зробити так...» і т. п.
5. Будувати розмову з допомогою «структури амфори»: Підводка - теза - обґрунтування - висновок - наслідок.
Коли у вас вбудовані навички позначати наміри, формулювати тези і чути співрозмовника, амфора поступово набуває потрібну форму. Вже не хочеться ходити навколо, якщо простіше і швидше одразу окреслити суть розмови.

Осмислена мова - це дуже корисний навик для кожної людини.  

Використання цього досвіду дає:

1. Вміння слухати і розуміти співрозмовника, в тому числі і приховані сенси.
2. Уміння говорити чітко і зрозуміло, досягати результату розмови.
3. Уміння дотримуватися теми розмови, повертати співрозмовника назад у русло обговорюваного питання.

Якщо ці вміння для вас важливі - пробуйте, практикуйте, впроваджуйте осмислену мову в своє життя. Використовуйте осмислену мову там, де вона необхідна, залишаючи при цьому час і для простих, душевних розмов.